Дипломная работа: Формування лексико-фразеологічних норм в усному і писемному мовленні майбутніх учителів початкових класів

Засвоєння норм літературної мови - тривалий процес, який починається з дитинства, а вивчення й застосування функціональних можливостей мови триває впродовж усього свідомого життя. Адже того, що засвоєно з уст матері, в житті замало. Коли дитя йде до школи, критерієм істини для нього здебільшого стає слово учителя. І не лише бездоганне знання свого предмета, не лише педагогічна майстерність, досконалість методичних прийомів, а й словесно-естетичний рівень подання знань формує юну особистість. Тому дуже прикро, коли цей рівень недосконалий, коли вчитель байдужий до свого мовлення і до мовлення учнів. З цього починаються "дивні", "несподівані" помилки дикторів, редакторів, авторів посібників, творчих і керівних працівників, інженерів, вихователів дитячих садків, молодих матерів та ін [2; 20].

Виховання культури мовлення - справа не лише учителя-словесника. Його правильний наголос, точно вжите слово, чітка побудова фрази будуть безслідно зруйновані, якщо фізик, математик, біолог чи історик це ж слово наголосять неправильно або невдало введуть у контекст. І даремні будуть намагання мовника - він не має академічного часу для загострення уваги на всіх можливих помилках акцентуації, слововжитку, вимови.

Кожен учитель повинен володіти здоровим, неупередженим відчуттям мови (без архаїзаторства, примітивізму, ультрапуризму), постійно стежити за змінами, які відбуваються в нормах вимови, наголошування, слововживання у зв'язку з глибшим вивченням загальнонародної мови, тенденцією до взаємозбагачення національних мов, вирівнюванням діалектів. Треба вміти самому і навчити учнів уважно (інколи з олівцем) читати наукову, технічну, публіцистичну, художню літературу. Неможливо весь педагогічний шлях пройти тільки з багажем, набутим у стінах вузу [6; 28].

Труднощі починаються з першої хвилини перебування в класі. Потрібно підготувати учнів до роботи. І як запитати: "хто чергóвий чи хто черговий?" (черговий!), "яке було домашнє завдання чи завдáння?" (завдання!), або: "Що було дано, завдано чи задано додому?" (задано!). А як правильно сказати: "розкрийте, розгорніть чи відкрийте зошити (книжки)?" (відкрийте); "покладіть, положіть чи поставте ручки?" (положіть, краще - покладіть); "витріть, стеріть чи зітріть дошку, чи з дошки" (витріть дошку, але зітріть з дошки!); "підніміть, підійміть, здійміть чи піднесіть руку?" (піднесіть!); "слідкуйте чи стежте по тексту чи за текстом?" (слідкуйте за текстом!)"слухайте перше питання чи запитання?" (запитання!); "переверніть чи перегорніть сторінку?" (перегорніть!) і багато ін. [4, 7]. Потрібно зробити зауваження - і чуємо: "не мішай!" (не заважай!); "не списуй у товариша" (від товариша); "у тебе нечітка уява про події" (уявлення); "відповідь невірна" (неправильна); "тихше!" (тихо!); "замовчіть" (замовкніть!) та ін. А ось підсумовують і дають домашнє завдання: "коротше кажучи" (коротко кажучи), "другим разом" (іншим разом), "це підготує хтось другий" (інший), "слідуючий урок" (наступний), "на домашнє читання" (читання) і т.д. Стереотипів у учительській мовній практиці є чимало, але вони повинні бути точними, відповідати сучасним нормам [19].

