Доклад: Поняття та види драми

Одним з найяскравіших художніх відкриттів «нового» театру був «ефект очуження». Його сутність полягала у тому, що буденне явище подавалося у новому світлі й поставало як дивне, вирване зі звичного плину життя, «чуже». Це також підштовхувало глядача до аналізу того, що показувалося на кону. «Ефект очуження» був тим стрижнем, що пронизував усі рівні епічної драми: сюжет, систему образів, художні деталі, мову тощо, аж до декорацій, особливостей акторської техніки і сценічного освітлення.

Ознаками «неарістотелівської», «нової», «відкритої» драми є:

· відсутність введення

· відсутність однозначної зав'язки

· відсутність зв'язку або неясний зв'язок між сценами

· сцени пов'язані фразовими мотивами, центральним Я, повтором місць

· нелінійна дія

· відсутність формально визначених відрізків дії

· часта зміна місця дії

· перервна часова послідовність

Ежен Йонеско і драма абсурду. Ще один прояв «нової» драми – «театр абсурду» або драма абсурду – умовна назва доробку представників авангардистського театру 50-х – початку 60-х рр 20-го століття. Термін «театр абсурду» близький за значенням до поширених тоді понять «антитеатр», «новий театр». Зачинателем драми абсудру є французький драматург Ежен Йонеско. Він не мав на меті відтворювати дійсність. Абсурд – це нерозуміння якихось речей, законів світового устрою. На думку Йонеско, абсурд народжується з конфлікту волі особистості зі світовою волею, з конфлікту особистості із самим собою. Оскільки суперечність неможливо підпорядкувати логіці, виникає абсурд. Причому цей стан абсурду здається автору більш переконливим, ніж будь-яка логічна система, тому що вона абсолютизує одну ідею, втрачаючи іншу. Абсурд – спосіб показати здивування перед світом. Проблема – екзистенційна.

Персонажі Йонеско часто ірреальні, гіперболізовані, кожен ніби веде свою лінію. Тому вистави за його п'єсами інколи ставили за принципом фуги (коли одна тема органічно вплітається в іншу, але їх багато і звучать вони одночасно). Яскравою особливістю п'єс Е.Йонеско є «обрізана» кінцівка. Мова «театру абсурду» – звільнена від звичних значень і асоціацій завдяки парадоксам, часто гумористичним, кліше, приказкам та грі слів. Ті слова, що говорять герої, часто протирічать реальності і означають зовсім протилежне. Мета «театру абсурду» - показати людині її саму, аби звільнити від страху перед суспільством, державою, оточенням. Праці Йонеско – «Носороги», «Марення удвох», «Лиса співачка», «Стільці», «Макбет» – перейняті стрімким темпоритмом, позначені несподіваними інтригами.

Своєрідним доповненням до художніх пошуків прибічників драми абсурду був доробок А.Адамова («Пародія»), Ж.Жене («Балкон», «Служниці»).