1. Технологія

Облицьовування стін скляними і полістирольними плитками

Скляні плитки застосовують для облицьовування стін і перегородок у будівлях різного призначення. Скляні плитки розмірі ми 150х150 і 150х75 мм, покриті білою емаллю, призначені для облицьовування санітарних вузлів, душових, ванн. Плитки, покриті кольоровою емаллю, використовують під час декоративної обробки приміщень громадських будівель.

До початку облицьовування тильний бік скляних плиток обробляють, створюючи шершаву поверхню. Цим забезпечують міцне зчеплення плитки з основою. Тильний бік скляних облицьовувальних плиток обмазують гарячим бітумом марки"БН-70/30 товщиною 1,5–2 мм і присипають гарячим великозернистим піском. Після остигання утворюється шершавий прошарок, запобігаючий відшаровуванню облицювання і розтріскуванню плитки внаслідок температурних перепадів і різних температурних деформацій скла і бетону. Крім того, плитки з прозорого скла покривають бітумом, якщо потрібний чорний колір облицювання.

Шершавість на тильному боці скляних плиток дістають також обмазуванням рідкого скла густиною 1550 кг/м3. У рідке скло додають кремнійфтористий натрій (15% від маси рідкого скла), який прискорює тужавлення. Розчин наносять пензлем на. кожну плитку і присипають сухим піском. Частинки піску, закріплені рідким склом, забезпечують міцне зчеплення плитки з розчиновим прошарком.

Якщо чільну поверхню скляних плиток покрито емаллю, то розчиновий прошарок через, неї не просвічується. При обробці плиток з прозорого скла в розчин рідкого скла вносять вапнякове борошно, яке надає облицюванню світлий тон, а добавки лугостійких барвників фарбують його в заданий колір.

Поверхню під облицьовування скляною плиткою готують так само, як при обрамленні її керамічною плиткою.

Склеєні плитки укладають на цементних, та кислотостійких розчинах, замішаних на рідкому склі, а також на глинобітумних мастиках складу 1: 1. Для запобігання розтріскування укладеної плитки і відшаровування її від основи, викликаного температурними деформаціями скла і бетону, застосовують пісні цементні розчини (складу 1: 4 або 1: 5), а в клеючі мастики вносять мелені добавки вапняку або піску.

Технологія робіт і методів укладання скляних плиток такі самі, як і при облицьовуванні поверхні глазурованими керамічними плитками. У виробничих будівлях облицювання із скляної плитки із швами, заповненими кислотостійкою мастикою, є хімічно стійким захистом будівельних конструкцій від агресивних середовища.

Плитки з відходів вітринного скла: – смуги шириною 70–100 мм різної довжини. Грані нарізаних смуг заздалегідь обточують на шліфувальному крузі. З тильного боку їх фарбують за два рази олійною фарбою. Після висихання першого шару фарбу наносять вдруге і присипають великозернистим піском, утворюючим шершаву поверхню. Підготовлені таким чином смуги з вітринного скла встановлюють на цементному розчині з добавкою дисперсії ПВА або уклеюють на мастиці ПЦ.

Плиткою, виготовленою з вітринного скла, облицьовують нижню частину стін у приміщеннях сходових кліток, санітарних вузлів, вестибулів, а також при спряженні підлог з керамічної плитки з обштукатуреними стінами.

Полістирольні плитки використовують для облицьовування внутрішніх стін і перегородок у приміщеннях жилих, громадських і виробничих будівель.

До початку роботи поверхні, підлеглі облицюванню, очищають від бруду і пилу, видаляють плями, перевіряють рівність основи. Сортують плитку за кольором ї відтінками, заготовляють неповномірні плитки, розрізаючи їх ножівкою або зачищаючи кромки розпилу шліфувальною шкуркою.

