Дипломная работа: Міжнародні організації та регулювання світової торгівлі

Об’єктом дослідження виступає міжнародний рівень регулювання світової торгівлі та роль міжнародних організацій в цьому процесі.

До завдань дипломного дослідження відносяться виявлення теоретичних основ та сутності торгівельної політики, її регулювання за допомогою тарифних і нетарифних методів, виникнення міжнародних організацій та їх призначення в сфері регулювання світової торгівлі. Також до завдань відноситься виявлення переваг та недоліків співробітництва України з СОТ.

Статистичні та фактичні дані, які збиралися у статистичних довідниках і переодичних виданнях, виступають базою для практичного дослідження ставок митних тарифів та зміни їх в процесі розвитку митно-тарифного регулювання в Україні.

Основні висновки щодо етапів розвитку митно-тарифного регулювання в Україні, в тому числі висновки щодо впливу членства в СОТ на торгівельну політику нашої країни, а також запропоновані необхідні заходи, які треба провести, щоб удосконалити митно-тарифне регулювання в Україні, викладені в «Практичних рекомендаціях».

Теоретичний матеріал із проблематики дипломної роботи й можливості його викладення у навчальному процесі у вузі представлені у вигляді «Методичних рекомендацій».

Висновки з усієї дипломної роботи дозволяють завершити дослідження обраної теми з позиції, як теоретичного, так і практичного підходів.

Список літератури, який охоплює 68 джерел, і додатки доповнюють науковий апарат, використаний у роботі.

ГЛАВА 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ РЕГУЛЮВАННЯ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ

1.1 Торгівельна політика: сутність і форми

Регулювання міжнародної торгівлі припускає цілеспрямований вплив держави на торговельні відносини з іншими країнами.

Ми дослідили, що до основних цілей зовнішньоторгівельної політики відносяться:

o зміна обсягу експорту й імпорту;

o зміна структури зовнішньої торгівлі;

o забезпечення країни необхідними ресурсами;

o зміна співвідношення експортних та імпортних цін.

Розрізняють три основних підходи до регулювання міжнародної торгівлі:

o система однобічних заходів, за якої інструменти державного регулювання використовуються урядом країни в однобічному порядку без узгодження з торговим партнером;

o укладання двосторонніх угод, в яких узгоджуються заходи торгової політики між торговими партнерами;

o укладання багатосторонніх угод. Торгова політика узгоджується і регулюється країнами-учасницями (Генеральна угода про тарифи і торгівлю, що входить до системи угод СОТ, угода в сфері торгівлі країн-членів ЄС).

Держава може використовувати кожний з підходів і в будь-якому поєднанні.

Отже, основною рисою державного регулювання міжнародної торгівлі є застосування у взаємодії двох різних типів зовнішньоторгівельної політики: лібералізації (політики вільної торгівлі) і протекціонізму. Ці два типи торгової політики характеризують ступінь втручання держави в міжнародну торгівлю.

Обрання свободи торгівлі чи протекціонізму для забезпечення економічного зростання і добробуту нації завжди було і остається центральним питанням торгівельної політики.

Як виявилося в ході вивчення наукових джерел, класичні теорії міжнародної торгівлі відповідають на це питання однозначно — свобода торгівлі. Критикуючи протекціонізм прихильники торгівлі без обмежень стверджують, що він шкідливий для національної економіки, оскільки знищує конкуренцію, обмежує можливості споживачів задовольняти свої потреби, призводить до зростання цін. Свобода торгівлі, що ґрунтується на принципі порівняльних переваг, навпаки, сприяє економічному розвитку країни і світової економіки в цілому, оскільки уможливлює міжнародну спеціалізацію і завдяки цьому дозволяє повністю використати потенціал кожної країни для створення багатства, стимулює конкуренцію іобмежує монополію, розширює коло товарів і послуг, пропонованих споживачам[37, с. 301].

