Одне з центральних місць в ідеологічних уявленнях, а відповідно і в антропоморфній глиняній пластиці, займала богиня родючості — Велика Матір всього сущого, значна кількість схематичних скульптурних зобра­жень якої лишиласяна кожному ранньотрипільському поселенні. Про спе­цифічно землеробський характер антропоморфних зображень богині родю­чості свідчать спеціальні домішки борошна та зерен злаків до глини, з якої їх виліплено, що мало магічне значення. З виготовленням та магічним ви­користанням зображень богині родючості пов'язані релігійні обряди, ви- конувані під час зимово-весня­них свят трипільських землеро­бів. З цим обрядом були також пов'язані глиняні чоловічі фі­гурки.

Ідею плодючості у скотар­стві втілюють глиняні скульп­турні зображення свійських тварин, переважно бика, свині, собаки, а також птахів. З цією ж ідеєю був тісно пов'язаний обряд культових поховань лю­дей у житлах, звичайно під їх долівкою. Він підпорядковував­ся ідеї збереження сім'ї, про­довження роду тощо. Культом родючості пояснюються релі­гійно-магічні обряди поховань в межах житла черепів свійсь­ких тварин: бика (або його ро­гів), собаки, свині.

Складна система господар­ства ранньотрипільських племен зумовила і відповідну соціальну організацію, яка базувалася, мабуть, на патріархально-родових відносинах. У кожному трипільському поселенні жили члени од­ного роду, поділеного на великі патріархальні сім'ї, які в свою чергу складалися з окремих парних сімей. На чолі роду стояв старійшина, який керував усім господарським та суспільним життям родової общини. Кожне плем'я мало свою територію, Що становила племінну власність і поділялася між окремими родовими поселеннями. Мова кожного племені була діалектом загальної міжплемінної мови. Окремі племена відрізнялися від інших споріднених трипільських племен не тільки своїм діалектом, а й певними етнографічними особливостями культури. На сучасній тери­торії України, у Подністров'ї та на Південному Бузі, в ранньо-трипільський час проживало кілька таких племінних груп.

Середньотрипільські племена

Середній період енеоліту був періодом дальших помітних зрушень у господарському та суспіль­ному житті трипільських племен, дальшого збіль­шення чисельності населення. Відносна перенаселеність змушувала три­пільські племена освоювати сусідні землі. Трипільські племена Середнього Подністров'я розселювалися на північний захід у Верхнє Подністров'я. Трипільські племена Побужжя просунулися далі вгору Південним Бугом і на північний схід, вздовж течії Росі, досягнувши Середнього Дніпра і витіснивши звідти племена Дніпро-донецької культури. Внаслідок збільшення трипільського населення і його розселення в середній період енеоліту на нові землі на широких просторах між Прутом і Дніпром уже проживало кільканадцять трипільських племен, кожне з яких харак­теризується відповідними етнографічними особливостями матеріальної культури.

У цей час помітно збільшилися розміри трипільських поселень, житлових та господарських споруд. В окремих поселеннях, як, наприклад, у Володимирівні на Південному Бузі, налічувалося вже понад двісті бу­дівель, а кількість жителів сягала двох тисяч.

У трипільських племен Побужжя та Подніпров'я простежується певна закономірність у розташуванні поселень: їх будували переважно на зруч­них для оборони місцях. Поряд з великими (багатосімейними) житлами будувалися малі (односімейні). В кожному приміщенні, де проживала ок­рема сім'я, були піч, відповідний господарський та побутовий інвентар. Крім того, в окремих камерах з випаленої глини споруджувалися жертов­ники, які розписувалися різноманітними фарбами. У цьому, зокрема, про­являлася одна з характерних особливостей культури середньотрипіль-ських племен Побужжя.

Сталися зміни і в асортименті знарядь праці, зросло виробництво зброї (вістер до стріл та списів), що було зумовлено зростаючими госпо­дарськими та суспільними потребами.

Спорудження численних довгочасних жител, основним будівельним матеріалом для яких, крім глини, служило також дерево, вимагало даль­шого вдосконалення і виготовлення продуктивніших деревообробних ін­струментів. У зв'язку з цим збільшилося виготовлення сокир і тесел з твердих порід каменю та кременю. Про зростання попиту на крем'яні сокири свідчить налагодження їх масового виробництва в спеціальних кременярських майстернях. Для господарських та побутових потреб три­пільці широко використовували такі породи дерева, як дуб, ясень, граб, клен, в'яз та верба.