Полістирольні плитки приклеюють каніфольною, перхлорвініловою, інденкумароновою, карбинольною, цементно-полістирольною мастиками. Мастики просвічуються через невеликі товщини плитки, тому фарбування зв'язуючого і наповнювача, визначаючих колір мастики, підбирають під колір укладуваної плитки. При наклеюванні темних плиток колір мастики не впливає на зовнішній вигляд облицювання і тому треба використовувати бітумно-силікатну або вапняно-бітумну мастику. Перед приклеюванням плитки підготовлену поверхню ґрунтують шаром товщиною до 1 мм. Для обґрунтовування використовують мастику, призначену для наклеювання плитки. Залежно від консистенції ґрунтовку наносять зубчастим шпателем або пензлем. Одночасно ґрунтують всю тильну поверхню укладуваних плиток. Підсушивши шар мастики протягом 5 хв., плитку укладають і щільно притискують, щоб її бортик повністю прилягав до ґрунтувального шару основи.

При роботі з мастиками, приготовленими на ланках і емалях, поверхні, підлеглі облицьовуванню, ґрунтують двічі. Після підсихання першого шару через 3–6 год наносять другий шар. Одночасно тильний бік укладуваних плиток також ґрунтують і витримують, щоб мастика загусла і підсохла. Після цього плитки приклеюють до основи;

Полістирольні плитки наклеюють горизонтальними рядами (знизу вверх і зверху вниз) або вертикальними рядами (справа наліво і навпаки). Кожну плитку встановлюють впритул одну до одної. Звичайно плитки починають наклеювати у приміщенні від виступних кутів стін, щоб неповномірні плитки встановлювалися у внутрішніх, менш помітних кутах.

Роботи виконує ланка з двох чоловік. Один робітник ґрунтує тильний бік плиток, другий їх наклеює. У процесі укладання перевіряють якість облицювання двометровою рейкою, рівнем і виском. Лишки мастики, виступні із швів, поки вона не засохла, знімають лезом ножа. Засохлі патьоки мастики знімають скипидаром, ацетоном або гасом.

Поверхні, облицьовані полістирольною плиткою, після 2 год. промивають теплою водою і витирають ганчіркою.

Обробка облицьованої поверхні

Облицювання очищають від патьоків розчину і мастики. Сліди розчину видаляють, протираючи чільний бік спочатку вологою, а потім сухою ганчіркою. Забруднення мастикою очищають ганчіркою, змоченою в гасі, скипидарі або іншому розчиннику. Патьоки затверділого роздану або мастики не можна зскрібати ножем або іншими твердими предметами, щоб не подряпати чільну поверхню.

Шви заповнюють цементним розчином складу 1: 1 або 1: 2 незалежно від того, на мастиці чи на розчині встановлено плитки. Порцію розчину накладають на дерев'яну терку робочою поверхнею з губчастої, гуми або на шпатель, обтягнутий гумою. Потім, рухаючи терку або шпатель вздовж або поперек шва, розчин вмазують у заглиблення між плитками.

Розчини для заповнення швів, приготовлені на білому портландцементі або з додаванням вапнякового борошна, майже непомітні на поверхні з білої глазурованої плитки. Для контрасту шви на чільній поверхні заповнюють кольоровими розчинами. З білим кольором облицьовувальної плитки гармонують розширені шви зеленого кольору, з голубою глазурованою плиткою – шви білого кольору.

Після заповнення швів облицювання захищають від забруднення при виконанні наступних викінчувальних робіт. Для цього його заклеюють папером або покривають тонким Шаром гіпсового чи крейдового тіста, яке потім видаляють при остаточному очищенні поверхні облицювання.

Усунення виявлених дефектів. Обробка облицьованої поверхні

При облицьовуванні стін і перегородок можливі такі дефекти:

- Відшаровування плиток від розчинного прошарку в: результаті усадки при твердненні потовщеного шару розчину або застосування жирних розчинів (з великим вмістом в'яжучого). Такі самі пошкодження відбуваються при різкому нагріванні облицьованої поверхні, яка знаходиться в місцях розміщення опалювальних приладів, а також внаслідок брудного, погано очищеного від пилу боку плиток.

