Реферат: Предмет структура і завдання курсу Релігієзнавства

Внутрішній механізм рефлексії мислення над продуктами власної інтелектуальної діяльності сприяє пізнавальній активності людини, критичному пере­осмисленню світогляду і духовних цінностей в на­прямі, що відповідає новим умовам суспільної прак­тики.

Філософія використовує міфологічно-релігійний матеріал і спочатку за своєю зовнішньою формою ви­ступає як міфотворчість. Однак вже перші універ­сальні філософські ідеї щодо сутності буття і природи людини починають руйнувати міфологічну і релігійну свідомість. Філософські вчення поступово відокрем­люються у відносно самостійну галузь. Від попередфі-лософії (міфотворчості) філософська свідомість при­ходить до свого власного предмета — світогляду і проблеми людини.

З наведених положень випливають такі висновки: і філософія, і релігія є продуктами суспільної свідо­мості. Між ними існують внутрішні взаємозв'язки. Наприклад, е філософські системи, що у своїй основі базуються на різних міфах: так звана міфологізована філософія А. Шопенгауера (1788—1860 рр.), Ф. Ніцше (1844—1900рр.). Але необхідно акцентувати увагу й на тому, що філософські і релігійні вчення — це про­тилежні системи духовних цінностей, вони спирають­ся на різні типи рефлексивного мислення.

Філософська рефлексія має раціоналізований харак­тер, релігійна рефлексія — в теоретичному плані — де­що менш розвинута і взагалі орієнтується на певні міс­тифікації, природу яких достеменно вивчити важко.

Релігія була головною формою суспільної свідо­мості понад два тисячоліття. Проте поруч із нею, а іноді й у її лоні, побутували й інші форми світо­сприйняття. З часом вони в міру свого розвитку звужу­вали сферу релігії. Лише у XVII—XVIII ст. філософія, наука й етика почали складати Ідеологічну конкурен­цію релігії. Згодом набрав сили й атеїзм — вчення, спрямоване на безоглядне заперечення релігійних поглядів. Атеїзм як форма вільнодумства протистав­ляється релігії та відображається у філософсько-матеріалістичних концепціях.

Марксистська релігієзнавча концепція — це певний ступінь в розвитку матеріалістичних поглядів. Домар­ксистські філософи стверджували, що релігійні по­няття є "помилковими" і намагалися їх подолати просвітницькими заходами, розкриттям помилковості релігійного світогляду.

Марксизм підійшов до аналізу сутності релігії не тільки з боку дослідження її внутрішніх закономірно­стей. Релігія вивчається ним у широкому контексті дослідження суспільства як складного соціального орга­нізму, що розвивається.

Ф. Енгельс (1820—1893 рр.) так визначав специфі­ку релігії: "...усяка релігія є не що інше, як фантасти­чне відображення у головах людей тих зовнішніх сил, які панують над ними у їх повсякденному житті, — відображення, у якому земні сили приймають форму неземних".

Релігія відображає той аспект соціального буття, де присутній момент залежності людей від умов їх­нього життя, момент несвободи. Марксизм доводить, що неістинне відображення світу в релігійних віру­ваннях — це не лише незнання законів природи, а й відображення певних соціальних умов життєдіяльно­сті людей. Реальні сили, які панують над ними, відо­бражаються в релігійній свідомості у деформованому вигляді і виступають як сили неземні, понадприродні. Цей момент у марксизмі складає поняття — "со­ціальні корені релігії".

Окрім того, марксистська релігієзнавча концепція концентрує увагу на такому питанні: яким чином мо­мент соціальної несвободи, який позначається термі­ном "соціальні корені релігії", усвідомлюється у сис­темі релігійних поглядів? Чітке усвідомлення цього питання дуже важливе, тому що фактично існування релігії, процес її виникнення грунтуються на усвідом­ленні людиною власного безсилля перед природними та соціальними силами. Тому людина змушена звер­татися до понадприродного з проханням допомоги і захисту у цієї трансцендентної істоти. Цей аспект марксистського дослідження отримав назву "гносео­логічних (пізнавальних) коренів релігії". Він містить у собі такі судження.