Трапляються труднощі не лише у застосуванні стереотипів, а й у використанні специфічної лексики, професіоналізмів, термінів (загальнонаукових і спеціальних). Адже багато слів змінило наголос за час, відколи їх засвоїли вчителі старшого покоління: родовий відмíнок, простé речення, дефíс, вчéння, генéзис, догмáт, епілóг, живóпис, знáхідка, зубожíлий, буржуазíя, éкскурс, катáлог, індустрія, компромíс, металургія, повстáння, пóзначка, пóміщиця, рáкурс, сегмéнт, центнéр, цемéнт, áдресний (від адрес) і адрéсний (від адреса), безпредмéтний, єретик, вигнáнець, експéрт і т.д. Близькозвучні слова (напр., професійний і професіональний, диференційний і диференціальний, пропорційний і пропорціональний, гармонійний і гармонічний, декораційний і декоративний, ситуаційний і ситуативний) можуть бути термінами різних галузей знань, і "довільність" їх використання неприпустима, а можуть бути тотожними за семантикою, але відмінними за активністю функціонування (порівн. застарілі: офіціальний, емоціональний, диференціональний, нормативні: офіційний, емоційний, диференційний тощо). Мовний режим повинен бути єдиним для всіх шкільних підручників, усіх педагогів (і адміністраторів), мовним етикетом повинні володіти учні й учителі [24, 33].

У наш час говорять не лише про мовний етикет, а й про мовний стиль учителя. Його визначальними рисами є відповідність сучасним мовним нормам, бездоганне володіння позамовними засобами (мімікою, жестом, правилами членування мовленнєвого потоку, темпом мовлення, тембром звука), "таємницями" виразного читання. Важливо, щоб у вчительському колективі панувала атмосфера доброзичливої уваги і до мовлення колег, і до мовлення учнів. Треба боротися зі шкільним юнацьким жаргоном, викорінювати слова типу "законно, сила, класна, супер, залізна, цвайка, зрізатись, зарізати та ін. (порівн. учительські жаргонізми: запаритись (втомитись), зірватись (втратити контроль над собою), врізати (виставити) двійку, туберкульозна (слабка) трійка, деша (директор школи) тощо; студентські жаргонізми: хвіст (двійка), общага (гуртожиток), стипуха (стипендія), завал (не скласти іспиту), зредукувати (втекти) і т.д.)." Учнів потрібно навчати долати труднощі, які виникають у процесі мовного спілкування, а не уникати їх.

У школі готується майбутній громадянин - творець матеріальних І культурних цінностей, людина активної позиції. Логічна, точна мова, уміння вибрати темп, тон мовлення, інтонацію бесіди, здатність не лише словом, а й його змістом, естетикою вплинути на слухача повинні бути внутрішньою потребою нашого сучасника.

Така потреба сформується, якщо протягом одинадцяти-дванадцяти шкільних років перед нашими очима буде один з найавторитетніших прикладів - учитель з високим рівнем культури мовлення.

Таким же авторитетом учитель повинен бути і для батьків своїх учнів. Не варто зводити батьківські збори лише до аналізу успішності й поведінки конкретного учня, констатації його позитивних чи негативних якостей. Варто б давати батькам уроки вікової психології, елементарні знання сімейної педагогіки. Сьогодні виникла потреба виховати і в деяких батьків любов до рідного слова, повернути їх в лоно рідної мови, навчити шанувати старших, поважати школу і учителів. Стриманість, коректність, внутрішнє переконання будуть супроводжуватися фразами: "Слухаю"; "Мені здається, що краще... "; "Чи не спробувати б нам... "; "Ви краще знаєте, але... "; "Ви, очевидно, маєте рацію, та лише в тому, що... "; "Дякую за інформацію, але нам спільно... "; "Дякую, що допомагаєте нам робити спільну справу".