- Відшаровування облицювання разом з розчиновим прошарком відбувається при нерівномірному осіданні будівлі, вібраційних коливаннях конструкції, хиткості основи.

- Наскрізні тріщини в облицьованій поверхні можуть з'явитися вздовж швів або через лицювальну плитку в результаті осадових деформацій будівлі.

- Викривлення рисунків виникає в результаті неякісного виконання облицювання, укладання дефектних плиток.

Виявлені дефекти облицювання усувають. Ділянки облицювання біля дефектних місць перевіряють простукуванням. Виявлені при цьому відшаровані плитки обережно знімають, щоб не пошкодити і використати вдруге. Дефектні плитки (з тріщинами, відбитими гранями та ін.) видаляють частинами за допомогою скарпеля або зубила. Видалювану плитку вибивають невеликими кусками від середини до країв, щоб не пошкодити грані суміжних плиток. Якщо на місці відсталих або пошкоджених плиток зберігся міцний розчиновий прошарок, то його не видаляють, щоб не припустити відшаровування сусідніх ділянок облицювання.

При наклеюванні плитки на шар мастики слідкують, щоб їх чільна поверхня не виступала з площини облицювання.

Відшаровувані плитки встановлюють на густотертих білилах, світлих емальованих фарбах або на синтетичних мастиках ПЦ і КЦП; Порожнини в розчиновому прошарку заздалегідь заповнюють розчином, щоб наклеювані плитки прилягали всією тильною поверхнею.

Пошкоджені місця облицювання, укладеного на глино-бітумній мастиці, виправляють. Для цього полум'ям паяльної лампи плитку прогрівають протягом 0,5 хв. Потім кінцем шпателя або стамески плитку відокремлюють від прошарку. Для повторного використання знятих плиток лишки мастики зі стін видаляють ганчіркою, змоченою в гасі або водному розчині оцту (100–125 г. оцту на 0,5 л води).

Вивішування вертикальних поверхонь

Визначення і тимчасове закріплення точок лицьової площини і облицювання називають вивішуванням.

Вивішування стін виконують у певній послідовності. На відстані 140–150 мм від стелі, а від кутів прилеглих стін на відстані 50–60 мм, забивають цвяхи 1 і 2 (рис. 1, а), їх головки повинні виступати з поверхні стіни на 10–15 мм, тобто на товщину майбутнього облицювання. По рівню головок забитих цвяхів натягують шнур. Цвях 3 забивають у середину цього шнура так, щоб головка цвяха тільки дотикалася до шнура. Один робітник від головки цвяха 1 (рис. 1, б) опускає висок 10, а другий робітник унизу стіни забиває цвях 4 так, щоб його головка дотикалася до шнура виска. Цвях 4 розміщують на висоті нижнього ряду майбутнього облицювання. Наступний цвях 5 poзміщують посередині висоти стіни; його головка також повинна дотикатися до шнура виска.

Рис. 1. Вивішування стін:

а – вивішування поверхні, б – встановлення марки 4 за допомогою виска, в-дисковий маяк, 1–9 – цвяхи, 10 – висок, 11 – гіпсовий розчин, 12 – диск, 13 – маячна струна, 14 – втулка з стержнем, 15 – стопорний гвинт

Таку саму операцію повторюють у другому куті стіни, забиваючи послідовно цвяхи 6, 7 і 8. Контролюючи точність вивішування, натягують шнур вздовж діагоналей стіни і забивають цвях 9. Після вивішування стіни головки цвяхів знаходитимуться в одній площині.

Цвяхи, які виступають з площини стіни на товщину облицювання, є марками – знаками, які фіксують окремі точки лицьової поверхні облицювання.

