Дипломная работа: Дидактична гра як засіб формування загальнонавчальних умінь і навичок

- роль гри у навчанні та вихованні молодших школярів (Н. Кудикіна).

Таким чином, аналіз відповідної літератури з проблеми показав, що спеціального дослідження гри як засобу формування загальнонавчальних умінь та навичок школярів немає, що й зумовило вибір теми дослідження: «Дидактична гра як засіб формування у молодших школярів загальнонавчальних умінь і навичок».

Об’єкт дослідження – процес формування у молодших школярів загальнонавчальних умінь і навичок, а предмет – дидактичні умови використання гри як засобу формування в учнів початкової школи уміння вчитися.

Мета роботи: розробити та експериментально перевірити методику використання гри як засобу формування у молодших школярів уміння вчитися.

Гіпотеза: ефективність формування загальнонавчальних умінь і навичок молодших школярів засобами ігрової діяльності підвищується за таких умов:

· органічного включення гри у структуру уроку;

· посилення розвивальної спрямованості дидактичної гри;

· вмілого керівництва педагогом процесом ігрової діяльності.

Завдання дослідження:

· з’ясувати сутність уміння вчитися як ключової компетентності молодших школярів;

· виявити онтогенетичні корені дитячої ігрової діяльності;

· визначити дидактичні умови використання гри як засобу формування загальнонавчальних умінь і навичок та реалізувати їх у відповідних методичних рекомендаціях;

· експериментально перевірити ефективність запропонованих рекомендацій.

У процесі дослідження використовувалися такі методи :

· теоретичні: аналіз і узагальнення психолого-педагогічної та методичної літератури, метод теоретичного аналізу і синтезу;

· емпіричні: педагогічне спостереження, аналіз уроків з точки зору досліджуваної проблеми, анкетування вчителів початкових класів, вивчення учнівських робіт, педагогічний експеримент.

Дослідження проводилося у 2006/2007 н.р. у третіх класах Теребовлянської гімназії школи-інтернату (класоводи: О. Сагайдак, М. Ярошевська) на матеріалі предметів «Рідна мова», «Математика».

Теоретичне значення роботи полягає у виділенні сукупності дидактичних умов, що забезпечують ефективне використання гри як засобу формування в учнів початкових класів загальнонавчальних умінь і навичок, а саме: органічне включення гри у структуру уроку; посилення розвивальної спрямованості дидактичної гри; вмілого керівництва педагогом процесом ігрової діяльності.

Практичне значення дослідження полягає у розробці методичних рекомендацій з формування у молодших школярів уміння вчитися засобами дидактичної гри, які можуть бути використані вчителями початкової школи у навчально-виховному процесі.

Структура дипломної роботи . – Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (76 джерел), додатків. Загальний обсяг дипломної роботи – 93 сторінки.

1. Теоретичні основи дослідження

1.1 Загальнонавчальні уміння і навички як ключова компетентність учнів початкової школи

Уміння учнів учитися як вимір розвивального потенціалу середньої освіти у наш час прискорюється нагромадженням інформаційних ресурсів і засобів навчання, які стають доступними для більшості людей планети. Мобільність населення, змагання між державами за темпи розвитку спонукають до переосмислення функцій і результатів освіти загалом. Світ, у якому доведеться жити нашим дітям, змінюється у чотири рази швидше, ніж наші школи. «І справді: у школу приходять покоління дітей, які живуть в інформаційному суспільстві, цифровому середовищі, – відзначає О. Савченко, – і щоб скористатися його перевагами, треба переосмислювати саме цінність знань і самодостатність вчителя як джерела інформації» [59, 29].

Одне з найважливіших завдань реформування загальноосвітньої школи – поступовий перехід до навчання дітей у перших класах із шести років. Аби правильно підійти до цієї проблеми і успішно вирішити її, необхідно визначити об’єктивну готовність шестирічної дитини до навчання у школі. Зробити це не так просто, оскільки в цьому віці досить інтенсивно відбуваються складні процеси психофізичного та морального розвитку особистості. Часто батьки помилково вважають, що знання їхніми дітьми літер, віршів, уміння лічити є достатнім для навчання в першому класі. Науково доведено, що діти, яким не вистачає до шести років трьох-чотирьох місяців (за окремими винятками), – це п’ятирічні діти, які істотно відрізняються від шестирічних. Щоб дитина швидко адаптувалася в шкільних умовах, успішно розвивалася, потрібен цілий комплекс фізичних, медико-фізіологічних і психологічних передумов, які визрівають саме на рубежі шести років, а часом і пізніше.

Психолого-педагогічні дослідження показали, що шестирічні діти можуть успішно навчатися, якщо процес їхнього навчання будувати нетрадиційно, з урахуванням особливостей даного віку. Встановлено, наприклад, що «звичне пояснення вчителя, навіть із використанням наочності, не дає бажаних результатів у роботі з цими дітьми, тому що вони ще не вміють керувати своєю поведінкою, мають довільну увагу, не можуть зосереджуватись тривалий час на одному об’єкті» [46, 5]. Логічне мислення тільки-но починає формуватися, а тому нові знання діти засвоюють, як правило, під час практичних дій з предметами, реальними і знайомими їм об’єктами.

Дитина шести-семи років одночасно тяжіє до двох видів діяльності: ігрової та навчальної. Своєрідність цієї ситуації полягає в тому, що нерозвинені пізнавальні можливості дітей цього віку підкріплюються сильними в них ігровими мотивами, потребою в емоційному контакті й підтримці дорослого. Можна сказати: «чим більше в дошкільника розвинена ігрова діяльність, тим виразніше в маленького школяра прагнення утвердити себе у новій соціальній ролі – ролі учня» [59, 170].

Особливо цінними є сюжетно-рольові та дидактичні ігри, адекватні життєвим ситуаціям і явищам. Школярі з великим інтересом і бажанням виконують завдання, коли вводиться казковий персонаж або створюється казкова ситуація. Діти люблять виступати в ролі вихователя, вчителя, водія, власне учня. Подобається дітям малювати звірів та птахів. Такі ігри повинні проводитися не тільки на уроках, а й у позаурочний час.

Таким чином, можна говорити про те, що навчальна діяльність зароджується в надрах ігрової і лише поступово стає провідною. У процесі учіння молодший школяр поступово не тільки приймає мету навчання, а й добирає засоби, з допомогою яких її можна досягти, виконує певні дії і навіть контролює й оцінює результати цієї діяльності.

Щоб успішно оволодіти знаннями, молодші школярі у співпраці з учителем повинні оволодіти усім діапазоном загальнонавчальних умінь і навичок. Але не потрібно забувати, що надійною основою успішної організації навчання і виховання є врахування психофізіологічних особливостей і закономірностей розвитку учнів. Адже, як зазначає С. Коробко, в ефективному навчально-виховному процесі «засвоєння дитиною знань, умінь і навичок здійснюється в єдності із всебічним розвитком її особистості» [53, 25]. Обстоюючи це важливе твердження психології про співвідношення між розвитком і навчанням, Л. Рубінштейн писав, що «дитина розвивається, виховується і навчається, а не розвивається і виховується, і навчається» [там же; 216]. При цьому, розвивальним є не всяке навчання, а лише те, яке враховує не тільки те, що доступне дитині у процесі самостійної діяльності, але і зорієнтоване на «зону найближчого розвитку», тобто на те, що дитина може виконати під керівництвом і з допомогою дорослих.