Людське пізнання складається з суб'єктивної форми пізнання та його об'єктивного змісту. У галузі пі­знання світу виникає процес поширення як форм, так і змісту відображення об'єктивної реальності. Од­нак кожна нова форма пізнання є більш складним відображенням, яке все менш співпадає з безпосере­дньо існуючим у полі зору пізнаючого суб'єкта мате­ріальним об'єктом. Тобто з розвитком пізнавальних здібностей людини й освоєнням природного та соці­ального середовища, а також з проникненням у гли­бини пізнаваних явищ мислення набуває рис абстракт­ного характеру. На грунті абстрактного мислення виникають розбіжності між людською думкою і реальністю. З точки зору марксизму, цей момент роз­біжностей складає основу виникнення релігійних по­глядів як ілюзорного відображення дійсності. Понят­тя "Бог" і "Дух" є не що інше, як наслідок відриву загальних понять (абстракцій) від реальних предметів, які вони (поняття) позначають.

Релігія виникає на певному рівні емоційної струк­тури людської особистості. У зв'язку з цим марксист­ська концепція окреслює поняття "психологічні ко­рені релігії". До них необхідно зарахувати деякі нега­тивні емоційні почуття індивіда, такі як страх, відчай, горе, самітність. На ранніх етапах розвитку людського суспільства релігійні уявлення формуються у природ­них умовах і значною мірою під впливом прагнення людини зрозуміти навколишній світ, виходячи з уяв­лень про свою особисту природу. Тому первісна лю­дина, гадали марксисти, пояснює природу за аналогія­ми зі своїми практичними вчинками; неодушевлені об'єкти вона наділяє свідомістю, волею, приписуючи їм раціоналістичну сутність.

Отже, марксистська релігієзнавча концепція фік­сує соціальний, пізнавальний і психологічний аспекти розуміння релігії. Вона стверджує історичний харак­тер існування релігії, яка виникає в нерозвинутих умовах первісного суспільства і зникає з оволодінням людиною силами природи й подоланням антагоні­стичних (непримиренних) суперечностей у стосунках між людьми в соціально-економічній та політичних сферах суспільства.

У сучасній ідеалістичній філософії та релігієзнавстві виокремлюються три основні концепції, що поясню­ють сутність і природу релігії: а) об'єктивно-ідеаліс­тична; б) суб'єктивно-ідеалістична; в) натуралістична (біологізаторська).

Домінуючою є об'єктивно-ідеал істинна концеп­ція релігії. Вихідним її принципом при поясненні ре­лігії стало визнання наявності надістотного джерела: Бога, "абсолюта", "трансцендентного", "світового ду­ху". Цей постулат поєднує теологів усіх основних хри­стиянських конфесій: католицизму, протестантизму, православ'я і філософів-ідеалістів, які формально знаходяться поза конфесійними межами. Якщо хрис­тиянські теологи надістотним джерелом релігійної ві­ри вважають християнського Бога, сутність якого ви­знається у відповідності з "символом віри", то філо-софи-ідеаліети під таким джерелом розуміють якийсь об'єктивний духовний початок, що у кожній об'єк­тивно-ід балістичній істерико- філософській системі має власну назву. Таким чином, сутність релігії виво­диться з поняття (ідеї) Бога. Людина — це "творіння Боже", яке прагне до злиття з "абсолютом" (Богом). Отже, на грунті визнання надістотного і надприрод­ного джерела теологи й ідеалісти зводять питання про існування і сутність релігії до питання про існування і сутність Бога. Обгрунтування релігії з цих позицій переходить в обгрунтування буття Бога.

У християнській теології й ідеалістичній філософії в обгрунтуванні буття Бога існують дві тенденції — раціоналістична й ірраціоналістична.

