Дипломная работа: Колороніми в структурі фразеологізмів в англійській мові
Дана робота є дослідженням у галузі психолінгвістики. Фразеологізм як мовне явище розглядається нами не лише в лінгвістичному, а й в психологічному контексті. Такий підхід невипадковий. Праці В.Гумбольта, Ф.де Соссюра та О.О.Потебні яскраво засвідчують, що природу мовних явищ слід шукати в психіці людини. На думку О.О.Потебні, зближення мовознавства з психологією дає можливість “шукати рішення питань про мову в психології, і, навпаки, чекати від досліджень мови нових відкриттів в області психології”[57,с.39].
Розглядаючи мову як систему знаків, Ф.де Соссюр зазначає, що мовний знак, в свою чергу, є “двобічною психічною сутністю”, “обидва боки мовного знаку психічні і пов’язуються в нашому мозку асоціативним зв’язком” [66,с.71].
Розглядаючи фразеологічні одиниці (далі ФО) та колороніми (які входять до їх складу), ми маємо справу з різними видами мовних знаків.
Вивчення фразеологізмів як мовних одиниць є прерогативою фразеології, статус якої як науки далекий від однозначного вирішення. Як правило, фразеологічний рівень розглядається в мові як проміжний. Він знаходиться на стику лексико-семантичного і синтаксичного рівнів. Невизначеність статусу фразеології пов’язана з відкритим питанням еквівалентності ФО слову, невизначеності самого терміну, предмета даної науки, та деякими іншими. До вчених, які не виділяють фразеологію як окрему дисципліну, належать Ш.Баллі, В.В.Виноградов, О.І.Смирницький, Є.Д.Поливанов, Л.А.Булаховський. Деякі інші мовознавці роблять спробу виділити фразеологію в окремий ієрархічний рівень мови. До них належать В.Л.Архангельський, М.Ф.Алефіренко, О.В.Кунін та інші.
Ми дотримуємось останньої точки зору. Як зазначає М.Ф.Алефіренко, фразеологізми, “з одного боку, характеризуються всіма основними властивостями, притаманними одиницям мови, а з другого, - відрізняються від інших мовних одиниць тільки їм властивими ознаками”. На його думку, об’єднувати лексеми і фраземи в один мовний рівень не можна з декількох міркувань: “тому що синтагматичні зв’язки фразем і лексем мають не мовний, а мовленнєвий характер, і по-друге, тому що фраземи можуть вступати в синтагматичні відношення з синтаксичними одиницями, і тоді слід було б виділяти й неіснуючий синтаксично-фразеологічний рівень” [3,с.46,48].
Ми акцентуємо увагу на проблемі статусу фразеології з тих міркувань, що саме на основі деяких положень теорії фразеології О.В.Куніна і провадилося дане дослідження.
Спірним залишається питання про те, коли зародилась фразеологія. Одні схильні вважати основоположником даної науки швейцарського лінгвіста французського походження Ш.Баллі. Відомо, що в своїх роботах з французької стилістики певне місце він відвів опису сполучень слів. Фразеологію ж розглядав як розділ лексикології, бо ФО еквівалентні слову. На думку інших, наука про фразеологізми зародилася тоді, коли В.В.Виноградов дав визначення основних понять, обсягу і завдань фразеології.
Як зазначалося вище, не існує єдиного тлумачення термінів “фразеологія” та “фразеологізм”. А ті, що існують, можуть суперечити одне одному.
Більшість мовознавців дотримується широкого визначення терміну “фразеологія” (гр. phrasis – “вираз, зворот”, logos – “слово, вчення”): це 1) сукупність фразеологізмів певної мови;
2) розділ мовознавства, який вивчає фразеологічний склад мови [36,с.148]. Більш вузьке тлумачення терміну зустрічаємо у О.В.Куніна: “фразеологія – це наука про фразеологічні одиниці, тобто про стійкі сполучення слів з ускладненою семантикою, які не утворюються за структурно-семантичними моделями змінних сполучень, що їх утворюють” [40,с.5].
“Оксфордський словник” подає зовсім узагальнене значення: “фразеологія - вибір слів, формулювання" [80,с.639]. У “Вебстерському словнику даний термін пояснюється як “спосіб вживання та систематизація слів" [85,с.753]. У вітчизняних тлумачних словниках знаходимо тлумачення фразеології як “розділу мовознавства, що вивчає усталені звороти мови, фразеологізми” [52,с.701].