Незважаючи на те, що в господарство та побут трипільських племен дедалі ширше входили вироби з міді, кременеобробне виробництво продов­жувало залишатися провідною галуззю у виготовленні основних знарядь праці, зброї та предметів побуту. Збільшувався асортимент крем'яних

виробів, удосконалювалася технологія кременеобробного виробництва, а ра­зом з ним зростало і значення спеціалізованих кременеобробних майсте­рень. Кременедобувне та кременеобробне виробництво Подністров'я своєю різноманітною продукцією забезпечувало потреби не тільки трипільських племен Подністров'я, а й населення інших районів, зокрема Подніпров'я, де не було родовищ кременю доброї якості.

Вищого рівня досягло в середньоенеолітичний період керамічне ви­робництво трипільців. Саме в цей час набуло розвитку виготовлення само­бутньої трипільської розписної кераміки. Якщо в ранньотрипільський час кольоровий розпис посуду застосовувався лише зрідка, то в середньотри-пільський період великого поширення набув багатобарвний орнамент, створюваний за допомогою білої, жовтої, червоної і чорної фарб. Трипіль­ські племена не тільки досконало володіли складною технологією кольо­рової орнаментації посуду, а й були справжніми митцями орнаментальних композицій та сюжетів.

Особливою винахідливістю в цьому відношенні відзначалися трипіль­ські племена Подністров'я. Кожне з них створило своєрідний стиль роз­пису побутового посуду. Висока мистецька майстерність трипільського керамічного розпису була зумовлена, крім усього іншого, його магічним змістом і символічним значенням окремих орнаментальних сюжетів та композицій. Не випадково в чисто орнаментальні схеми вписуються досить реалістичні зображення різних тварин, рослин, а також людини. Про без­посереднє ритуально-магічне призначення трипільської кераміки свідчать культові зображення жіночих постатей з чашами на колінах, які, безпе­речно, пов'язані з різними обрядами «чаклування». Насиченість приклад­ного мистецтва релігійно-магічним змістом є характерною рисою ідеоло­гічних уявлень, світогляду первісних землеробів.

Провідними напрямами господарської діяльності, в основі якої ле­жали колективні форми обробітку землі та общинне утримання худоби, як і раніше, лишалися ральне землеробство та приселищне скотарство. Питома вага мисливства та рибальства в економіці трипільців у порівнянні з ранньотрипільським періодом помітно зменшилася. Дальшого розвитку набули різні види домашнього общинного ремесла.

Зі збільшенням чисельності трипільського населення, виділенням нових племінних груп і розширенням території, з одного боку, та зростан­ням внутріобщинного й міжобщинного поділу праці та обміну — з другого, господарсько-суспільна струк­тура трипільських племен усклад­нюється.

Глиняний посуд з трипільського поселення поблизу с. Володимирівни Кіровоград.

Найвіддаленіші трипільські пле­мена не могли підтримувати безпосе­редніх контактів між собою в усіх галузях господарського та суспіль­ного життя. У середньотрипільський час почали виникати міжплемінні об'єднання ряду племен певного району. Крім етнографічних особ­ливостей матеріальної культури ок­ремих трипільських племен, уже простежуються деякі особливості культури групи племен окремих районів. Зокрема, для трипільських племен Подністров'я було характер­ним масове виробництво глиняного розписного посуду, а для трипіль­ських племен Подніпров'я — майже повна його відсутність. У середньо-трипільський час міжплемінних об'­єднань було щонайменше три: в Под­ніпров'ї, Побужжі та Подністров'ї.

Вони складалися з окремих племен, кожне з яких мало свої особливості ма­теріальної! духовної культури. Своєрідність матеріальної і духовної куль­тури окремих трипільських міжплемінних об'єднань зумовлювалася від­мінностями та особливостями їх культурно-історичного середовища. Так, подніпровські племена, крім тісних зв'язків з сусідніми спорідненими три­пільськими племенами Побужжя, підтримували безпосередні контакти з сусідами на півночі — племенами Дніпро-донецької культури. В свою чергу трипільські племена Подніпров'я та Побужжя вступали часом у мирні, а часом у ворожі стосунки з войовничими середньостогівськими племенами Лівобережжя. Ці нові для трипільських, особливо подніпровських, племен контакти та взаємовпливи не могли не позначитися на характері їх куль­тури, яка увібрала у себе ряд чужих, не характерних для неї рис. Серед-ньотрипільські племена Подністров'я, які жили майже виключно в ото­ченні споріднених, спільних за походженням трипільських племен, мали сприятливі умови для розвитку своєї самобутньої яскравої культури; саме тому вони найдовше зберігали й розвивали далі її традиційні елементи.