Класична модель вільного міжнародного обміну досить переконлива і в цілому знаходить підтвердження в торгівельній практиці, але, головним чином, промислово розвинутих країн з ринковою економікою. Після Другої світової війни ці крани послідовно усували (і продовжують усувати) обмеження на шляху взаємного обміну і досягли значного економічного та соціального прогресу. А відтак у західному світі концепція вільної торгівлі залишається переважаючою. Водночас твердження; що лише вільна торгівля оптимізує використання чинників виробництва, вже ніким беззастережно не визнається. Багато економістів-теоретиків при розгляді проблеми вибору торгівельної політики застерігають від безоглядного застосування принципів вільної торгівлі, вважаючи, що дотримання їх повинно погоджуватися з реальним станом світового господарства і реальними умовами конкретної країни.

Річ у тім, що висновки класичної теорії міжнародної торгівлі правильні лише за певних умов: вільна конкуренція рівність торгівельних партнерів. Але в реальному житті вільна конкуренція, особливо в сучасних умовах, скоріша за все є винятком, ніж правилом. Пануюча на світовому ринку олігополістична конкуренція є за своєю структурою близька до монополії (таємна змова, лідерство в цінах). Практика ведення бізнесу транснаціональними корпораціями істотно порушує принцип чистої досконалої конкуренції, а їхні антиконкурентні дії не підпадають під національні законодавства, які обмежують монополію. Ціни, що встановлюються ТНК, не відображають у кожному конкретному випадку ні витрат виробництва, ні рівноваги ринку. Вони визначаються політикою адаптування до специфіки певного національного ринку і внутрішньою стратегією максимізації прибутку (трансфертні ціни). Це — з одного боку. З іншого — партнери в міжнародній торгівлі найчастіше істотно відрізняються між собою і знаходяться в нерівному становищі: а) за рівнем економічного розвитку; б) за ступенем залежності від зовнішньої торгівлі; в) за ступенем можливості впливати на обмін, зокрема на ціни.

Виявилось, що деякі економісти (наприклад, французький економіст Ф. Перру) вважають, що світова ціна є не ціною рівноваги між попитом і пропозицією, а результатом взаємодії нерівноважних сил та інтересів, які мають лише віддалене відношення до ринкового механізму[66]. Ця обставина, природно, ставить слаборозвинуті країни, так само, як і країни з перехідною економікою, в залежне становище від сильніших країн і ТНК. За цих умов проблематичною стає можливість спромогтися економічного зростання шляхом вільного обміну, без захисту національного виробника від іноземної конкуренції. Відтак, незважаючи на теоретично доведені вигоди вільної торгівлі і той факт, що лібералізм був основною рушійною силою економічного зростання на Заході, поки що жодна країна світу не відмовилась від протекціоністської політики і тією чи іншою мірою вдається до заходів регулювання торгівлі.

Зберігаються дві тенденції в розвитку міжнародних торгівельних відносин. Одна тенденція — до розширення зони вільної торгівлі, друга — до періодичного посилення протекціоністських заходів, застосування практики "селективного протекціонізму", коли ті чи інші галузі захищаються від конкуренції. Лібералізація міжнародної торгівлі як переважаюча тенденція відноситься тільки до ПРК, і для них, головним чином, політика вільної торгівлі забезпечує значне економічне зростання. У цих країнах панує розуміння того, що розвиток національної економіки відбувається внаслідок і шляхом розвитку міжнародного обміну, що нині міжнародна торгівля є базовим моментом економічного життя країн і що, в кінцевому підсумку, лише конкурентоспроможність може слугувати єдиним справжнім арбітром в торгівлі, вона має бути головною метою економічної політики будь-якої країни.

