8. Запропонувати шляхи вдосконалення процесу фінансового планування.

Об'єкт дослідження – методи фінансового планування на підприємствах. Предметом дослідження дипломної роботи виступає фінансове планування на підприємстві та шляхи підвищення його ефективності.

Методи дослідження , які використовувалися в процесі дослідження та обробки матеріалів: порівняння, систематизації і логічного узагальнення, системний підхід, прийоми економічного аналізу та інші методи наукових досліджень.

Структура роботи. Основна частинакомплексної курсової роботи складається з трьох розділів. У першому розділі розглянуто зміст, цілі, завдання та методи фінансового планування.

У другому розділі розглянуто методичні основи фінансового планування. Ці методи можна поділити на такі групи: методи експертних оцінок, екстраполяції, моделювання та економіко-математичні методи, методи економічного аналізу, балансовий, нормативний, програмно-цільовий методи. Виділяють також внутрішньофірмове фінансове планування: перспективне, поточне та стратегічне.

У третьму розділі приведено приклад фінансового планування на конкретному підприємстві, а саме процес бюджетування на ТОВ «Енергоресурси».

Фактологічною основою роботи є вітчизняні і зарубіжні фундаментальні і практичні дослідження сутності та здійснення фінансового планування на підприємстві, Закони України, підручники.

1.Теоретичні засади фінансового планування на підприємстві

1.1 Зміст та завдання фінансового планування

Планування було прерогативою командно-адміністративної системи. Головна мета фінансового плану підприємства полягала у виявленні невикористаних ресурсів і визначенні суми платежів у бюджет, величина якої відповідала перевищенню доходів підприємства над його витратами. Сума та рівень витрат централізовано нормувались. Надмірна централізація фінансів за планово-директивної економіки послаблювала економічні стимули для розширення виробництва. Це негативно позначалось на результатах фінансово-господарської діяльності підприємств. Державні дотації в багатьох галузях сягали значних розмірів, оскільки ці галузі були збитковими або малорентабельними.

Галузеві міністерства займалися перерозподілом доходів та прибутків підприємств. Значна частина прибутку й тимчасово вільних коштів ефективно працюючих підприємств вилучалась для фінансування державних видатків та на покриття витрат збиткових підприємств галузі.

За ринкової економіки значно підвищується матеріальна відповідальність керівника підприємства за його фінансовий стан. Для нових умов діяльності українських підприємств теорія і практика розробки техпромфінплану недостатні і, в той же час, система планів, яка використовується у розвинутій ринковій економіці, для вітчизняних підприємств є ще передчасною.

Для перехідної економіки необхідна і перехідна теорія планування. Нині на окремих підприємствах в Україні зроблені спроби пристосувати для планування своєї поточної діяльності теорію бізнес-планування.

В умовах розвинутої ринкової економіки теорія бізнес-планування використовується при обґрунтуванні процесів освоєння нових сфер діяльності підприємств, створення нових видів бізнесу. Для більшості українських підприємств пошук нових сфер діяльності (в області збуту продукції, що випускається, освоєння виробництва нових видів виробів, підвищення конкурентоспроможності продукції, що випускається тощо) є необхідним для виживання і подальшого розвитку. Саме тому зросло значення перспективного, поточного та оперативного фінансового планування для забезпечення стійкого фінансового стану та підвищення рентабельності підприємств.

Система фінансового планування на підприємстві включає в себе три основні підсистеми:

· перспективне фінансове планування;

· поточне фінансове планування;

· оперативне фінансове планування.

Кожна із цих підсистем включає певні форми фінансових планів, їх зміст та чіткі межі періодів, на які ці плани розробляються.

Фінансове планування є необхідним для фінансового забезпечення розширення кругообігу виробничих засобів, досягнення високої результативності виробничо-господарської діяльності, створення умов, які забезпечили б платоспроможність та фінансову стійкість підприємства. Ринок ставить високі вимоги до якості фінансового планування, оскільки нині за негативні наслідки своєї діяльності відповідає само підприємство. За нездатності врахувати несприятливу ринкову кон’юнктуру підприємство стає банкрутом і підлягає ліквідації з відповідними негативними наслідками для засновників.