.

Глиняні вироби з трипільських поселень: 1-Верем`я; 2-П`янишкове.

Пізньотрипільскі племена

На початку пізнього періоду енеоліту пізньо-трипільські племена продовжували розвивати тра­диційні форми господарства та культури, харак­терні для попереднього часу. Зростала кількість трипільського населення, а також розміри їх поселень. Зокрема, у Побужжі виявлено пізньо-трипільські поселення поблизу сіл Доброводів, Тальянок, Майданецького, Небелівки; загальна площа кожного з них досягала 400 га. Кількість житлових споруд на кожному поселенні становила 2—4 тис. Проте зростання розмірів поселень не врятувало трипільські племена від від­носного перенаселення. Тому продовжувалася сегментація трипільських племен, які змушені були освоювати нові землі.

Нові трипільські поселення виникали на території Східної Волині, в північних районах Середнього Подніпров'я, на Поліському Лівобереж­жі. Частина трипільських племен Середнього Подністров'я освоїла степи Північно-Західного Причорномор'я. Виникали нові племінні групи, що ускладнювало міжплемінну організацію пізньотрипільських племен, які на той час являли собою одне з найбільших енеолітичних об'єднань у Схід­ній Європі. Духовна й матеріальна культура кожної з племінних груп цьо­го об'єднання мала свої особливості. Найбільш виразно ці особливості культури та побуту виявились у периферійних пізньотрипільських пле­мен, зокрема у племен Степового Півдня (усатівські племена), Волині (городські племена), Київщини (софіївські племена). Крім згаданих, кіль­ка груп племен відомо у Верхньому та Середньому Подністров'ї, середній та верхній течіях Південного Бугу.

Історія пізньотрипільських племен Верхнього Подністров'я вивчена в результаті дослідження пам'яток кошиловецького та касперівського ипів, які відображають окремі фази їх історичного розвитку. Пізньо-трипільські племена Верхнього Подністров'я найдовше зберігали харак­терні риси трипільської культури попереднього періоду.

Поселення кошиловецького типу розташовувались у різних топогра­фічних умовах: на низьких берегах рік, на плато корінного берега Дністра та його приток. Це були поселення з рядовим розміщенням типових три­пільських наземних жител, переважно однокамерних, поява яких пояснює­ться виділенням у межах патріархальних родових колективів окремих сімей в самостійні господарські осередки. Крім жител та господарських ям, на поселеннях виявлено виробничі споруди: керамічні горна для випа­лювання посуду та печі для випалювання глиняних вальків — основного матеріалу, який використовувався при будівництві жител.

Незмінним залишався землеробсько-скотарський напрям господар­ства. Дальшого розвитку набували традиційні форми домашнього та об­щинного ремесла. Одне з чільних місць посідало керамічне виробництво:виготовлявся глиняний посуд побутового та господарського призначення. Переважну частину керамічної продукції становив розписний трипіль­ський посуд. У зв'язку з розвитком нової галузі ремесла — ткацтва — почалося виготовлення у значній кількості глиняних пряселець, веретен та різноманітних за розмірами й формою глиняних важків для ткацьких верстатів. Основною сировиною, з якої виготовлялися знаряддя праці, зброя та предмети побуту, залишалися камінь, кремінь, кістка і ріг.

Про ускладнення ідеологічних уявлень трипільських племен та дальшу диференціацію у них культу родючості свідчать численні знахідки глиняної антропоморфної та зооморфної пластики, а також оригінальні амулети полімастичного характеру.

Трипільські племена Верхнього Подністров'я, які перебували у звич­них умовах життя, в оточенні лише споріднених трипільських племен і які не мали безпосередніх контактів з чужинцями трипільської периферії, зберегли в найбільш чистій формі традиції господарства, культури, по­буту та ідеологічні уявлення своїх предків. З часом, коли сталися зміни у зовнішньому оточенні трипільських племен, вони також зазнали загаль­ного культурного нівелювання.

Інакше склалася історична доля сусідніх трипільських племен Серед­нього Подністров'я. В середині III тисячоліття до н. е. частина їх змушена була залишити свої землі і переселитися в степові райони Північного Причорномор'я. Незвичні для трипільців умови Степового Півдня вияви­лися малопридатними для землеробства, яке базувалося на примітив­ній ральній техніці. У той же час у причорноморських степах були сприят­ливі умови для розвитку скотарства, яке й стало провідною галуззю гос­подарської діяльності усатівської (від с. Усатового під Одесою, де вперше виявлено і досліджено пам'ятки цього типу) групи племен.