В роботі використані різноманітні наукові загальні та спеціальні методи, такі як: логічний, порівняльний, історичний, методи синтезу та аналізу та ін.

Розділ І

Поняття та характеристика договору перевезення пасажирів та багажу

1.1 Загальні засади перевезення пасажирів та багажу

Зміст спеціальної правоздатності деяких підприємств становить виробнича діяльність з надання послуг. Одні послуги являють собою результат певних видів діяльності або праці (споживні вартості) і втілюються у товарах, інші, навпаки, не залишають реальних результатів, які б існували окремо від виконавців цих послуг. Головною особливістю договорів про надання послуг, на відміну від договорів про виконання робіт, є те, що надання послуг невіддільне від діяльності особи, яка надає послуги. Корисний ефект такої діяльності не виступає у вигляді певного осяжного матеріалізованого результату, як це має місце у підрядних договорах, а полягає в самому процесі надання послуги. Зобов'язання з надання послуг виникають, зокрема, з транспортних договорів.

У ст. 6 Закону України "Про транспорт" від 10 листопада 1994 р. визначено загальні основи господарської діяльності підприємств транспорту. Перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, надання інших транспортних послуг, експлуатація та ремонт шляхів здійснюють залізниці, пароплавства, порти (пристані), автомобільні, авіаційні, дорожні підприємства, якщо це передбачено їх статутами [34, с. 247].

Підприємства транспорту здійснюють перевезення та надають послуги на основі державних контрактів і договорів про перевезення пасажирів і вантажів з урахуванням економічної ефективності перевізних та переробних можливостей транспорту. Економічні відносини підприємств транспорту, що виникають у процесі перевезення, ґрунтуються на принципах взаємної вигоди, рівної та повної відповідальності [32, с. 64].

Відносини підприємств транспорту загального користування з центральними та місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування будуються на основі податків, податкових пільг, встановлених нормативів та інших економічних засобів відповідно до чинного законодавства України.

Транспортні договори поділяються на основні та допоміжні. Основні транспортні договори опосереднюють головну сферу взаємовідносин транспортних організацій та клієнтури (договори про перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, договори буксирування). Допоміжні договори сприяють нормальній організації перевізного процесу (договори на організацію перевезень, експедиції, на експлуатацію під'їзних колій, подачу і забирання вагонів тощо).

Перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти залежно від видів транспорту, якими вони здійснюються, поділяються на: а) залізничні; б) внутрішніми водними шляхами (річкові); в) морські; г) повітряні; д) автомобільні.

Крім того, перевезення у межах територіальної сфери дії однієї транспортної організації (наприклад, Львівської залізниці) вважаються перевезеннями місцевого сполучення; перевезення двома чи кількома організаціями одного виду транспорту є перевезеннями у прямому сполученні, а перевезення за єдиним транспортним документом організаціями різних видів транспорту — перевезеннями у прямому змішаному сполученні. На морському транспорті перевезення та буксирування бувають: а) каботажні — між портами України; б) міжнародні — між іноземними портами [43, с. 276].

Кожен із видів транспорту є окремою господарською системою, що взаємодіє з іншими транспортними системами. Крім перелічених, існує ще один вид транспорту — трубопровідний, який перекачує нафту, газ, воду тощо. Проте відносини, що складаються при транспортуванні цих продуктів трубопроводами, регулюються або законодавством про поставки, або законодавством про постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу. Організація, що експлуатує трубопровід, водночас є й володільцем продукції, яка перебуває у трубопроводі [44, с. 186].

У ЦК УРСР (статті 358—368), ЦК України (статті 908—928), ГК України (статті 306—315) визначено загальні норми щодо договорів про перевезення пасажирів і вантажів. Детальніше умови перевезення пасажирів, вантажів і багажу та відповідальність сторін за цими перевезеннями регулюють статути (кодекси) окремих видів транспорту та правила, прийняті у встановленому порядку. Зокрема, на залізничному транспорті діє Закон України "Про залізничний транспорт" від 4 липня 1996 p., Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р., на річковому — Статут внутрішнього водного транспорту СРСР, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р., на морському — Кодекс торговельного мореплавства України, затверджений Верховною Радою України 9 грудня 1994 р[5, с. 349]., на повітряному — Повітряний кодекс України, затверджений Верховною Радою України 4 травня 1993 р [7]. Умови перевезення пасажирів, вантажів та багажу автомобільним транспортом і відповідальність сторін за ці перевезення визначаються Законом України "Про автомобільний транспорт" від 5 квітня 2001 p., Статутом автомобільного транспорту УРСР, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР 27 червня 1969 р., та іншими нормативними актами.

Згідно зі статутами (кодексами) розробляються та затверджуються правила перевезення на окремих видах транспорту, а також у змішаному сполученні.

