Реферат: Предмет структура і завдання курсу Релігієзнавства

Спроби ірраціоналісгачного обгрунтування надіс-тотного джерела релігії властиві сучасній західній іде­алістичній філософії, яка тісно поєднана з теологією. Прикладом такого синтезу є праця німецького тео­лога і релігієзнавця Р. Отто (1869—1937 рр.) "Свя­те", що має певний вплив на сучасне західне релі­гієзнавство.

Р. Отто прагне поєднати психологізм і суб'єк­тивізм з теологією. Він наводить такі принципові по­ложення власної концепції:

а) реально існують об'єкти релігійного поклонін­ня — "святе", "трансцендентне", "зовсім інше". Во­ни не мають нічого спільного з реальними об'єктами, що оточують людину;

б) релігія — це зустріч людини зі "святим", що породжує у психіці особливі відчуття і переживання, головні з яких — страх і захоплення. Таким чином, на грунті психологічного аналізу релігійних емоцій Отто намагається побудувати концепцію сутності релігії.

Суб'єктивно-ідеалістична концепція релігії. Початок суб'єктивістської традиції у теології пов'язується з вченням Ф. Шлейєрмахера (1768—1834 рр.). Він не заперечував існування надприродного джерела релігії. Однак центр релігійної проблеми переніс у сферу окремого індивіда і передусім у галузь його почуттів. Шлейєрмахер започаткував вивчення релігії як інди­відуально-психологічного феномена, як певного стану людської свідомості та людських переживань. Най­більш послідовно ця суб'єктивістська й ірраціоналіс-тична лінія провадилася американським філософом-прагматистом У. Джемсом (1842—1910 рр.). Він дово­див, що релігія є істиною по відношенню до індивіда, оскільки вона є "корисною" для нього. Корисність релігії У. Джеме вбачав у тому, що вона нейтралізує психологічні конфлікти, перетворює негативні емоції у позитивні. На цій підставі релігійний досвід індиві­да ототожнювався з науковим досвідом. Кожний ін­дивід, виходячи з власних почуттів, вибирає той чи інший світогляд. Тому світогляд людини визначається його емоційним світом. Таким чином, Джеме дійшов висновку, що основою релігії є почуття, а релігію не­обхідно визначати як породження людської свідомос­ті, результат суб'єктивних переживань людини.

Сучасний американський психолог Г. Олпорт аб­солютизує суб'єктивні особливості релігійних пере­живань, притаманних окремій людині. Він твердить: "З самого початку і до кінця шлях релігійних по­шуків є ізольованим". Концепція Олпорта до­водить суб'єктивізм у розумінні релігії до крайності. Її сенс полягає в тому, що кожний віруючий має власну релігію. Отже, релігій стільки, скільки віру­ючих.

Така надто широка форма суб'єктивізму, з точки зору теології, має чимало істотних недоліків. По-перше, релігія розглядається як породження людської свідомості, а не як продукт Божого одкровення. По-надприродне джерело релігії або відсовується на зад­ній план і має риси "філософського", а не християн­ського Бога (Шлейєрмахер), або зовсім ігнорується. По-друге, абсолютизація ролі почуттів як основи ре­лігії веде до розгляду догматики як чогось вторинно­го. Таким чином, руйнується концепція "істинної" церкви, належність до неї віруючого перестає бути обов'язковою.

Дальший розвиток суб'єктивізму фактично при­зводить до руйнування релігійної ідеології. Тому су­часна західна філософія релігії прагне подолати край­нощі суб'єктивізму, а саме — прагне обгрунтувати єдність суб'єктивного ідеалізму з теологією. Суб'єк­тивно-ідеалістична концепція релігії розглядає люд­ську свідомість як особливу духовну сутність, що сама виробляє релігійні ідеї та уявлення, але не дає відпо­віді на головне питання: звідки виникає зміст індиві­дуальної свідомості.

Натуралістична концепція релігії. Згідно з цією концепцією, релігія породжується внутрішніми потре­бами людського організму, його фізіологічними про­цесами. У такій інтерпретації релігія стає атрибутом біологічної природи людини. Коротко розглянемо дві концепції.

1. Вчення 3. Фрейда (1856—1939 рр.). Фрейдизм створив один з варіантів натуралістичного пояснення релігії. 3. Фрейд у праці "Тотем і табу. Психологія первісної культури та релігії" намагався застосувати власний психологічний метод, щоб пояснити виник­нення тотемізму — найдавнішої форми релігії. Всі соціальні явища, культура розглядаються як система забобонів, за допомогою яких суспільство стримує ворожі йому сексуальні потяги людини ("лібідо"). За-

вдяки культурним нормам поведінки природжені Ін­стинкти і потяга людини або зміщуються у сферу без-свідомого, або "сублімізуються", тобто перетворюю­ться на форми соціальної творчості, до яких Фрейд відносив і релігію. Тайну виникнення тотемізму він вбачав у перенесенні первісною людиною свого дво­якого ставлення до батька, обумовленого так зва­ним едиповим комплексом, на "замісника" бать­ка — на тотем.