Замість цвяхів при вивішуванні стін застосовують інвентарні дискові маяки 12 (рис. 1, в) закріпляють гіпсовим розчином до будь-якої поверхні. При зануренні диска у розчин він вичавлюється через отвори і, затверднувши, закріплює встанолений маяк. Вивішування площини стіни для встановлення маяків і визначення необхідної товщини облицювання виконують методом описаним вище; Маячну струну (капронову жилку товщиною 1–1,5 мм) дискового маяка залежно від товщини облицювання навішують на одну з канавок втулки 14 диска і закріплюють стопорним гвинтом 15.

При вивішуванні поверхонь стін у невеликих приміщеннях встановлюють чотири марки по одній у кожному куті.

Закінчивши вивішування стін і встановлення марок, починають розмітку. Складним метром або рулеткою розмічають ряди майбутнього облицювання, визначають кількість плиток, які треба укласти в ряд. Характерні точки облицьовуваних поверхонь, наприклад кути, закріплюють опорними маяками 2 (рис. 2), тобто облицьовувальними плитками, встановленими на гіпсовому розчині. На протяжних ділянках облицювання складають маячні ряди 3. Вертикальність установлених маяків і маячних рядів перевіряють правилом з виском.

Рис. 2. Встановлення опорних маяків і маячних рядів: 1 – висок, 2 – плитки (опорні маяки), 3 – маячні ряди, 4 – правило, 5 – причальний шнур.

Рис. 3. Контрольно-вимірювальні інструменти і пристрої для вивішування

а – висок, б – складний метр, в – розмічальний шнур у корпусі, г – правило з виском; 1 – корпус, 2 – шнур, 3 – барабан, 4 – ручка, 5 – скоба, 6 – висок

2. Матеріали

Приготування мастик

Облицьовування поверхонь з рівною основою, наприклад великопанельних стін, виконують із застосуванням мастик. Пластичну суміш з в’яжучого, тонкомеленого наповнювача і різних добавок називають мастикою. Найменування мастиці дають згідно з видом в’яжучого («зв'язуючого») матеріалу (полівінілова, ацетатна, каніфольна, перхлорвінілова, бітумна і т.д.). Мастика на синтетичних зв'язуючих забезпечує міцне і надійне зчеплення з основою, достатню водо- і морозостійкість, а також не містить токсичних речовин.

Склад полівінілацетатної мастики (ПЦ) (мас. ч.): полівінілацетатна дисперсія – 1; вода – 2; цементно-піщана суміш марки 100 – до потрібної консистенції.

Приготовляють мастику на будівельному об'єкті в розчинозмішувачах невеликої місткості (СО-46Б, СО-23В).

Із сухих цементно-піщаних сумішей мастику приготовляють у такій послідовності: завантажують у змішувач необхідну кількість дисперсії ПВА і, перемішуючи, розбавляють водою, продовжуючи; перемішування, засипають суху цементно-піщану.суміш до утворення маси сметаноподібної консистенції; склад перемішують 5–6 хв., після чого мастика готова до використання. При відсутності, сухих сумішей мастику ПЦ приготовляють з окремих компонентів у такій послідовності: просіюють пісок через грохот або піскосівалку перемішують у розчинозмішувачі, портланд-цемент марки 400 з піском у відношенні 1:5; розбавляють полівінілацетатну дисперсію водою у відношенні 1: 2 і заливають її у змішувач; весь склад перемішують 5–6 хв. до утворення однорідної маси сірого кольору.

Полівінілацетатна мастика для кріплення керамічних виробів повинна мати рухомість7–8 см (за еталонним конусом). Мастику густої консистенції розбавляють 7–8%-ним розчином полівінілацетатної дисперсії. Розбавляти мастику водою не дозволяється. Строк придатності мастики 4 год. Мастика легко укладальна, якщо шар товщиною 2–3 мм, нанесений на тильний бік керамічної плитки, не стікає, а вироби, притерті до стіни, не сповзають.

