Дипломная работа: Евклідова і неевклідова геометрії
1.2 Постулати Евкліда
Евклід - автор першого логічної побудови, що дійшло до нас строгого, геометрії. У ньому виклад настільки бездоганно для свого часу, що протягом двох тисяч років з моменту появи його праці «Начало» воно було єдиним керівництвом для вивчаючу геометрію.
«Начало» складаються з 13 книг, присвячених геометрії й арифметиці в геометричному викладі.
Кожна книга «Начало» починається визначенням понять, які зустрічаються вперше. Так, наприклад, першій книзі подані 23 визначення. Зокрема,
Визначення 1. Крапка є те, що не має частин.
Визначення 2. Лінія є довжини без ширини
Визначення 3. Границі лінії суть крапки.
Слідом за визначеннями Евклід приводить постулати й аксіоми, тобто твердження, прийняті без доказу.
Постулати
I. Потрібно, щоб від кожної крапки до всякої іншої крапки можна було провести пряму лінію.
II . І щоб кожну пряму можна було невиразно продовжити.
III. І щоб з будь-якого центра можна було описати окружність будь-яким радіусом.
IV. І щоб всі прямі кути були рівні.
V. І щоб щораз, коли пряма при перетинанні із двома іншими прямими утворить із ними однобічні внутрішні кути, сума яких менше двох прямих, ці прямі перетиналися з тієї сторони, з якої ця сума менше двох прямих.
Аксіоми
I. Рівні порізно третьому рівні між собою.
II. І якщо до них додамо рівні, то одержимо рівні.
III. І якщо від рівних віднімемо рівні, то одержимо рівні.
IV. І якщо до нерівного додамо рівні, то одержимо нерівні.
V. І якщо подвоїмо рівні, то одержимо рівні.
VI. І половини рівних рівні між собою.
VII. І сумісні рівні.
VIII. І ціле більше частини.
IX. І дві прямі не можуть містити простори.
Іноді IV і V постулати відносять до числа аксіом. Тому п'ятий постулат іноді називають XI аксіомою. По якому принципі одні твердження ставляться до постулатів, а інші до аксіом, невідомо.
Ніхто не сумнівався в істинності постулатів Евкліда, що стосується й V постулату. Тим часом уже зі стародавності саме постулат про паралельні залучив до себе особлива увага ряду геометрів, що вважали неприродним приміщення його серед постулатів. Імовірно, це було пов'язане з відносно меншою очевидністю й наочністю V постулату: у неявному виді він припускає досяжність будь-яких, як завгодно далеких частин площини, виражаючи властивість, що виявляється тільки при нескінченному продовженні прямих.
Можливо, що вже сам Евклід намагався довести постулат про паралельні. На користь цього говорить та обставина, що перші 28 пропозицій «Начало» не опираються на V постулат. Евклід як би намагався відсунути застосування цього постулату доти, поки використання його не стане настійно необхідним.
Одні математики намагалися довести постулат про паралельний, застосовуючи тільки інші постулати й ті теореми, які можна вивести з останніх, не використовуючи сам V постулат. Всі такі спроби виявилися невдалими. Їхній загальний недолік у тім, що в доказі неявно застосовувалося яке-небудь припущення, рівносильне доказуваному постулату.
Інші пропонували по-новому визначити паралельні прямі або ж замінити V постулат яким-небудь, на їхню думку, більше очевидною пропозицією. Так, наприклад, в XI столітті Омар Хайям увело замість V постулату «принцип», відповідно до якого дві лежачі в одній площині збіжні прямі перетинаються й не можуть розходитися в напрямку сходження. За допомогою цього принципу Хайям доводить, що в чотирикутнику ABCD, у якому кути при підставі А и В - прямі й сторони АС, ВD рівні, кути С и D так само прямі, а із цієї пропозиції про існування прямокутника виводиться V постулат. Міркування Хайяма одержали оригінальний розвиток в XIII столітті в Насиредина ат-туси, роботи якого у свою чергу стимулювали дослідження Д. Валлиса. В 1663 році Валлис довів постулат про паралельний, виходячи з явного допущення, що для кожної фігури існує подібна їй фігура довільної величини. Це допущення він уважав, що випливає з істоти просторових відносин.