Контрольная работа: Побут та традиції населення Слобожанщини у XVII-XIX ст.
Після закінчення жатви святкувався обжинок. З останнього колосся жниці робили сніп і вінок, які передавалися господарю садиби, в якій святкували. З цього снопу розпочинали наступну сівбу. Так замикався календар свят аграрної культури українців.
Було чимало й місцьових празників, наприклад, Паликопи (Пантелеймона). І Чоловіки, і жінки ходили на вулицях з музикою — скрипками та цимбалами. Заходили й до шинку, пили там горілку маленькою чаркою і танцювали український танок.Слобожани дуже любили музику й танки: окрім скрипки, без котрої не можна було відбути весілля, були й інші струменти, наприклад: бас, флейта, цимбали (гуслі), кобза або бандура і ліра. Пастухи грали на сопілках. Танцювали метелицю, горлицю й козачка. Горілку любили і уживали її з малих літ, але більш для бесіди ніж для п'янства. У селян було більше усяких обрядів, ніж у городян.
Також є цікаві звістки про весілля у слобожан. Починалося діло з того, що посилалися свахи до батьків молодої; вони брали з собою, як посланці, хліб та посохи. При згоді молодої, вона давала старостам рушники, котрі у багатих були вишиті шовком або золотом. Старости поверталися до родини молодого, перев'язавши себе рушниками. З того дня молодий міг навіщати засватану дівчину. У суботу перед вінчанням молода робила бенкет і вечерю подружкам з піснями й танками. Після вінця молоді йшли до батьків жениха на трапезу. Батько й мати жениха сиділи на кожусі, вивернутому уверх шерстю, і держали у руках хліб, котрим благославляли молодого, одпускаючи його на коні до молодої. Там батько й мати молодої виходили їм назустріч у вивороченому кожусі на кочерзі або на вилах з горщиком з водою або вівсом. На коня сідав родич молодої і немов утікав од бояр, котрі його доганяли теж на конях і приводили на двір, де він брав немов викуп за молоду. Сідали за стіл. Роздавалися подарунки, потім виходили на двір танцювати до обіда під музику. Грала звичайно троїста музика — скрипка, бас і флейта. На столі стояв коровай, перед образами — шабля з запаленими свічками. Дружко роздавав коровай. Після обіда знов танцювали, а потім вечеряли. Потім їхали у двір молодого, де запалювали куль соломи, і через цей костер усі переїздили. Молода роззувала молодого, а він злегенька бив її холявою по спині. Ці звістки про весільні звичаї слобожан підтримуються й Г. Квіткою — його «Сватанням на Гончарівці», де описано весілля у самому Харкові на Гончарівці.
Шлюб завжди об’єднував в собі соціальні, біологічні, матеріальні та духовні аспекти. Безшлюбність загалом осуджувалась суспільством, хоч з цього правила існували і винятки. Від шлюбу могли відмовитися один з синів або одна з дочок, щоб та годувати молодших сестер та братів.
Шлюб був різновидом договору, який в XVIII-XIX століттях укладався письмово, особливо, коли йшла мова про розділ землі. Нареченій батько видавав придане, або посаг. До нього входила скриня (постіль, одяг, білизна), інколи худоба, земля, гроші. Звичаєве право обмежувало укладання нерівних шлюбів, перш за все між багатими та бідними. І багаті і бідні неохоче віддавали дітей за нерівного.
Українська сім’я після одруження ділилася — оженившись, син ішов з дому і будував власний.
На Слобожанщині накопичено значний досвідучасті різних верств населення в роботі по збиранню,збереженню та відтворенню традицій обрядової культури українського народу. І слід відзначити, що ці компоненти духовної культури слобожан мають свої особливості і є важливим елементом української народності.
слобожанщина традиція народний обряд
ВИСНОВКИ
Отже, розглянувши деякі елементи з народної культури слобожан, можна сказати, що переселенці цілком перенесли у Слобожанщину свій національний український побут і виявили його у всіх сторінках свого національного життя, підтримували його й почали жити таким побутом в Слобожанщині, яким жили в інших куточках української землі. Але також в цей час було запроваджено багато нових звичаїв та традицій, що були характерними лише для Слобожанщини.
На мій погляд, викладений матеріал дає деяке поняття про побут і традиціїслобожан за XVII-XIX століття.
За весь період від початку заселення слобідської землі аж до XIX століття мало що змінилося в побуті українців, зберіглося багато звичаїв та обрядів, що становлять основу неповторності української національної культури.
ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ
1 Астахова О.В., Крупа Т.М., Сушко В.А. Свята та побут Слобожанщини. - Харків: Колорит, 2008.
2 Багалій Д.І. Історія Слобідської України. - Харків, 1993.
3 Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. - Київ, 1991.
4 Зайцев Б.П., Скирда В.В. та ін. Історія рідного краю: 2 част. - Харків, 2001.
5 Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. - Київ, 1993.
6 Сумцов М.Ф. Слобожане. Історико-етнографічна розвідка. - Харків, 2002.