І все ж і в цій групі країн протекціоністські тенденції ще не подолані. Лібералізація торгівлі має регіональний характер супроводиться збереженням торговельних бар'єрів між угрупованнями. Усі основні промислово розвинуті країни, за винятком Японії, входять до однієї з чотирьох груп вільної торгівлі: ЄС, ЄАВТ, НАФТА і Австралійсько-Новозеландська угода про встановлення тісніших економічних відносин. Суперечності в торгівельній політиці і протекціоністські бар'єри між цими угрупованнями не усунені. Залишається предметом суперечностей товарний обмін між країнами і в рамках регіональних зон вільної торгівлі. Держава зберігає можливість обмежувати конкуренцію шляхом надання допомоги національним виробникам. Так, усередині спільного ринку обіг товарів у принципі був вільним: він не обкладався митом і не піддавався ніяким кількісним обмеженням. Водночас Римським договором передбачені захисні застереження, котрі дозволяли тимчасово відступати від принципу вільної торгівлі всередині спільного ринку у випадку виникнення труднощів з платіжним балансом тощо.

Із середини 90-х років відбувся черговий сплеск; неопротекціонізму, ініціаторами якого були ПРК, але торкнувся він насамперед країн, що розвиваються, які обрали шлях ринкової економіки. Це проявилось у тому, що посилився двосторонній характер торгівельних відносин (у формі самообмежень компенсаційної торгівлі). Протекціонізм (крім галузей, що традиційно захищаються — енергетики, текстильної та швейної промисловості, сільського господарства), завоював, і інші галузі. Об'єктом захисних заходів стали: виробництво взуття, автомобілів, верстатів, електроніки. У кінцевому підсумку, у 1986 р. лише 20% світового обміну здійснювалось за правилами ГАТТ, тобто зовсім вільно. Чверть обсягу торгівлі була піддана квотам і дії обмежувальних угод, чверть — перебувала в руках ТНК, чверть становила предмет компенсаційних угод [33, с 257].

Живучість протекціоністських тенденцій пояснюється не лише тим, що не для всіх країні вільна торгівля приносить вигоду, й тим, що вона неоднаково впливає на економічне становище різних галузей, фірм, а також на соціально-економічне становище різних верств населення. Обмеження імпорту (наприклад, автомобілів) по-різному можуть позначитись на робітниках автомобільної промисловості (збільшення зайнятості) і на робітниках інших галузей (скорочення зайнятості у випадку прийняття заходів у відповідь з боку країн-експортерів автомобілів), споживачі автомобілів матимуть менший вибір і платитимуть більш високу ціну. Відтак конкретна торгівельна політика складається як результат боротьби між групами (лобі), що мають різні інтереси, які залежать від змін у правилах регулювання зовнішньої торгівлі. Завжди слід мати на увазі, що оцінка і вибір торгівельної політики є питанням не лише економічним, а й соціальним.

Таким чином можна конкретизувати, що входить в поняття свободи торгівлі та протекціонізму.

Отже, під свободою торгівлі розуміється політика мінімального державного втручання в зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту та пропозиції.

Таким чином, основним регулятором зовнішньої торгівлі в умовах політики лібералізації є ринок. Однак це не означає, що держава усувається від усякого впливу на торгівлю. Для надання максимальної волі своїм суб'єктам, що хазяюють, держава укладає договори з іншими країнами.

Переваги вільної торгівлі :

o позитивні політичні наслідки, оскільки країни стають більше взаємозалежними, знижується небезпека ворожих дій одного щодо іншого;

o країни, в основному економічно більш розвинуті, одержують найбільший виграш від міжнародної торгівлі.

У чистому вигляді цей напрям зовнішньоторгівельної політики ніколи і ніде не застосовувався.

Під протекціонізмом розуміється державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торгової політики.

При протекціонізмі виключається вільна дія ринкових сил. Передбачається, що економічний потенціал і конкурентоздатність на світовому ринку окремих країн різні. Тому вільна дія ринкових сил може бути невигідною для менш розвинутих країн. Необмежена конкуренція з боку сильніших держав може призвести в менш розвинутих країнах до економічного застою і формування неефективної економічної структури.