У праці "Майбутнє однієї ілюзц" Фрейд розши­рює свої погляди щодо релігії у сучасному суспільстві. Релігійні уявлення — це ілюзії, що випливають з ба­жань людини. Релігія визначається як загальнолюд­ський "нав'язливий невроз". Якщо першим "заміс­ником" батька був тотем, то у сучасному суспільстві таким "замісником" стає Бог. Таким чином, Фрейд прагне пояснити релігію на рівні окремої людини з її імпульсами і нахилами. Невроз як стан окремої лю­дини переноситься на все суспільство.

2. Вчення Е. Фромма. Е. Фромм (1900—1980 рр.) — представник сучасного неофрейдизму, в основу якого покладено синтез соціологічного підходу з психоана­літичним. У праці "Психоаналіз і релігія" Фромм по­яснює потребу людини у релігії "екзистенціальним" конфліктом між душею і тілом. Тіло є часткою при­роди, а розум підіймається над природою. Людина постійно прагне вирішити проблему розколу між ті­лом і душею, але ніколи не зможе її вирішити. На цьому грунті у людини виникає потреба у вірі та релігії. Фромм пропагує релігію без Бога, у центрі якої людина. З його точки зору, "немає жодної лю­дини, у якої не було б потреби у релігії", тобто, обґрунтовується існування релігії у будь-якому сус­пільстві.

Соціологічна концепція релігії. Засновником кон­цепції вважається М. Вебер (1864—1920рр.). Теоретич­ними передумовами вивчення релігії були його поло­ження про "Ідеальні типи соціальної дії". Вебер запе­речував об'єктивні чинники розвитку суспільства і відносно релігії стверджував, що вона має власні, релігійні джерела. А тому соціологія релігії повинна об­межуватися лише вивченням мотивації релігійних уявлень, котрі історично сприяли контролю над по­ведінкою та триманням індивідів у покорі. Згідно з цими положеннями, Вебер, на основі залучення знач­ного історичного матеріалу, вмотивовує думку про вирішальну роль протестантської етики у формуванні і розвитку капіталізму.

На думку іншого визначного прихильника цієї концепції— Е. Дюркгейма (1858—1917 рр.), розумін­ня людської природи принципово неможливе без вивчення суспільства, у якому діє людина. Інтегрую­чою основою суспільства він визначає суспільну сві­домість — загальні вірування, почуття, цінності, норми. За Дюркгеймом, послаблення згаданих віру­вань і почуттів призводить до послаблення соціальних зв'язків між людьми і у перспективі загрожує дезін­теграцією суспільства, його розпадом.

Релігія у Дюркгейма — це соціальне явище. Однак релігія ототожнюється з суспільною свідомістю взага­лі. Для Дюркгейма релігійними є всі колективні, су­спільні уявлення і вірування, якщо вони мають обо­в'язковий для всіх членів суспільства характер і під­коряють собі діяльність індивіда.

У даній концепції в релігійних уявленнях та риту­алах персоніфікуються і символізуються всі соціальні явища. Для Дюркгейма релігійної віри, як головної ознаки релігії, не існує. Він фактично ототожнює форми релігійної і нерелігійної свідомості, а з іншого боку, релігійна свідомість ототожнюється з су­спільною свідомістю взагалі. Дюркгейм доходить ви­сновку, що існування релігії має вічний статус, вона є необхідним елементом в кожному суспільстві.

Таким чином, розглянувши обидва питання теми, можна пересвідчитися у важливості релігієзнавчої проблематики і констатувати той факт, що в умовах Демократизації суспільного життя значно зростає ін­терес до релігії та її культури, знімаються ті штучні перепони, що відокремлювали віруючу особу від ре­лігійних цінностей, а також протиставляли релігійні верстви населення атеїстичне мислячим громадянам. Це викликає гуманістичну переорієнтацію суспільної свідомості, вносить нові акценти в правову політику держави. Українська незалежна держава може стати дійсно правовою лише тоді, коли її практична ді­яльність буде забезпечувати права людини, в т.ч. у галузі свободи совісті. Однак для того щоб даний процес відбувся, необхідно деідеологізувати ті соці­альні науки, які нещодавно теоретично обґрунтовува­ли "необхідність" і "доцільність" ліквідації такого су­спільного інституту, як релігія з її церковними ін­ституціями. Йдеться не про викриття окремих хиб­них, помилкових поглядів деяких науковців. Проблема ставиться значно ширше. Якщо за часів тоталітарного режиму релігієзнавча наука не мала ніякої само­сті