Учебное пособие: Бібліотечні уроки з 1 по 11 клас
Нажаль оригіналів праць Кирила і Мефодія не знайдено та ми маємо численні копії-переклади богословських книг та переписи оригінальних творів. Це твір Кирила – „Слово про перенесення мощів преславного Климента” та книга Мефодія „Гімн на честь Дмитра Слунського” та інші, які є визначним внеском у загальнослов’янську культуру.
Та „Панонські легенди”, розповідаючи про життя і подорожі Кирила, повідомляють дуже цікавий факт. Кирило, що проживав у Херсонесі знайшов Євангеліє і Псалтир руською мовою і чоловіка, який говорив тією ж мовою. Кирило, спілкуючись з ним, почав говорити й писати тією мовою.
Це свідчить про те, що слов’янські племена в ІХ столітті мали своє письмо, а Кирило вдосконалив чи видозмінив деякі букви і їх графіку та все ж він мав взірець давньоруського походження для створення абетки. Кирило і Мефодій заклали основи слов’янської писемності та літератури і в цьому їхня заслуга.
Найвидатніша пам’ятка літератури Давньої Русі – „Слово о полку Ігоревім”. Нажаль автор геніальної повісті-поеми залишається невідомим. Та вчені приходять до висновку, що автор „Слова о полку Ігоревім” чудово знав історію, географію, природу, військову справу та мову сусідніх народів. Це могла бути досвідчена , літня людина.
Наслідком цієї праці стала книга „Пахощі Бонових слів”. Нам вже відомо хто такий Боян. Автор цієї книги прийшов до висновку, що „Слово о полку Ігоревім”, Остромирове Євангеліє та „Ізборник Святослава” були написані староукраїнською мовою.
Найдавніший літописний твір – „Повість временних літ” – це зведені в одне ціле і розміщені в певному порядку історичні розповіді, документи та закони. Повість була написана приблизно 1113 року, ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором. В ній розповідається про розселення слов’ян, про утворення в них держави та про перших руських князів. В „Повісті временних літ”, яку переписали пізніше, було розміщено твір під назвою „По учення дітям” Київського князя Володимира Мономаха.
Важливе місце серед літературних пам’яток часів Київської Русі належить житійним творам. Житіє - біографія сьогодні – це твір, в якому йдеться про життя, страждання чи подвиги людей визнаних церквою як святих.
Наприклад: „Житіє Володимира”, „Житіє Ольги”, „Про святого і блаженного Агапіта”. Літописання продовжувало розвиватися. Так звані „Козацькі літописи” розкривають нам епізоди боротьби українського народу за своє визволення: „Літопис Самовидця”, „Літопис Самійла Величка” та ін.
Опрацьовуючи історичні матеріали, автори „Козацьких літописів” виявляли свій літературний хист. Стиль написання то простий, то вишуканий, а сама побудова сюжету, використання прислів’їв та приказок і метафоричність літописів говорить про те, що це не лише історичні пам’ятки, а й твори художньої літератури.
Вважалось, що першодрукарем на Україні був Іван Федоров і першою друкованою книгою – його „Апостол”. Та виявися цікавий факт про те, що у Німеччині в бібліотеці Тюбінченського університету зберігається книга Юрія Дрогобича, надрукована українською мовою під назвою:
„Прогностична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора філософії і медицини Болонського університету”. Вона була надрукована через 45 років після винайдення Йоганом Гутенбергом книгодрукування і задовго до появи Івана Федорова на Україні. Та все ж І.Федоров зробив свій внесок у розвиток української культури і літератури. Випустивши книгу „Апостол”, що була видана в Москві, слідом за нею було надруковано „Буквар”. Він складався з двох головних частин: „Абетки” і додаткових матеріалів читання і вивчення на пам’ять. Ця пам’ятка нашої літератури („Буквар”) досі зберігається в оригіналі в бібліотеці Гарвардського університету. А „Острозька біблія”, надрукована також Федоровим, знаходиться в Конгресовій бібліотеці США. І ще по одному оригіналу цих видань зберігається в Канаді в Єпархіальному музеї в місті Едмонті.
Ще хочеться сказати про видатних діячів української літератури таких як: Григорій Савич Сковорода, Іван Вишенський, Іван Петрович Котляревський, Іван Іванович Огієнко та ін.
Спадщина Г.Сковороди стала підсумком давньої української словесності і провіщення нової української літератури. В поетичній збірці „Сад Божественних пісень”, у прозовій збірц