Проведення політики протекціонізму сприяє розвитку в країні певних галузей виробництва; часто є необхідною умовою індустріалізація аграрних країн; скорочує безробіття. Однак усунення іноземної конкуренції послаблює зацікавленість вітчизняних виробників у впровадженні досягнень науково-технічного прогресу, підвищенні ефективності виробництва.

Для протекціонізму характерні такі форми:

o селективний протекціонізм, спрямований проти окремих країн чи окремих товарів;

o галузевий протекціонізм, який захищає певні галузі;

o колективний протекціонізм, який проводиться економічними інтеграційними об'єднаннями країн у відношенні країн, які до них не входять;

o прихований протекціонізм, який здійснюється методами внутрішньої економічної політики .

Вибір інструментів, застосовуються для обмеження торгівлі, залежить від двох основних чинників: співвідношення сил груп тиску, що наполягають на реалізації тих чи інших заходів, а також від можливих заходів у відповідь з боку урядів інших країн.

До інструментів державного регулювання міжнародної торгівлі можемо віднести:

o тарифні методи, що переважно регулюють імпорт і спрямовані на захист національного товаровиробника від іноземної конкуренції, тому що роблять іноземні товари менш конкурентоспроможними;

o нетарифні методи, що регулюють як імпорт, так і експорт (допомагають виводити на світовий ринок більше вітчизняної продукції, роблячи її більш конкурентоспроможною).

Для орієнтовного визначення характеру торгової політики використовується два показники:

o середній рівень митного тарифу. Він розраховується як середня ставка імпортного мита, зваженого за вартісним обсягом імпорту товарів, на які воно накладається. Цей показник визначається тільки по товарах, імпорт яких підлягає обкладанню митом;

o середній рівень нетарифних обмежень. Він розраховується як вартісна частка імпорту чи експорту, що підпадає під ці обмеження.

Режим уведених обмежень по кожному з показників вважається відкритим, якщо їхній рівень становить менше ніж 10%, помірним - 10-15 %, обмежувальним - понад 25 %, заборонним - 40-100 % [20, с. 58].

Зіставлення режимів обмежень за розглянутими показниками дає можливість орієнтовно (враховується також ступінь інтенсивності кількісних обмежень) визначити тип торгової політики держави.

Отже, ми бачимо, що обидва види торгівельної політики мають як свої недоліки, так і переваги. В основному країни використовують державну політику протекціонізму. Захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції здійснюється шляхом використання тарифних та нетарифних методів.

1.2 Тарифні методи регулювання в торгівельній політиці різних країн

Митний тариф є основним і найдавнішим інструментом регулювання зовнішньоторгівельної політики.

Дамо визначення поняттю митний тариф - це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари й інші предмети, увезені на митну територію країни, чи які вивозяться за межі даної території.

Мито, стягнуте митницею, являє собою податок на товари й інші предмети, що переміщаються через митний кордон держави.

Визначимо такі функції мита:

o фіскальну, коли вводяться для того, щоб добути гроші для держави. Ця функція стосується як імпортних, так і експортних мит;

o протекціоністську, коли вводяться для скорочення чи усунення імпорту, тим самим обгороджуючи вітчизняних виробників від іноземної конкуренції;

o балансувальну, коли вводяться для запобігання небажаного експорту товарів, внутрішні ціни на які нижчі від світових.

Звичайно розрізняють такі види мит:

1. За способом стягування :

o адвалорне (вартісне), що нараховується у відсотках до митної вартості товарів, які обкладаються митом (наприклад, 30 % від митної вартості). Як правило, ці мита застосовуються при обкладанні товарів, що мають різні якісні характеристики в межах однієї товарної групи. Адвалорні мита дають можливість підтримати однаковий рівень захисту внутрішнього ринку незалежно від коливання цін на товар, тобто автоматично адаптуються до інфляції. При цьому змінюється тільки сума доходу в бюджет

o специфічне , яке нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів, що обкладаються митом (наприклад, 15 дол за 1 т). Специфічні мита накладаються, як правило, на стандартизовані товари. Ступінь митного захисту за допомогою специфічного мита перебуває в прямій залежності від коливання цін. Тому рівень захисту вітчизняних виробників при використанні специфічних мит з ростом імпортних цін падає, а зі зменшенням імпортних цін – збільшується. Однак при падінні імпортних цін специфічне мито підвищує рівень захисту внутрішнього ринку;

o комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладання (наприклад, 30% від митної вартості, але не більше ніж 15 дол за т).