1.2 Поняття договору перевезення пасажирів та багажу

За договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу — також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатите встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу — також за його провезення (ч. 1 ст. 910 ЦК).

Договір перевезення пасажира і багажу — це оплатний, двосторонній та консенсуальний договір.

Договір укладається як усно — в разі попереднього продажу квитка, так і шляхом вчинення конклюдентних дій — посадка пасажира при подачі транспортного засобу [30, с. 369].

Відповідно до ст.. 910 ЦК України - за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу — також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу — також за його провезення.

Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Відповідно до ст. 187 КТМ доказом укладення договору морського перевезення пасажира і сплати вартості проїзду є виданий перевізником квиток. Договір морського перевезення пасажира включає і умову про доставку перевізником каютного багажу. При здачі багажу пасажир сплачує вартість його перевезення, що засвідчується багажною квитанцією. Договір морського круїзу (ст. 195-202 КТМ) не кваліфікується як різновид договору морського перевезення пасажира, а вважається інститутом, що існує поряд з інститутом морського перевезення пасажирів [30, с. 370].

Перевезення пасажирів і багажу внутрішніми водними шляхами регулюються ст. 104-125 СВВТ.

Розгорнені правила, які регулюють відносини щодо перевезення пасажирів, багажу і вантажобагажу залізничним транспортом, встановлені ст. 100-104 СЗУ, Порядком обслуговування громадян залізничним транспортом, Правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України. Укладення договорів перевезення пасажира автомобільним транспортом має свою специфіку. Зазвичай такі договори укладаються автовокзалами, автостанціями, від імені перевізника (ст. 42 Закону "Про автомобільний транспорт" ). Договір укладається в письмовій формі, якщо може бути пасажирський квиток, договір, квитанція тощо. Встановлюється, що договір вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду. Укладений в такий спосіб договір набуває чинності з моменту посадки пасажира в автомобільний транспортний засіб. При туристичних перевезеннях, при перевезеннях на замовлення, а також у випадках, коли пасажир користується право пільгового проїзду договір перевезення вважається укладеним з моменту посадки в автобус. Стосовно таксі встановлюються, що з моменту посадки пасажира договір перевезення набуває чинності (ст. 52 Закону "Про автомобільний транспорт"). Всі ці особливості визначення моменту укладення договору перевезення та набуття ним чинності не мають істотного практичного значення, а лише підкреслюють неконструктивність ідеї використання поряд з правовою конструкцією укладення цивільно-правового договору правової конструкції набуття (набрання) ним чинності (ч. 2 ст. 631 ЦК).

Перевезення міським електричним транспортом також здійснюється на договірних засадах (ст 4 Закону "Про міський електричний транспорт") Вшносини щодо перевезення регулюються Правилами користування трамваєм і тролейбусом в містах України.

1.3 Зміст договору та порядок виконання

Сьогодні при регулюванні транспортних відносин під час перевезення пасажирів та їх багажу постають дві головні проблеми, які пов’язані із:

1) створенням досконалої та систематизованої нормативно-правової бази в сфері транспорту;

2) забезпеченням високого рівня транспортних послуг, які б відповідали світовим стандартам і задовольняли інтереси та потреби пасажира.

Для вирішення зазначених проблем необхідно, в першу чергу, визначити правову природу транспортних відносин та окреслити їх юридичне оформлення.

Як вже зазначалось, виникаючі при наданні транспортом послуг з перевезення пасажирів відносини оформляються договором, в силу якого одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти пасажира в обумовлений пункт призначення, а інша сторона (пасажир) зобов'язується сплатити за проїзд установлену плату. Таким чином в даних відносинах є , як мінімум, дві сторони, що наділені взаємними правами та обов’язками. Такі відносини носять цивільно-правовий характер. Правові підстави договору перевезення пасажирів та їх багажу передбачені ст. 910 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), що набув чинності з 01 січня 2004 року. Відповідно до вказаної статті за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення.

Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів) [44, с. 188].

Необхідно погодитись з тим, що на сьогоднішній час оформлення відносин з перевезення пасажирів у вигляді договору та надання їм цивільно-правового характеру є найоптимальнішим варіантом.

Якщо дати цивільно-правову характеристику даному договору, необхідно зазначити, що він є взаємним, оплатним і консенсуальним. Крім того, договір перевезення пасажирів та багажу транспортом загального користування є публічним [30, с. 374].

Перевезення пасажирів та багажу регулюється в загальній формі Цивільним кодексом, транспортними статутами і кодексами, а також діючими Правилами надання послуг по перевезенню пасажирів. Про це зазначає вже згадана ст. 910 ЦК України, що носить відсилочний характер.