Реферат: Праця як основа життєдіяльності та провідний чинник виробництва

Суспільна праця – це праця робітників і селян, інженерно-технічних працівників і службовців, творчої інтелігенції. Характерною рисою кожної з цих частин є різний зміст, який зумовлює відмінність у співвідношенні витрат фізичної сили і нервової енергії.

Характер праці в значній мірі формується під впливом особистостей змісту праці в залежності від частки фізичної і розумової праці, рівня кваліфікації та інтелекту, рівня володарювання людини над природою тощо.

Різноманітність характеру і змісту праці знаходить відображення у класифікації праці за видами.

Зміст праці характеризується за такими основними критеріями:

- виробничими умовами, в яких виконується робота;

- вимогами до виконавця, його підготовки, фізичної витривалості, психологічного типу, вдачі, фізичних даних;

- складністю і різноманітністю структури трудового процесу;

- ступенем самостійності працівника у визначенні послідовності виконання окремих елементів трудового процесу, їх сполучення, часу виконання;

- можливістю зміни діяльності (переходу від фізичних навантажень до розумових і навпаки) у процесі виконання виробничого завдання.

В процесі праці здійснюються такі функції:

- логічна, пов’язана з визначенням мети й підготовки системи необхідних трудових операцій;

- виконавча – приведення засобів праці у дію різними способами залежно від стану продуктивних сил і безпосередній вплив на предмети праці;

- реєстрації та контролю – спостереження за технологічним процесом, терміном виконання наміченої програми;

- регулювання – коригування, уточнення заданої програми.

Головними чинниками, які змінюють зміст праці є: розвиток засобів виробництва, науково-технічний прогрес, удосконалення техніки і технології виробництва, під дією яких праця поступово звільняється від обмежень, які стимулюють можливості людського організму. Людина зі своїми здібностями і навичками до праці продовжує залишатись головним елементом виробництва.

Науково-технічна революція найсуттєвішим чином впливає на зміст праці і сприяє його змінам. Для розвинутої автоматизації характерні такі зміни змісту праці:

передача функцій безпосереднього управління знаряддям праці машині (пристрою);

подальше зростання частини розумової праці за рахунок перенесення наголосу у змісті праці на складніші з контрольно-керуючих і логічних функцій;

синтез фізичної і розумової діяльності на якісно новому рівні.

Впровадження найновішої техніки і технології означає не тільки зростання технологічних і інтелектуальних навантажень на робітника, а й зростання ролі рішень, що приймаються ним у процесі виробничої діяльності, тобто людського чинника.

Різке підвищення значення людського чинника у матеріальному виробництві зумовлюється рядом моментів, зокрема: зростають виробничі потужності, що перебувають під контролем окремого робітника; втрати, що можуть виникнути внаслідок помилки або неправильних дій робітника автоматизованого виробництва набагато більші, ніж у звичайному механізованому виробництві; підвищується динамічність виробництва; зростає складність і різноманітність рішень.

Отже, зміст праці безпосередньо залежить від рівня розвитку продуктивних сил суспільства, які включають як матеріально-речовий, так і людський чинник.

Важливою передумовою розвитку суспільних форм праці та виробничих відносин є поділ і кооперація праці.

Але розгляд виробничих відносин лише під кутом зору поділу та кооперації праці дає тільки загальну характеристику суспільної форми праці. Особливі специфічні риси праці можна зрозуміти, лише виходячи з форми власності на засоби виробництва. Характер з’єднання працівника з засобами виробництва визначає соціальний характер і соціальну природу праці. Якщо зміст праці характеризує рівень розвитку продуктивних сил суспільства, то соціальний характер праці відображає соціально-економічне становище працівника в суспільному виробництві, а також риси виробничих відносин, за яких здійснюється процес праці.

Головними елементами системи виробничих відносин, які визначають характер праці, є:

- відношення трудящих до засобів виробництва, форма власності на засоби виробництва;

- мета, заради якої здійснюється праця безпосередніх виробників;

- зв’язок між працею індивідуума та сукупною працею суспільства, який характеризує форму прояву суспільної природи праці;

- ступінь соціальних відмінностей у праці, обумовлений ставленням соціальних груп до засобів виробництва;