2. За об'єктом обкладання:

o ввізне (імпортне) мито , що нараховується на товари при їх ввезення на митну територію держави. Ввізне мито є диференційоване. Можуть застосовуватися ставки таких видів:

а) преференційні, які припускають зниження ставок мита чи звільнення від обкладання митом. Вони застосовуються до товарів, що надходять з держав, які створюють разом з державою, стягуючою мито, митний союз чи зону вільної торгівлі або до товарів, які надходять із країн, що розвиваються;

б) пільгові ставки, які застосовуються до товарів, що надходять з країн чи економічних союзів, які користуються режимом найбільшого сприяння;

в) повні (загальні) ставки, які застосовуються до всіх інших товарів.

Таким чином ввізні мита – це переважаюча форма мит, які застосовуються всіма країнами світу для захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції.

o вивізне (експортне) мито , що нараховується на товари при їхньому вивозі за межі митної території країни. Ця форма мит застосовується рідко, як правило, у випадках великих розходжень між внутрішніми і світовими цінами на певні види товарів, їх мета - скоротити експорт і поповнити бюджет країни.

3. За характером:

o сезонне (ввізне і вивізне) мито , що нараховується на товари сезонного характеру для оперативного регулювання міжнародної торгівлі. Термін його дії не перевищує декількох місяців на рік (в Україні - до чотирьох місяців з моменту встановлення);

o спеціальне мито . Воно застосовується державою в таких випадках:

а) як захисне, якщо товари ввозяться на митну територію країни в таких кількостях чи на таких умовах, що наносять або загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних чи безпосередньо конкуруючих товарів;

б) як запобіжний захід щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують державні інтереси в даній галузі, а також як захід для припинення несумлінної конкуренції;

в) як захід у відповідь на дискримінаційні дії і (чи) недружні дії з боку закордонних держав, а також у відповідь на дії окремих країн, що обмежують здійснення законних прав суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності держави.

Ставка спеціального мита встановлюється в кожному окремому випадку. Це мито сплачується імпортером товару незалежно від інших податків і зборів (обов'язкових платежів), у тому числі й мита, митних зборів і т.п.

o антидемпінгове мито , що застосовується при ввозі на митну територію країни товарів за ціною істотно нижчою, ніж у країні експорту в момент цього експорту, якщо таке ввезення завдає чи загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або конкуруючих товарів або перешкоджає організації чи розширенню виробництва таких товарів

Розмір ставки антидемпінгового мита визначається:

- у відсотках до митної вартості товару, що є об'єктом антидемпінгового розслідування;

- або як різниця між мінімальною ціною і митною вартістю даного товару (як різниця між цінами товару на міжнародному та зовнішньому ринках). Під мінімальною ціною розуміється ціна зазначеного товару, за якої його продаж не заподіює збиток національному товаровиробникові.

Ставка антидемпінгового мита не повинна перевищувати різницю між конкурентною оптовою ціною об’єкта демпінгу в країні експортеру і заявленою ціною при його ввезені на митну територію імпортуючої країни, чи різницю між ціною об’єкта цією країною подібних чи безпосередньо конкуруючих товарів;

Антидемпінгові мита встановлюються імпортуючою країною з метою протидії демпінгу, для вирівнювання цін до рівня, що вважається нормальним.

o компенсаційне мито , що застосовується при ввозі на митну територію країни товарів, при виробництві чи експорті яких прямо або побічно використовувалася субсидія, якщо таке ввезення завдає чи загрожує завдати шкоди національним виробникам подібних чи безпосередньо конкуруючих товарів або перешкоджає організації чи розширенню виробництва таких товарів.