Склад карбоксицементно-піщаної мастики (КЦП) (мас. ч.): 8%-ний водяний розчин клею КМЦ-1; портланд-цемент марки 400 – 1; пісок – 3.

Приготовляють мастику КЦП на будівельному об’єкті у розчинозмішувачах невеликої місткості (СО-46Б, СО-23В). Спочатку розчиняють клей КМЦ у теплій воді (18–25⁰ С) у відношенні за масою 1:33 (клей КМЦ: вода). Розмішаний у воді клей витримують 12 год., щоб він повністю розчинився. Приготовлений 3%-ний розчин клею КМЦ заливають у барабан змішувача і додають при неперервному перемішуванні невеликі партії сухої цементно-піщаної суміші (1: 3). Перемішування продовжують протягом 5 хв. до утворення однорідної пластичної маси. Рухомість приготовленої мастики 6–7 см; строк придатності до 7 год. Мастика КЦП дешевше мастики ПЦ, проте міцність її зчеплення з основою трохи нижче.

Склад синтетичної мастики «Синтлакс» (% за масою): бутадієнстирольний латекс – 51; крейда – 41,5; 10%-ний водяний розчин карбоксиметилцелюлози – 7,5.

Мастику «Синтлакс» приготовляють централізовано у заготівельних майстернях. Спочатку в барабан розчинозмішувача заливають бутадієнстирольний латекс і приготовлений 10%-ний розчин карбоксиметилцелюлози. Суміш перемішують 15–20 хв., після чого, продовжуючи перемішування, засипають крейду, подрібнену в порошок. Усі компоненти перемішують протягом 20 хв. Одержану суміш пропускають через фарботерку або мішалку. Приготовлений клей затарюють у поліетиленові мішки і доставляють на об’єкт. Строк зберігання мастики «Синтлакс» не більше 1 міс.

При укладанні керамічної плитки мастику наносять шаром товщиною 2–3 мм, тобто у два рази менше, ніж при використанні мастики ПЦ і КЦП.

Склад каніфольної мастики (% від маси): каніфоль – 17; денатурований спирт або скипидар – 11; оліфа оксоль – 7; вапнякове борошно або білий портланд-цемент – 65.

Для приготування мастики в металеву ємкість заливають розчинник (денатурований спирт, скипидар або технічний етиловий спирт, розведений до міцності денатурованого спирту). Потім в ємкість засипають подрібнену каніфоль і, періодично перемішуючи, витримують розчин 1–2 год. до повного тверднення каніфолі. При нагріванні ємкості з розчином до 50–60⁰ С прискорюється розчинення каніфолі. Розчинивши каніфоль, додають пластифікатор (оліфу, оксоль) і суміш перемішують до появи однотонного кольору. Потім суміш заливають у барабан розчинозмішувача, засипають, перемішуючи, дозовану кількість сухого наповнювача (вапнякове борошно або білий портланд-цемент), і перемішують до утворення однорідної суміші. Мастику, приготовлену на летючому розчиннику, фасують в герметично закриту тару. Строк зберігання у відкритій тарі 1–2 дн., в закритій – до 30 дн.

Мастику застосовують для облицьовування поверхонь полістирольними плитками. Порівняно повільне тверднення і невелика міцність приклеювання обмежує область застосування каніфольної мастики.

Перхлорвінілову мастику використовують для облицювання стін полістирольними плитками, а також для укладання скляної плитки. Мастику приготовляють у жорновій фарботерці або двоваловій мішалці, перемішуючи перхлорвініловий лак або емаль з білим портланд-цементом або вапняковим борошном в однакових частинах за масою, дотримуючись мір обережності внаслідок вогненебезпечності лаку та емалі. Зберігають мастику в герметично закритій тарі. Міцність зчеплення перхлорвінілової мастики трохи вища, ніж каніфольної.