Отже, як бачимо, в англомовних виданнях фразеологія навіть не розглядається, як наука, галузь лінгвістики (на відміну від лексикології: лексикологія - наука про походження та значення слів [85,с.570]).
О.В.Кунін також звертає увагу на те, що в англо-американській лінгвістичній літературі фразеології присвячена невелика кількість досліджень. Однак в них немає ґрунтовного розгляду основних питань фразеології [40,с.8]. Таким чином, в нашому дослідженні ми спираємось переважно на праці вітчизняних дослідників. Існування великої кількості робіт, присвячених фразеології саме в нашій країні, значно полегшує здійснення пошуку в межах обраної теми.
Не можна залишити поза увагою сам термін “фразеологізм”, оскільки він, по-перше, є предметом фразеології як науки, а, по-друге, - об’єктом нашого дослідження. Різні лінгвісти вживають різноманітні терміни (фразеологічна одиниця, фразеологізм, фразема, ідіома, фразеологічний зворот, стійке словосполучення та ін.) для позначення одного і того ж поняття.
Як правило, поняття “фразеологічна одиниця” та “фразеологізм” ототожнюються. Інші терміни можуть розрізнятися (як правило, це залежить від різниці у класифікаціях ФО). В межах стійких зворотів О.І.Смирницький, наприклад, розрізняє фразеологічні одиниці (стилістично нейтральні звороти, які позбавлені метафоричності або ж втратили ії) та ідіоми (які базуються на переносі значення, на метафорі). Н.М.Амосова виділяє фраземи та ідіоми. Ідіоми, на її думку, характеризуються цілісним значенням, які на відміну від фразем, є одиницями постійного контексту.
Тлумачення ідіоми В.В.Виноградовим дуже близьке до вищезазначеного. Він стверджує, що ідіоми, або фразеологічні зрощення, характеризуються семантичною неподільністю, абсолютною непохідністю значення цілого з компонентів [17,с.124].
В англо-американській лінгвістиці термін “фразеологізм” не вживається взагалі. Англійський фразеолог Л.П.Сміт використовує слово idiom, яке вживає в його вузькому значенні, “для визначення таких особливостей мови…, які є мовленнєвими аномаліями, що порушують або правила граматики, або закони логіки” [65,с.10].
“Оксфордський словник” подає тлумачення терміну idiom наступним чином: сукупність послідовно зв’язаних слів, які необхідно завчити як єдність, загальне значення якої важко або неможливо зрозуміти, виходячи зі змісту кожного слова [80,156]. У “Вебстерському словнику” дана лексема також багатозначна: idiom – мова народу, країни, класу, спільноти чи рідше - особистості; структура звичайних моделей виразів мови; конструкція, вираз тощо, що має значення, відмінне від буквального, або що не відповідає звичайним моделям мови; характерне авторське вживання [85,с.481].
М.Ф.Алефіренко надає перевагу поняттю “фразема”. В.М.Мокієнко під ФО розуміє “відносно стійке, відтворюване, експресивне сполучення лексем, яке має цілісне значення” [47,с.5].
В даному дослідженні ми будемо вживати терміни фразеологічна одиниця, фразеологізм, фразема, фразеологічний зворот як синоніми, маючи на увазі “лексико-граматичну єдність двох і більше нарізнооформлених компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи речення, які, маючи цілісне значення, відтворюються у мові за традицією, автоматично” [61,с.11].
Отже, до основних рис ФО належать “відтворюваність у процесі спілкування, “надслівність” і цілісність значення” [61,с.11].
Слід також зазначити, що серед розмаїття ФО існують загальні фразеологізми та індивідуально-авторські. Якщо перші включені в словники, то другі, як правило, до словників не потрапляють. Деякі лінгвісти вважають за доцільне створити словники індивідуально-авторських вживань ФО [46,с.101.]. Наше дослідження не стосується оказіональних фразем, ми беремо до уваги лише загальномовні звороти.
Семантика фразеологічних одиниць
Особливий акцент слід зробити на тлумаченні фразеологічного значення. Беззаперечним є той факт, що це явище досить складне, воно “обумовлено специфічним відношенням до означуваних предметів чи явищ дійсності, характером внутрішньої образної основи, надслівністю, залежністю між лексичними компонентами ФО і повністю чи частково переосмисленим їх значенням” [72,с.18].