Учитель - професія особлива. І який би настрій не був у нього після розмови з адміністратором чи з нетактовним батьком, у клас він мусить увійти вільним від цих вражень, зі світлим і доброзичливим поглядом, стриманим і налаштованим на клас, на тему уроку. Ні загравання з учнями, ні менторського тону! Творча, ділова, емоційно динамічна (відповідно до характеру завдань, мети) обстановка в класі потребуватиме різноманітного, чистого, емоційно-експресивного (нейтральність теж входить в це поняття) мовлення. Тут треба остерігатися слів-паразитів і лексичних покручів, напр.: ну, ну от (ну), так от, так би мовити, так сказать, як це, дальше, ребята; мовних штампів на зразок: червоною ниткою, у дусі часу, син свого часу, має велике (важливе) значення, посів належне місце, гострий конфлікт та ін. Багатство й різноманітність мовлення учителя - джерело збагачення мови учня, чистота й досконалість, образність мови учителя - запорука поваги учня до естетичних цінностей, створених засобами мови. Мовлення учителя повинно відзначатися такими ознаками:

1) виразністю - змістовою, інтонаційною (й експресивною), візуальною;

2) правильністю - орфоепічною, граматичною, орфографічною, пунктуаційною;

3) чистотою - що не допускає ультрапуризму (словникового, стильового чи колоритного), штучності, фальшивого професіоналізму;

4) лаконізмом - при збереженні змістової вичерпності, різноманітності засобів для висвітлення теми. Учитель не сміє помилятись, бо виправити враження про фаховий рівень знань, про загальну ерудицію важко (краще утриматись від експромтів у відповідях на запитання, якщо є хоч найменший сумнів щодо їх точності). Учитель повинен уміти помічати і виправляти свою помилку - це не руйнує авторитету (невиправлена помилка авторитету не збереже) [4; 102].

Мова є однією з характерних ознак сучасної нації. Мову створили люди, вони її розвивають, удосконалюють. Основна функція мови - бути засобом спілкування, збереження й передачі знань, взаємного розуміння. Мова - слово багатозначне (див., напр., термінологічні словники). Сучасний тлумачний словник так пояснює його основне значення: "Мова - це сукупність довільно відтворюваних загальноприйнятих у межах суспільства звукових знаків для об'єктивно існуючих явищ і понять, а також загальноприйнятих правил їх комбінування у процесі вираження думок" [26; 168]. Мова - єдина, цілісна складна знакова система, точніше, система систем: фонем, морфем, слів, словосполучень, речень, яка служить не лише засобом комунікації, обміну думками, закріплення думок, а й засобом їх формування - адже мислення здійснюється на мовній основі, а мова (нормативна) завжди осмислена. Мова як специфічно людський засіб спілкування належить одночасно суспільству й індивідууму. У будь-якому разі вона є продуктом історичного розвитку суспільства, яке користується надбанням попередніх етапів життя мови. Мова спільна для усіх представників нації. Але мова живе тільки у мовленні, без нього вона буде мертвою.

Мовлення - "спілкування людей між собою за допомогою мови, мовна діяльність" [67; 170]. Отже, мовлення - це практичне користування мовою в конкретних ситуаціях і з наперед визначеною метою; це діяльність за допомогою мови, особлива психічна діяльність.

Мова - це:

1) універсальний засіб навчання і виховання людини;

2) енциклопедія людського досвіду;

3) першооснова нагромадження культурних цінностей, засіб вираження змісту культури, спосіб введення окремої людини в процес суспільного культурного розвитку;

4) один з компонентів духовної культури суспільства;

5) засіб координації усіх виробничих процесів;

6) функціонуюча система, нерозривно пов'язана з усіма галузями суспільного життя. Мовлення - це:

1) спосіб існування і вияву мови, "мова в дії", мовний процес у багатьох його видах і формах (говоріння, писання, слухання, читання), мовчазна розмова з самим собою, обдумування майбутнього свого чи сприйнятого від інших повідомлення" [68; 11] ;

2) вияв процесу формування (а не втілення) думки;

3) вияв одиниць мови усіх рівнів і правил їх поєднання;

4) засіб конкретизації спілкування (мовного спілкування).

Мова і мовлення поліфункціональні. Функції мови:

1) засіб спілкування і об'єктивації спілкування;