До першої належить неотомізм. Це найбільш впливовий напрям сучасної релігійної філософії. Наз­ва походить від імені середньовічного богослова Фо-ми (Тотаз) Аквінського (1225—1274 рр.) і набула по­ширення у країнах католицького віросповідання. Вчення Ф. Аквінського акцентує увагу на наявності у християнському одкровенні двох істин, якими мо­жна оволодіти за допомогою людського розуму і які за своєю природою є "надрозумними", тобто вихо­дять за межі пізнавальних можливостей людини. Відносно останніх фундатор томізму додавав, що вони "надрозумні", але не "протирозумні". Перші істини досліджуються за допомогою пізнання реаль­них речей І явищ, що оточують людину. Другі пізна­ються лише через одкровення Бога за допомогою Церкви.

Ф. Аквінський, використовуючи вчення Аристо-теля (384—322 рр. до н, е.), розробив систему п'яти доказів буття Бога засобами людського розуму на ос­нові вивчення природних явищ.

1. У світі все рухається, тому повинен існувати "першодвигун", яким і є Бог.

2. Одна природна річ обумовлює іншу; у світі іс­нує загальна причинна обумовленість. Такою "пер­шопричиною" є Бог.

3. Світ також складається з випадкових явищ. Ці явища не можуть існувати самі по собі, вони по­винні породжуватися необхідною причиною, тобто Богом.

4. Різні речі містять у собі й різні "ступені вдос­коналеності". Про них можна говорити лише у по­рівнянні з чимсь більш досконалим. Такою абсолют­ною досконалістю є Бог.

5. Розвиток світу підпорядкований якійсь певній меті. Отже, повинен існувати початок, що визначає напрям розвитку світу до означеної мети. Таким по­чатком є Бог.

Перелічені "докази" грунтуються на обмеженій метафізичній інтерпретації загальнофілософських проб­лем, що є характерним для епохи середньовіччя.

Сучасний неотомізм на об'єктивно-ідеалістич­ному філософсько-доктринальному рівні прагне син­тезувати у цілісну гармонійну систему такі принци­пи — віру і розум, релігію і науку. Неотомізм трактує світ як "реальне створіння Бога", який необхідно прийняти відповідно до його внутрішніх законів. Нау­ка—це нижчий вид знання, релігія — вищий. Наука, філософія та релігія вивчають одну й ту саму пробле­му, тільки на різних рівнях: розум, наука охоплюють лише сферу зовнішнього досвіду, а релігія володіє аб­солютною істиною.

Ірраціоналістичне "обгрунтування" віри у Бога є важливою тенденцією у сучасній теології і релігійній філософії, її представлено протестантською "неоор-тодоксальною" школою, що нерідко називають "діа­лектичною теологією" і "теологією кризи". Значним представником цієї школи був К. Барт (1886— 1968 рр.).

Протиставивши своє вчення томізму, К. Барт до­водив, що існування Бога не можна виявити за допо­могою розуму. Барт також заперечував можливість "природного одкровення", тобто "одкровення" Бога у природі та суспільстві. Відповідно заперечувалась і можливість "природної теології", "християнської фі­лософії". "...Бог християнства, — заявляв К. Барт, — не може бути присутнім у будь-якій можливій кон­цепції світу".

Раціоналізму Барт протиставив сліпу віру: в акті віри народжується пізнання. Віра — не суб'єктивний стан людини, а те, що йде від Бога і надається люди­ні через "одкровення".

Точка зору К. Варта розвивається іншими пред­ставниками християнсько-протестантської неоортодоксії — існування Бога не може бути досліджено за допомогою розуму. Тому наука протиставляється вірі. Протестантська теологія, наприклад, вважає, що віру можна зрозуміти лише через "одкровення". Раціо­нальне мислення можна інтерпретувати, лише вихо­дячи з його засад у людському розумі.