Глинобітумна мастика складається з бітуму БН-90/10, жирної глини і води в однакових частинах за масою. Мастику використовують при укладанні скляної плитки. Для приготування мастики подрібнену глину замочують у воді і одержане тісто нагрівають до 80–90⁰ С. В інших ємкостях розігрівають бітум до 100–200⁰ С і окремо кип’ятять воду. Потім у нагріте глиняне тісто додають невеликі порції почергово бітум і воду при неперервному перемішуванні до утворення однорідної маси. Мастику використовують у холодному стані.

Склад карбінольної мастики (мас. ч.): карбінольний сироп – 1; пероксид бензолу – 0,02; портланд-цемент марки 400–10. приготовляють карбінольну мастику при температурі 10–25⁰ С. Висушений пероксид розчиняють у ступі до пиловидного стану. Потім порошок перемішують з карбінольним сиропом протягом 20–25 хв. до однорідної маси. Одержану суміш після 1–2 год. відстоювання змішують з цементом до утворення однорідної пластичної суміші. Приготовлена мастика легкоукладальна, якщо шар товщиною 1–1,5 мм, нанесений на тильний бік скляної плитки не стікає, а вироби, притерті до стіни, не сповзають. Строк придатності мастики 6–8 год.

Склад бітумної мастики (мас. ч.): бітум БН-70/30–1; кислототривкий цемент – 11; азбест 6-ої або 7-ої групи – 0,1. мастику використовують як прошарки при улаштуванні кислототривких підлог.

Для приготування мастики в котел, заповнений на ¾ розплавленим бітумом, засипають, помішуючи, заздалегідь висушену суміш цементу і азбесту. Суміш розігрівають до 200⁰ С, перемішуючи протягом 4–5 год. Температура розплавленої мастики не повинна перевищувати 220⁰ С, оскільки масла, що містяться в бітумі, будуть звітрюватися і знизиться її склеювальна здатність. Ознака перегріву мастики – поява диму над котлом. Бітумна мастика вважається готовою, якщо проба, взята з котла, після остигання має в зломі чорний колір.

При великих обсягах робіт мастику на будівельний об’єкт доставляють автогудронаторами і зливають у термокотел, звідки її беруть для роботи і при необхідності підігрівають.

Бітумно-скипидарна мастика «Биски» – розчин бітумі в скипидарі з наповнювачем і добавками. Мастику «Биски» застосовують для наклеювання полівінілхлоридних плиток, лінолеуму на тканевій підоснові. Мастику доставляють на об’єкт у готовому вигляді в щільно закритих металевих бідонах. Перед використанням її ретельно перемішують. Загуслу мастику разом з тарою підігрівають у ванні з гарячою водою до температури 30–40⁰ С. Строк придатності мастики до 6 міс.

3. Вимоги СНиП

Під якістю облицювання розуміють його відповідність робочим кресленням і вимогам СНиП 3,04.01–87 («Изоляционные и отделочные покрытия»).

При контролі якості облицьованої поверхні перевіряють відповідність матеріалу і рисунка облицювання проекту. Шви повинні бути заповненими, прямолінійними, взаємно перпендикулярними і мати однакову ширину. Поверхні, облицьовані одноколірними виробами, повинні бути однотипними, а опоряджені плитами з природного каменю – мати плавний перехід відтінків.

Облицьована поверхня повинна бути твердою, без тріщин, плям, патьоків розчину і мастики. Відколки кутів більше 0,5 мм не припускаються.

Відхилення розмірів облицьованих поверхонь від допустимих не повинні перевищувати величин, установлених СНиП 3.04.01–87 (рис. 4). Простір між стіною і укладеною плиткою не повинен бути повністю заповненим розчином, а плитки, укладені на мастиках або клеях, прилягати до основи всією поверхнею.

Рис. 4. Сполучення облицювання з трубопроводами (а) і з каналізаційними припусками (б):

1 – пропускання труби через шви між плитками, 2 – те саме, між кромками плиток, 3 – те саме, через отвір у плитці, 4 – каналізаційний випуск, 5 – опорний куточок, закріплений до стіни, 6, 9 – плитки, укладені похило та вертикально, 7 – каналізаційний стояк, 8 – неповномірні плитки.

