В Україні парламент обирається на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування за змішаною мажоритарно-пропорційною системою. Усього обирається 450 (враховуючи наслідки Всеукраїнського референдуму їх кількість повинна скоротитись). Із них 50 % - в одномандатних округах на основі відносної більшості, а решту 50 % - за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва.

3. Організація і порядок проведення виборів

Організація і проведення виборів (виборчий процес) регламентуються Конституцією України, Законами України “Про вибори народних депутатів України” від 24 вересня 1997 р., “Про вибори Президента України” у редакції від 24 лютого 1994 року, “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 14 січня 1998 року. Слід зазначити, що законодавство України про вибори найближчим часом зазнає суттєвих змін пов’язаних з імпламентацією результатів референдуму.

Виборчий процес - це врегульована законом специфічна діяльність уповноважених органів і громадян, спрямована на формування якісного і кількісного складу органів державної влади і місцевого самоврядування.

Слід виділити кілька стадій проведення виборів, передбачених законом[4] .

Перша стадія - проголошення або призначення виборів. Зокрема, відповідно до ст. 77 Конституції України чергові вибори до Верховної Ради проводяться в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради. А позачергові вибори до ВР призначаються Президентом і проводяться в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради. Відповідно до Конституції чергові вибори Президента проводяться в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень Президента тощо.

Оголошення про початок виборчої кампанії здійснює Центральна виборча комісія відповідно до термінів, визначаних Конституцією та законами України[5] .

Друга стадія - затвердження або утворення виборчих одиниць. Ними виступають виборчі округи і виборчі дільниці. Сьогодні для кожного виду виборів запроваджено окремий порядок формування виборчих округів. Так під час виборів народних депутатів утворюється один багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, територією якого є вся україна, а його центром - місто Київ, і 225 одномандатних виборчих округів.

Третя стадія - утворення виборчих округів, на які закон покладає керівництво всім виборчим процесом. Серед них розрізняють:

- територіальні, включаючи Центральні виборчі комісії;

- окружні - комісії, що діють у виборчих округах;

- дільничні комісії, що діють у виборчих дільницях.

Створення системи виборчих комісій завжди залежить від виду виборів і адміністративно-територіального устрою держави.

Відповідно до Закону України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” для проведення виборів утворюються: територіальні виборчі комісії - сільські, селищні, районні, міські, районні у містах, обласні виборчі комісії по виборах депутатів та голів рад; окружні виборчі комісії - по виборах депутатів обласних, Київської і Севастопольської міських рад. Окружні виборчі комісії можуть утворюватись також по виборах депутатів районних, міських (міст обласного підпорядкування), районних у містах рад; дільничні виборчі комісії.

Четверта стадія виборів - складання списків виборців. Списки виборців складаються безпосередньо виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (де вони утворені) рад, а у містах Києві і Севастополі - відповідними місцевими державними адміністраціями, передбаченими конституцією, по кожній виборчій дільниці.

До списків виборців включаються всі громадяни України як мають право голосу.

Наступна (п’ята) стадія виборчого процесу є стадія висування і реєстрації кандидатів на виборчі посади. Існує кілька способів висунення кандидатів:

-самовисунення;

- висування групами виборців;

- висування політичними партіями або іншими громадськими об’єднаннями.

Шоста стадія виборчого процесу передбачає проведення передвиборчої агітації. Завершення цієї стадії незалежно від виду виборів, законодавець пов’язує з переднем виборів.

Найголовніша сьома стадія виборчого процесу - стадія голосування.

Восьма стадія виборчого процесу включає підрахунок голосів і визначення результатів виборів, а також підбивання підсумків виборів. Закон встановлює термін тривалості цієї стадії, порядок підрахунку голосів, перелік виборчої документації з цих питань. Кінцеві загальні результати виборів встановлюються Центральною або територіальними виборчими комісіями і публікуються в офіційній пресі.

Стадії виборчого процесу не є раз і назавжди сталими для різних типів виборів. На їх кількість, зміст, правові форми, терміни впливають багато факторів, але чи не найголовнішим є характер виборчої системи як способу визначення результатів виборів тією мірою, якою від нього залежатиме порядок розподілу депутатських мандатів і механізм голосування.

4. Референдум і народна законодавча ініціатива

Народовладдя в Україні реалізується на основі конституції України через інститути безпосередньої (прямої) чи представницької демократії. До інститутів безпосередньої демократії, які забезпечують прийняття державного рішення прямим волевиявленням народу, відносять: референдум; обговорення проектів нормативних актів; участь у виборах органів державної влади; загальні збори (збір) громадян; звіти депутатів і виконавчих органів перед населенням.

Представницька демократія - засіб реалізації волі народу через обраних ним представників в органи влади - насамперед, народних депутатів, президента[6] .

Референдум - голосування населення всієї держави (загально-державний референдум) або певної частини її населення (місцевий референдум) з метою вирішення найважливіших питань державного і суспільного життя. Референдум і вибори мають загальний метод здійстнення - голосування, але різняться своїм предметом. Вибори проводяться для визначення особи, яка, на думку більшості виборців, найбільш гідна обіймати виборну посаду. Завдання референдуму - вирішення важливих питань, не пов’язаних зіз наданням юридичної сили мандатам якихось осіб. Це можуть бути затвердження, зміна чи скасування законів, вирішення проблем територіального устрою в межах держави тощо.

У науковій літературі та законодавчій практиці поряд із терміном “референдум” інколи застосовується термін “плебісцит”. У багатьох випадках їхній зміст рівнозначний. Але між ними вдачають і різницю, яка полягає в тому, що референдум регламентується нормами конституційного права певної держави і його предметом може бути досить широке коло питань. Підстави і порядок проведення плебісциту в основному врегульовуються міжнародно-правовими нормами, і його предметом у більшості випадків є вирішення територіальних суперечок між різними державами.

Залежно від тих чи інших ознак референдуми поділяються на певні види. Зокрема розрізняють імперативний і консультативний, конституційний і законодавчий, обов’язковий і факультативний.

Імперативний і консультативний референдуми розрізняються за їхніми юридичними наслідками. Рішення, винесене імперативним референдумом, має загальнообов’язкове значення і не потребує ніякого затвердження. Імперативним, зокрема був, був референдум 1 грудня 1991 року, під час якого визначалося бути чи не бути Україні незалежною державою. Результати консультативного референдуму юридичної сили не мають. Його призначення полягає в установленні думки виборців щодо певного питання. Ця думка може бути врахована, але не є обов’язковою для вирішення державними органами відповідної проблеми. У деяких країнах консультативний референдум здіснюється під назвою “всенародного обговорення”.