Деякі автори схильні приписувати фразеологізму лексичне значення або ж розглядати фразеологічне значення на рівні слова. Як зазначає Л.Г.Авксентьєв, “ФО і слово можуть бути близькими семантично, тобто виражати спільне поняття”, однак така спільність є відносною. Фразеологізм і слово якісно відрізняються. Ця відмінність закладена в їх різній природній основі. “Значення фразеологізму може співвідноситися із значенням слова, що виключає їх тотожність” [1,с.44].
Тут ми безпосередньо стикаємось із теорією еквівалентності. З одного боку, і слово, і ФО є мовними знаками. Мовний знак, в свою чергу, пов’язує поняття і акустичний образ [66,с.69]. Отже, змінюючи акустичний образ, мовний знак змінюється лише частково, адже поняття залишається незмінним. Швейцарський лінгвіст Ш.Баллі (як зазначає О.В.Кунін) стверджував, що ознакою фразеологічного звороту є можливість або неможливість підставити слово-ідентифікатор [40,с.12]. В.В.Виноградов також схиляється до думки, що слова та ФО тотожні. Підтвердження цьому знаходимо у визначеннях типів ФО: “основною ознакою фразеологічного зрощення є його семантична неподільність…, воно являє собою семантичну одиницю, однорідну зі словом [17, с.124]. Існує ще один арґумент на підтвердження теорії еквівалентності. Як слова, так і фразеологізми вносяться у мовлення в готовому вигляді. Але з іншого боку, ототожнюючи слово і фразеологізм, ми мимоволі відносимо останній до сфери лексикології. Але, як було з’ясовано вище, ФО належать скоріше до суперсинтаксичного рівня. Це визначається специфічними властивостями їх семантики та її узагальнено-абстрагуючим характером. Значення фразем формується у процесі складного перегрупування денотативно-конотативних елементів у семантичній структурі слів-компонентів фразеологізму й остаточно завершується інтеґрацією цих переосмислених лексичних значень із граматичними значеннями відповідних синтаксичних моделей [3,с.46].
Як доводить практика, багато ФО не мають слів-ідентифікаторів, а можуть ідентифікуватися лише за допомогою змінних словосполучень. В той же самий час фразеологізми надають мовленню емоційного забарвлення. В.М.Мокієнко особливо акцентував увагу на експресивності, як характерній ознаці ФО [47,с.5]. Як правило, рідко знаходиться слово-еквівалент, яке б такою ж мірою передавало ту виразність, що притаманна фразеологізмам [40,с.13].
Український фразеолог Л.Г.Скрипник виділяє таку рису ФО як “надслівність”, що явно суперечить теорії еквівалентності [61,с.11].
Таким чином ми схиляємось до думки, що термін “співвіднесеність фразеологізму і слова”, запропонований О.В.Куніним, якнайкраще передає специфіку фразеологічних зворотів.
Говорячи про значення ФО, не можна залишити поза увагою поняття внутрішньої та зовнішньої форми, які О.О.Потебня розрізняв у слові [57,c.175,c183]. Ці дві форми наявні і у фразеологізмові. Зовнішня – це окремий звук, а внутрішня – це і є значення. Зміст внутрішньої форми фразеологізму детальніше розкриває Л.Г.Авксентьєв: вона “становить собою взаємодію семантики вільної сполуки із семантикою переосмисленого на її основі фразеологізму і зумовлюється семантичною структурою виразу вцілому” [1,с.44]. О.В.Кунін пропонує таке визначення внутрішньої форми: “внутрішня форма – це мотивуюча образність мовної одиниці, яка базується на дериваційних зв’язках її значення зі значенням прототипа” [40,с.149]. Відповідно, розтлумачуючи поняття “значення фразеологізму”, фразеолог бере до уваги різні аспекти плану змісту і плану функціонування фразеологізмів і слів. На відміну від значення слова, “фразеологічне значення – це інваріант інформації, яка виражається семантично ускладненими, нарізнооформленими одиницями мови, які не утворюються за породжуючими структурно-семантичними моделями змінних сполук слів” [40,с.121].
Природа фразеологізмів та їх компонентів