Дипломная работа: Місце і роль Н.Х. Онацького в становленні Сумського художнього краєзнавчого музею

Саме тоді в Одесі діяло найзначніше мистецьке об'єднання в дореволюційній Україні – Товариство південно-російських виставок. До складу його учасників входили такі видатні майстри як Т.О. Нілус , М.Д Кузнецов , К.К. Костанді, Г.О.Ладиженський. В часи, коли формалістичні збочення почали виявлятися буйно в творчості певного кола митців Росії і України, товариство послідовно одстоювало принципи реалістичного змістовного мистецтва. На його виставках,які щорічно організовувались в Одесі,експонувались роботи високої громадської значимості, досконалої техніки. Члени товариства тримались демократичного напрямку в суспільній думці.

Їм були близькі болі простого трударя, болі рідного краю. Тематично їх виставки перегукувались з виставками передвижників які теж в Одесі влаштовувались регулярно.

Навчання в місті, яке жило бурхливим мистецьким життям, відвідування школи, де викладали такі мистецтвознавці як Академік О А. Попов і К.К.Констанді спричинилось до становлення Онацького як палкого прихильника реалізму з широким поглядом на світ, на завдання мистецтва [19, 22].

В Одесі Н.X.Онацький все виразніше окреслювався як пейзажист. В його творчій манері, в підході до предмета зображень відчувалась пройдена ним чудова колоритна школа. І. Ю. Рєпін небезпідставно писав про вихователів Одеської художньої школи як талановитих колористів з тонким чуттям форми.

Успішно закінчивши художню школу молодий маляр стає студентом Академії мистецтв в Петербурзі. Відвідує він клас живопису і малюнка, який веде великий російський художник І.Ю. Рєпін. На жаль довго навчатись йому не поталанило у славетного майстра, почались пам'ятні події 1905 року . після оголошення «Маніфест 17 жовтня» коли назрівав повний вибух революції, в столиці влаштовувались багатолюдні демонстрації пітерського пролетаріату, студентів академій ,як і інших вузів, розпускають на рік по домівках.

Для царизму загрозливо було мати в місті масу революційно настроєної молоді, яка активно підтримувала робітничий клас в його боротьбі.

Короткочасне навчання в Петербурзі, вказівки і поради І. Ю. Рєпіна були такими завершальними вершинами освіти, які допомогли Н.Х.Онацькому остаточно визначатись як художникові пізнати таємниці майстерності. Він уяснив: митець сильний своїм зв’язком з рідним краєм, з його культурними традиціями. І ще одним лишився пам’ятним художникові Петербург. Тут він зблизився з революційними колами. Відомо, що він перевозив з Фінляндії зброю для пітерських робітників.

Наприкінці 1905 року Никанор Харитонович дістається до села, в якому народився, і з головою поринає в революційну роботу.

Десятилітні блукання в пошуках заробітку ,перебування в значних промислових центрах, спілкування з простим людом, повсякчас впливало на формування світогляду художника.

Він завжди з симпатією ставився до гноблених і окривджених кормигою самодержавства, він не міг стояти осторонь. Він – серед них.

В розгортанні революції на Сумщині є частка праці Н. Онацького. Він вів революційну агітацію серед селян, розповсюджував нелегальну літературу.

В цей же час в пресі з'являються його вірші. В 1906 році в тижневику "Рідний край", який видає мати Л. Українки Олена Пчілка, Друкується перша поезія Онацького "Погук!”

В дальшому твори митця містяться в збірниках "З неволі", «Терновий вінок»,включаються до антології "Українська муза".

Н.Х.Онацького надихнула на творчість революція. За її покликом художник взявся за перо, щоб оспівувати мужність і нескоримість народу, який піднявся на боротьбу. Цей спів теж був участю у революції.

Поїхати до Петербурга продовжувати освіту він не зміг за браком коштів. Влаштувався учителем малювання в лебединській чоловічій гімназії і заробляв там на шматок хліба, перебуваючи під постійним таємним наглядом поліції. В Лебедині ж писалась переважна більшість віршів, які не без інтересу зустрічали читачі.

За своєю спрямованістю поезія Онацького близька до революційно – демократичної творчості I. Я.Франка, Л. Українки, М. М. Коцюбинського [33, 28]. В ній і натяку немає на бажання відійти від животрепетної сучасності,поринути в примарний світ "мистецтва для мистецтва". Сам учасник революції ,він гостро відчував і переживав події,якими жила вся Росія. В роки,коли багато письменників зневірились на час в народі, схибили з вірного шляху поет з Сумщини гордо заявив, що сила гноблених не зломлена,протестував проти царської сваволі і деспотизму,кидав у вічі ворогам:

Не радійте, в литаври не бийте

І савану на. Волю не шийте :

Не положим ми зброї своєї,

ще не втратили сили своєї

І боротись до смерті ми будем,

Поки волю

Собі не здобудем.

Хай помрем ми по тюрмах,в Сибіру,

Але вбити не можете віру! [22, 17]

Вірші Онацького не віддільні від революції Вони дають додаткові штрихи до портрету її борців,допомагають повніше уявити розмах і відчути невгасимість народних рухів. Образи мужніх людей,впевнених у своїй силі і ні на мить не втрачаючи віру в прийдешній світлий день,працюючи для того,щоб день настав швидше,постають у поезії «Коваль і ковалева пісня».

Ці вірші з’явились у світ в 1908 році, коли революція потерпіла поразку. Та як і два роки тому поет кличе "Ти світи досвітні вогні". І сам не гасить їх в своїй творчості, як дехто з сучасників,а запалює нові й нові . Бо йдучи на ті вогні боротьби,трудящі здійснять мрії:

На братерських руках кайдани розкувать

І надіть на народних катів [22, 17].