Курсовая работа: Платіжний баланс України
Платіжний баланс на певну дату існує у вигляді співвідношення платежів і надходжень, які з дня на день змінюються.
Платіжний баланс за певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних показників про здійснені за цей період зовнішньоекономічні показники про здійснені на цей період зовнішньоекономічні дії і дає змогу аналізувати зміни в міжнародних економічних зв’язках країни, масштабах і характері її участі у світовому господарстві.
З бухгалтерської точки зору платіжний баланс завжди перебуває в рівновазі. Але за підсумками його основних розділів може мати місце або активне сальдо, якщо надходження перевищують платежі, або пасивне, коли платежі перевищують надходження.
Тому платіжний баланс — це не тільки рахунок міжнародних операцій країни, дві сторони якого урівноважують ода одну, а й певний стан цих операцій, що включає якісні й структурні характеристики основних його елементів. [9; ст. 24]
Система розрахунків платіжного балансу унікальна в тому плані, що вона хоч і не показує безпосередньо, які процеси розвиваються добре, а які погано, або які явища їх викликають, зате показує, що відбувається насправді, відображаючи реальні фінансові потоки між певною країною та зовнішнім світом, чим допомагає зробити власні відповідні висновки.
По-перше, за допомогою записів результатів обміну між країнами легше зробити висновок про стабільність системи плаваючих валютних курсів, оскільки платіжний баланс допомагає виявити акумулювання валют у руках тих людей, які більше зацікавленні в цьому (резиденти) і тих, які намагаються позбутися цих валют (нерезиденти).
По-друге, платіжний баланс і в умовах фіксованих валютних курсів, оскільки допомагає визначити розміри нагромадження даної валюти в руках іноземців і дає змогу вирішити питання про доцільність підтримування фіксованого курсу валюти, якщо їй загрожує криза.
По-третє, рахунки платіжного балансу надають інформацію про накопичення заборгованості, виплату процентів і платежів з основної суми боргу і можливості країни заробити валюту для майбутніх платежів. Ця інформація необхідна для того, щоб зрозуміти, наскільки країні-боржнику стало важче (або дорожче) погасити борги іноземним кредиторам. [7; ст. 67]
Кількісне визначання стану міжнародних платіжних відносин є давньою історією і пройшло за цей час значний шлях розвитку.
Перші спроби обліку масштабів та оцінювання наслідків міжнародних економічних операцій робилися в Англії ще наприкінці XIV ст. і були пов’язані з економічними поглядами раннього меркантилізму, коли золото ототожнювалося з найбільшим національним багатством і на цій основі вважалося за необхідне не допускати його відпливу з країни.
Саме поняття «платіжний баланс» вперше ввів в економічну теорію Джеймс Стюарт у 1767 р., але складання платіжного балансу, класифікація операцій, що входять до нього, до початку XX ст. були різним.
Практично всі видатні представники світової економічної думки, включаючи класиків буржуазної політичної економії — А. Сміта і Д. Рікардо, тією чи іншою мірою віддали належне у свої працях проблемі рівноваги платіжного балансу.
Однак у практичному плані найбільш повного розвитку методи складання платіжного балансу набули у США і Великій Британії на початку XX ст. Так, перша офіційна публікація платіжного балансу США була підготовлена Міністерством торгівлі у 1923 р. за показниками 1922 р. У 1923 р. Міністерство торгівлі США опублікувало платіжний баланс, дані якого були згруповані в трьох розділах: поточні операції, рух капіталів, операції з золотом та сріблом. Ця форма без суттєвих змін зберігалася до початку Другої світової війни.
У 1943 р. американський економіст Х. Лері склав платіжний баланс США за 1919—1934 рр., форма якого послужила основою для складання платіжного балансу США після Другої світової війни.
Формування світового господарства з часом не тільки ставило більш жорсткі вимоги до методик складання платіжних балансів окремих країн, а й вимагало зіставлення показників міжнародних розрахунків між країнами. Тому принципи складання платіжних балансів окремих краї закономірно все більше уніфікувалися.
Досягненню певної однотипності даних міжнародних розрахунків сприяла й діяльність Ліги Націй і МВФ, створеного на основі рішень міжнародної конференції в Бреттон-Вудсі.
Так, ще в 1924 р. публікація Лігою Нації даних про платіжні баланси 13 країн за 1922 р. поклала початок міжнародному порівнянню цих показників. У 1927 р. Ліга Націй запропонувала схему і низку рекомендацій, в яких за зразок приймалися головним чином платіжні баланси США і Англії. У результаті уточнень, внесених експертами Ліги Націй, була створена уніфікована схема платіжного балансу, яка в 1947 р. була опублікована як документ ООН і стала базою для подальших розробок форми і принципів складання платіжного балансу Міжнародним валютним фондом.
Сьогодні МВФ продовжує розробку методики уніфікації схеми платіжного балансу, результати якої знаходять відображення в періодичних випусках «Керівництва з платіжного балансу».
Запропонована МВФ схема в загальних рисах повторює прийняту систему побудови статей платіжних балансів провідних країн світу, але з деяким уніфікаціями, які роблять цю схему універсальною і дають змогу порівнювати й аналізувати платіжні баланси не тільки розвинутих країн, а й країн, що розвиваються, та постсоціалістичних країн. [8; ст. 225-226]
1.2 Структура платіжного балансу
Платіжний баланс складається з таких розділів:
• торговельний баланс, тобто співвідношення між вивезенням
та ввезенням товарів;
• баланс послуг і некомерційних платежів (баланс "невидимих"
операцій);
• баланс руху капіталів та кредитів.
Торговельний баланс. Зовнішня торгівля історично виступає висхідною формою міжнародних економічних відносин, які пов’язують національні економіки зі світовим господарством. Торговельний баланс — це співвідношення вартості експорту та імпорту. Оскільки значна частина зовнішньої торгівлі здійснюється в кредит, є розбіжності між показниками торгівлі, платежів та надходжень, що фактично здійснені за відповідний період.
Саме завдяки цим розбіжностям у свій час і виникло поняття платіжного балансу як співвідношення здійснених грошових платежів і фактичних надходжень, на відмінну від загального торговельного балансу, що відображає відповідні вимоги і зобов’язання з різними термінами погашення.
Економічний зміст активу або дефіциту торговельного балансу щодо конкретної країни залежить від її становища у світовому господарстві, характеру зв’язків з партнерами і загальної економічної політики.
Країнам, які відстають від лідерів за рівнем економічного розвитку, активний торговельний баланс необхідний як джерело валютних засобів для оплати міжнародних зобов’язань за іншими статтями платіжного балансу.
Пасивний торгівельний баланс вважається небажаним і зазвичай оцінюється як ознака слабкості світогосподарських позицій країни. Це характерно для країн, що розвиваються, та більшості постсоціалістичних країн, де гостро відчувається нестача валютних надходжень.