Нині фінансове планування вимагає використання нових принципів організації. Його зміст та форми суттєво змінюються у зв’язку з новими економічними умовами та соціальними орієнтирами. Особливістю фінансового планування на підприємствах в ринковій економіці є те, що воно не носить елементів директивності і є внутріфірменним. Мета фінансового планування на підприємстві – забезпечення оптимального розміру коштів, необхідних для успішної господарської діяльності, а в кінцевому підсумку – досягнення прибутковості підприємства. Планування направлено, з одного боку, на усунення помилкових дій в області фінансів, а з іншого – на зменшення невикористаних внутрішніх резервів.

Фінансове планування має орієнтуватися на ринкову кон’юнктуру, враховувати ймовірність настання певних подій і одночасно розробляти моделі поведінки підприємства за зміни ситуації з матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами.

Законодавчо поточне фінансове планування відроджено на державних підприємствах згідно Закону України від 21.09.2000 р. “Про внесення змін до статті 20 Закону України “Про підприємства в Україні”. Законом передбачено, що державне підприємство (крім казенного) самостійно складає річний фінансовий план, який затверджується до 1 липня року, що передує плановому, органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном. Підприємства інших форм власності згідно цього Закону розробляють і затверджують фінансові плани в порядку і в строки, визначені їх власником (власниками). Фінансове планування регулюється Положенням про порядок складання фінансового плану державним підприємством, крім казенного. Фінансове планування на державних підприємствах (крім казенних) стало обов’язковим з 2001 року. [1]

Отже, фінансове планування представляє собою процес розроблення системи фінансових планів і планових (нормативних) показників по забезпеченню розвитку підприємства необхідними фінансовими ресурсами та підвищенню ефективності його фінансової діяльності у майбутньому періоді.[3]

1.2 Цілі і принципиі фінансового планування

В ході складання планів керівники всіх ланок управління намічають загальну програму своїх дій, встановлюють головну мету і результат спільної роботи, визначають участь кожного відділу або працівника в загальній діяльності, об'єднують окремі частини плану в єдину економічну систему, координують роботу всіх укладачів планів і виробляють рішення про єдину лінії трудового поведінки в процесі виконання прийнятих планів. При розробці зведеного плану і виборі лінії поведінки всіх працівників необхідно не тільки забезпечити дотримання певних правил і принципів планування, але й здійснити досягнення прийнятих планів та вибраних цілей у майбутньому.

Вперше загальні принципи планування були сформульовані А. Файоль. В якості основних вимог до розробки програми дій та планів підприємства ім були названі п'ять принципів: необхідність, єдність, безперервність, гнучкість і точність.

Принцип необхідності планування означає повсюдне та обов'язкове застосування планів при виконанні будь-якого виду трудової діяльності. Всяка праця, як відомо, - це доцільна діяльність, спрямована на перетворення природних ресурсів у готову продукцію або послуги і задоволення потреб людей. Питання про необхідність плану на кожному підприємстві, мабуть, навіть не повинен ставитися: програма майбутніх дій є безумовно необхідною. [6]

Принцип єдності планів передбачає розробку загального або зведеного плану соціально-економічного розвитку підприємства. На вітчизняних підприємствах поряд з так званим техпромфінплані існують окремі плани виробництва і продажу продукції, плани витрат і доходів, а також плани технічного, організаційного та фінансового розвитку всього підприємства або часткові плани виробничих підрозділів і функціональних служб. Єдність планів передбачає спільність економічних цілей та взаємодію різних підрозділів підприємства на горизонтальному і на вертикальному рівнях планування та управління.

Принцип безперервності планів полягає в тому, що на кожному підприємстві процеси планування, організації та управління виробництвом, як і трудова діяльність, є взаємопов'язаними між собою і повинні здійснюватися постійно і без зупинки. У процесі безперервного планування відбувається помітне зближення фактичних і планових показників виробничо-економічної діяльності на кожному підприємстві.

Принцип гнучкості планів тісно пов'язаний з безперервністю планування і припускає можливість коригування встановлених показників і координації планово-економічної діяльності підприємства. Постійні зміни в техніці, технології та організації виробництва призводять зазвичай до зниження витрат запланованих ресурсів і до необхідності уточнення первинних планів