На якість облицювання впливає акуратність закладання неповномірних плиток і укладання плиток у місцях пропуску труб (рис. 4, а). Кромки неповномірних плиток 8 повинні бути рівними, з однаковою товщиною швів. Каналізаційні випуски (рис. 4, б) облицьовують, встановлюють плитки вертикально 9 і похило 6.

Якість облицювання оцінюють на «відмінно», «добре» і «задовільно». Якість виконання облицювання фіксують у журналі робіт на об'єкті і в наряді бригади плиточників.

4. Інструменти і механізми

Усі основні підготовчі роботи виконують за допомогою різних машин (механізованого інструменту), інструментів, пристосувань та інвентарю.

З кам'яних і бетонних поверхонь патьоки розчину і бруду очищають сталевим скребком (рис. 5, а), опуклості і горби сколюють скарпелем і молотком (рис. 5, б, в); виступні нерівності поверхні гіпсобетонних перегородок прибирають циклею (рис. 5, г).

Рис. 5. Інструменти для очищення та вирівнювання поверхні:

а – скребок,

б – скарпель,

в-молоток,

г – цикля.

Глибокі впадини на поверхні основи зарівнюють цементним розчином, застосовуючи кельму (рис. 6, а), дрібні нерівності зарівнюють полімерцементною речовиною за допомогою шпателя (рис. 6, б, в). Насічку на поверхні бетону роблять бучардою або молотком (рис. 6, г, д). Незатверділі поверхні цементних стяжок обробляють подряпкою (рис. 6, e).

Рис. 6. Інструменти для зарівнювання нерівностей і насічки поверхні основи:

а – кельма, б – шпатель із змінним полотном, в-те саме, з подовженою ручкою, г – бучарда, д – насічний молоток, е – подряпка.

Великі площі обробляють за допомогою ручних механізованих інструментів (рис. 7). Бетонні основи під підлоги насікають за допомогою універсальної машини (рис. 7, а–в). Змінний робочий вал машини являє собою фрезу з різцем з твердих сплавів або дротяну щітку. Вертикальні поверхні насікають пневматичними або електричними молотками (рис. 7, а). Для сушіння цементно-піщаних стяжок застосовують машину, оснащену вентилятором (рис. 7, д). Сміття і пил з основ, підготовлених під підлоги, прибирають підмітально-пилососною машиною (рис. 7, є).

Очищають від пилу, промивають і наносять ґрунтувальні суміші на основи за допомогою волосяної щітки (рис. 8, а). Масляні та жирові плями знімають розчинами кислот, використовуючи пензлі (рис. 8, б). Рівність поверхні основ перевіряють контрольною рейкою (рис. 8, в). Приготовляють ґрунтувальні суміші і зберігають воду у металевих ємкостях (рис. 8, г).

Рис. 7. Ручні механізовані інструменти:

а – для очищення цементної плівки, б – змінний вал з різцями з твердих сплавів, в-те саме, з дротяною сіткою, г – електромолоток, д – машина для сушіння стяжок, е – підмітально-пилососна машина, 1 – рама; 2 – робочий вал, 3 – електродвигун, 4 – пульт керування. 5, 9 – рукоятки, 6 – пасова передача, 7 – змінні насадки (зубило, лом), 5 – ствол з поршнем і бойком, 10 – електродвигун з редуктором, 11 – ручка з курком, 12 – живильний провід, 13 – кожух, 14 – паливний бак, 15 – вентилятор з двигуном, 16 – захват, 17 – моторно-вентиляційний блок, 18 – сміттєзбірник, 19 – фільтр.

