Курсовая работа: Мистецтво, як важливий засіб культурно-виховної та просвітницької роботи

Виконав:

курсант 111 навчальної групи

Савченко Олександр Сергійович

Керівник: старший викладач

полковник Іллюк О.О.

Харків 2006 р.

ЗМІСТ

Вступ

1. Соціальна природа, функції та стилі мистецтва

2. Застосування мистецтва в культурно-виховній та просвітницькій роботі

Висновки

Література

Вступ

Сформована чудовим російським художником А. Пластовим думка про цілісність понять "мистецтво", "красота", "Батьківщина", "героїзм", може послужити лейтмотивом роботи, про роль мистецтва в героїчно-патріотичному вихованні військовослужбовців. "…Треба, щоб людина цю не приходящу, неймовірну красу світу, - писав він, відчувала кожного часу, кожної хвилини. І коли вона зрозуміє цю неймовірність, громоподібність буття – на все її вистачить: і на подвиги в роботі, і на захист Батьківщини, на любов до дітей, до всього людства, - ось для цього і існує мистецтво".

Героїчно – патріотична тема одна із головних в мистецтві. Саме в сфері героїчного та патріотичного більшість митців досягли свого апогею слави.

Культурно-виховна і просвітницька робота - невід‘ємна складова системи виховної роботи, яка реалізується у всіх військових формуваннях України. Притаманними їй формами, методами та засобами, вона формує свідомість військовослужбовців, як стійких захисників незалежної Української держави.

Сучасність вимагає активізації роботи щодо забезпечення у особового складу Внутрішніх військ високої духовної культури і моральних якостей, почуття патріотизму, вірності традиціям українського народу та забезпечення в задоволенні естетичних потреб військовослужбовців і членів їх сімей через проведення культурно-просвітницьких заходів та організацію дозвілля особового складу.

Мета цієї роботи розкрити мистецтво у всіх його проявах, та доцільність використання окремих його видів на практиці у впливі на свідомість військовослужбовців.

Спираючись на літературу та досягнення у сфері мистецтва у цій роботі особливу увагу зосереджено на розкритті сутності мистецтва, його видів та застосування окремих елементів на свідомість військової людини.

У висновках викладене особисте бачення на зв’язок мистецтва з свідомістю військовослужбовця.

Існує багато наукових праць з мистецтва, є документи з приводу ролі мистецтва в культурно-виховній та просвітницькій роботах, але погляд військовослужбовця на цю проблему не розкривався…

мистецтво компенсаторний евристичний просвітницький

1.Соціальна природа, функції та види мистецтва

Серед форм естетичної діяльності особливе місце займає мистецтво в усьому різновиді своїх форм, видів, типів тощо. Однак мистецтву притаманна специфіка не тільки у межах естетичної діяльності, воно в цілому являє собою унікальний суспільний феномен. "Мистецтво, — пише Ю.М. Лотман, — відтворює принципово новий рівень дійсності, який відрізняється від неї певним збільшенням свободи. Свобода привноситься в ті сфери, які в реальності її не мають. Безальтернативне стає альтернативним... Воно уможливлює не тільки заборонене, але і неможливе. Тому по відношенню до реальності мистецтво виступає як область свободи".

Соціальна сутність мистецтва полягає у тому, що художній розвиток суспільства обумовлений природно-історичним процесом, тобто його розвиток виявляє характерні закономірності, що пов'язані з певними періодами становлення людської культури.

Перша з них визначається як закономірність виникнення мистецтва: воно з'явилося як результат естетичних потреб та естетичних здібностей, що розвинулися безпосередньо у межах практичної діяльності людини. Найдавніші пам'ятки, початок художньої діяльності дослідники відносять до епохи палеоліту (приблизно 40—50 тис. років до н. є.). Найбільш давні сліди цієї діяльності являють собою нанесені людською рукою "ознаки", очевидно, імітація "ран". Це перші спроби давньої людини, "позначка" її здатності цілеспрямовано впливати на світ у співвідношенні зі своїми потребами. Деякий магічний ритуал передував трудовому процесу, який у ті далекі часи був представлений в основному мисливством. Нанесене "поранення" не мало характеру символу, це була спроба попереджуючої дії, вона передувала нанесенню справжньої рани твариною. Віра в магічний зв'язок між зображенням і реальністю примушувала первісного "митця" справляти такий ритуал. Магічні реалії становлять не іншу дійсність, а її інобуття.

Відтворення своєї історії, хоча б у такій фантастичній формі, стало поштовхом до появи міфів, які дослідники вважають історичним переходом від магічних реалій до мистецтва, оскільки вони сприяли формуванню у людини здібності до творчого уявлення, фантазії, що дало можливість первісній людині вирватися з ситуації "тут і зараз". На думку М.К. Мамардашвілі, "міфічні та релігійні фантазії народжувались не тому, що людина ніби намагалася "заговорити" стихійні та грізні сили природи, а через страх неосвіченості людини, котра не знала законів фізики. Навпаки, міф є організація такого світу, в якому, щоб не трапилось, якраз все зрозуміло і мало сенс. Тобто, міф є спосіб і конструювання людських сил чи самої людини, а не уявлення про світ — правильне чи неправильне... Міф не уявлення, а відновлення і створення людиною себе в бутті, в якому для неї немає природних підстав. І тому на місці відсутніх основ і з'являються визначені "машини" культури, які називаються міфом".

Друга закономірність у розвитку мистецтва пов'язана з поділом праці на розумову та фізичну. Поява вільного часу (дозвілля) створила умови для відмежування деякої групи людей, які здобули можливість спеціально вдосконалювати свої естетичні та художні потенції. У цьому сенсі йдеться про поділ мистецтва на народне (фольклор) та започаткувати професійного. Останнє мало виняткове значення для розвитку системи мистецтва, його форм, видів тощо.

Поділ суспільства на класи, що зумовив відображення у мистецтві естетичних ідеалів, симпатій, переваг різних соціальних груп, становить третій важливий закономірний етап у розвитку мистецтва. Естетичні ідеї та потреби панівного класу стають пануючими естетичними ідеями, що не зменшує цінності різних шарів мистецтва, а, навпаки, сприяє розвитку його історичних форм.

Говорячи про четверту закономірність розвитку мистецтва, слід підкреслити його зв'язок з іншими формами духовного життя суспільства та соціально-економічними умовами. Цей зв'язок відчувається завжди, але не прямо, а опосередковано. Проте справедливим буде твердження про зворотну силу впливу мистецтва на право, політику, мораль тощо, а через них — на економіку. В історії мистецтва були періоди, коли воно вбирало в себе функції інших форм суспільної свідомості внаслідок будь-яких конкретно-історичних причин (наприклад, вітчизняне мистецтво XIX ст., яке замінило собою вільне право, політику, тому, власне, стало "підручником життя").

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--