Компенсаційне мито нараховується після проведення розслідування й одержання об’єктивних доказів нанесення істотного збитку національній економіці.

Розмір ставки компенсаційного мита визначається:

- у відсотках до митної вартості товару, що є об'єктом антисубсидиційного розслідування;

- або різницею між мінімальною ціною і митною вартістю зазначеного товару.

Ставка компенсаційного мита не повинна перевищувати встановленого розміру субсидій.Завдяки введенню компенсаційних мит можна вирівнювати умови торгівлі.

4. За походженням:

o автономні - мита, що вводяться на підставі однобічних рішень органів державної влади країни;

o договірні - мита, установлювані на базі двосторонньої чи багатосторонньої угоди;

o преференційні - мита, з більш низькими ставками порівняно з діючим тарифом. Вони накладаються на основі багатосторонніх угод на товари, які походять з країн, що розвиваються, чи країн, що створюють разом з даною країною митний союз чи зону вільної торгівлі або утворюються в прикордонній торгівлі.

Зазначемо, що країни іноді використовують тарифну квоту , що являє собою різновид перемінних митних податків, ставки яких залежать від обсягу імпорту товару. При імпорті в межах визначених кількостей товар обкладається за базовою внутрішньоквотовою ставкою тарифу, а при перевищенні визначеного обсягу імпорту - за понадквотовою ставкою тарифу. Використання цього інструмента торгової політики дозволяє деякою мірою подолати протиріччя, що виникає між інтересами національних виробників і введенням імпортної квоти, тому що, з одного боку, товаровиробники зацікавлені в тарифі, що обгороджує їх від іноземної конкуренції, а з іншого – вони як споживачі не зацікавлені в ньому, оскільки тариф позбавляє їх можливості одержувати дешевші імпортні товари.

Тарифні ставки бувають різних видів.

За типом ставок розрізняють:

o постійні - це ставки митного тарифу, встановлені органами державної влади, що не можуть змінюватися залежно від обставин;

o змінні - це ставки митного тарифу, що можуть змінюватись у встановлених органами державної влади випадках.

За способом обчислення розрізняють ставки:

o номінальні - митні ставки, зазначені в митному тарифі;

o дійсні - реальний рівень митних ставок на кінцеві товари, обчислені з урахуванням рівня мит, накладених на імпортні вузли і деталі цих товарів.

Для захисту національних виробників готової продукції і стимулювання ввозу сировини і напівфабрикатів може використовуватися тарифна ескалація.

Тобто тарифна ескалація - це підвищення рівня митного обкладання товарів у міру росту ступеня їхньої обробки.

Чим вища відсоткова ставка імпортного тарифу в міру просування від сировини до готової продукції, тим вищий ступінь захисту виробників готової продукції від зовнішньої конкуренції. Наприклад, у США рівень митного обкладання товарів зі шкіри, вибудованих за принципом виробничого ланцюжка (шкура – шкіра – продукти зі шкіри), зростає в міру зростання ступеня обробки шкури і становить 0,8 – 3,7 – 9,2% [27, с. 63].

Нарахування, сплата і стягування мита на товари виробляються на базі їх митної вартості, тобто ціни, що фактично сплачена чи підлягає сплаті за них у момент перетинання митного кордону країни.

Митна вартість включає ціну товару, зазначену в рахунку-фактурі, а також наступні фактичні витрати, якщо вони не включені в рахунок-фактуру.

Треба зазначити, що даний метод оцінки митної вартості є основним. У тому випадку, якщо основний метод не може бути використаний, застосовуються послідовно методи на підставі ціни на ідентичні та подібні товари, що діють у ведучих країнах-експортерах зазначених товарів.

При використанні методу на основі ціни на ідентичні товари приймається до уваги, що під ідентичними розуміють товари, однакові в усіх відношеннях з оцінюваними товарами, у тому числі за такими ознаками ознакам:

o фізичні характеристики;