Рис. 8. Інструменти та інвентар:

а – волосяна щітка, б – пензель, в-контрольна рейка, г – інвентарна металева ємкість

Підготовчі та облицьовувальні роботи в приміщеннях висотою до 2,7 м виконують із складаного або універсального столів, якщо висота приміщень до 4 м, – то із збірно-розбірних пересувних підмостків. Необхідний набір механізмів, інструментів, пристосувань та інвентаря, розрахований на бригаду і призначений для. виконання основних і допоміжних робіт, називають технологічним нормокомплектом. Кількість механізмів, інструментів і пристосувань, що входять у нормокомплект, приймають з урахуванням виду робіт, чисельного і кваліфікованого складу бригади.

Оснащення бригад робочих нормокомплектом сприяє підвищенню якості та продуктивності праці під час облицьовувальних і мозаїчних робіт.

5. Техніка безпеки

Приміщення, де готують розчини або мастики, оснащують припливно-витяжною вентиляцією.

До приготування мастик і обслуговування розчинозмішувача допускаються особи не молодше 18 років, які пройшли навчання та інструктаж на робочому місці про правила техніки безпеки, про особливості роботи і способи зберігання матеріалів, застосованих для розчинів і мастик.

Електроустаткування розчинозмішувачів повинно бути заземлено. Живильні провода укладають у труби або гумово-тканеві рукава і підшивають вище рівня робочої площадки на 2,5–3 м. Очищають, оглядають і ремонтують розчинозмішувачі тільки після зупинки і вимикання їх з електромережі. Очищати і розвантажувати барабан змішувача під час обертання забороняється. Під час перемішування суміші або ремонту змішувача його завантажувальний ківш опускають у нижнє положення. Усі обертові або рухомі частини змішувачів повинні мати огорожі. Інструменти, мастильні та обтиральні матеріали зберігають у металевих ящиках.

При загорянні електроустаткування або кабеля негайно вимкнути електромережу і вогнище ліквідують піском або за допомогою вогнегасника; використовувати воду не можна – вона провідник струму.

Робітники, зайняті приготуванням сухих сумішей, розчинів мастик повинні бути у спецодязі і в брезентових рукавицях. Під час приготування кислототривких розчинів роботу виконують в окулярах і респіраторах. Якщо на шкіру потрапляє рідке скло, кремнефтористий натрій і фуриловий спирт, ці місця треба ретельно промити водою.

Варильні котли для приготування бітумних мастик на будівельному майданчику розміщують з урахуванням протипожежних вимог – не більше 50 м від дерев’яних будівель і складів. Площадку, де встановлюють котли, огороджують. Біля кожного котла повинен бути комплект засобів для того, щоб гасити пожежу (вогнегасники, сухий пісок, лопати). Над котлами влаштовують вогнетривкий піддашок.

Кришки котлів для приготування бітумних мастик повинні щільно закриватися. Не дозволяється заповнювати котел більш, ніж 3/4 об'єму. Наповнювач (цемент, азбест) повинен бути сухим, інакше мастика може перелитися через край котла і загорітися. Мастику в котлі перемішують кописткою, а переливають у бачки тільки черпаком з довгою ручкою. Не допускається підвищувати температуру при розігріванні мастики вище 220⁰ С. При перегріві треба зменшити вогонь у топці котла і рівномірно перемішувати розплавлену мастику.

Приготовлену мастику доставляють на робоче місце лицювальника у спеціальних бачках, закритих щільно кришкою і заповнених на 3/4 об'єму. Загущену мастику підігрівають тільки в електричних бачках. Застосовувати нагрівальні прилади з відкритим вогнем заборонено.

Якщо гаряча мастика попаде на шкіру, то її треба змити теплою водою з милом або ланоліновою пастою. На опечене місце прикладають примочку з водяного розчину марганцевокислого калію, потім змазують вазеліном або спеціальною маззю від опіків.

Список літератури

В.І. Горячов, В.О. Нейолов. «Облицювання керамічними і синтетичними матеріалами». Київ. «Вища школа». 1991 р.