Дипломная работа: Основні тенденції та шляхи реалізації стильових та експресивно-емотивних особливостей американського сленгу в цільовій мові

4. Дати характеристику ненормованій лексиці та оцінити стан стилістичного забарвлення мови Холдена Колфілда у романі Дж.Д.Селінджера „Над прірвою у житі”;

5. Дослідити адекватність перекладу, ступінь функціональної релевантності та шляхи відтворення семантично-стильових та експресивних характеристик англійського сленгу в цільовій мові (на матеріалі роману Дж.Д.Селінджера „Над прірвою у житі”).

Теоретичною основою дослідження слугували монографії та підручники з лексикології англійської мови (Г.Б.Антрушина, І.В.Арнольд, М.І.Мостовий, В.А.Хомяков, тощо), стилістики (Ш.Баллі, І.Р.Гальперін, А.Н.Мороховський, А.Д.Швейцер, тощо), діалектології англійської мови (І.І.Маковський, Л.І.Бараннікова, О.І.Бродович, тощо) та перекладу, які розкривають теоретичні позиції вітчизняних та зарубіжних мовознавців щодо визначення понять “ненормована лексика”, “сленг” тощо, їх експресивно-емотивне забарвлення, а також теоретичні засади відтворення мовних одиниць іноземної мови засобами цільової мови.

В процесі написання дипломної роботи використовувалися тлумачні та двомовні словники сленгу та розмовники, які дали можливість прослідкувати семантику та динаміку розвитку сленгу англійської мови, а також представили багатий матеріал для аналізу шляхів відтворення мовних відхилень засобами рідної мови.

Допоміжним матеріалом у вивченні досліджуваної проблеми були статті, пов’язані з особливостями функціонування та властивостями сленгу, взяті з комп’ютерної мережі Інтернет.

У дипломній роботі були використані такі методи : порівняльно-історичний аналіз, систематизація, узагальнення, аналіз результатів вирішення досліджуваної проблеми, зіставний метод.

Наукова новизна та теоретичне значення роботи полягають у систематизації теоретичних поглядів мовознавців щодо особливості функціонування ненормованої лексики в англійській мові, у визначенні співвіднесеності понять “ненормована лексика” та “сленг”, в обґрунтуванні закономірностей вживання та аналізі експресивних можливостей сленгу англійської мови, у визначенні проблеми відтворюваності та релевантності сленгу при його перекладі на цільову мову.

Практична значущість дослідження полягає в тому, що його результати дають можливість перекладачам, викладачам і студентам враховувати закономірності розвитку та семантико-стильових характеристик сленгу як особливого шару вокабуляру при здійснені художнього перекладу, а також в процесі розробки та вивчення вузівських курсів „Лексикологія”, „Стилістика англійської мови”, „Теорія та практика перекладу”, „Американська література”.

Поставлені мета і завдання дослідження визначили структуру дипломної роботи, що складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, що налічує 50 назв.

Розділ I. Теоретичні засади дослідження англійської ненормованої лексики

1.1 Термінологічні проблеми визначення ненормованої лексики

американський сленг мова ненормована лексика

Етимологія терміну “ненормована лексика” не визначена, проте, судячи з самого виразу можна зробити висновки, що це поняття нерозривно пов’язане з поняттям мовної норми. Норма в мові – це історично обумовлена сукупність загальновживаних мовних засобів, а також правила їхнього добору і використання, визнані суспільством як найбільш придатні в конкретний історичний період[19]. Найбільш характерними ознаками мовної норми виступають відносна стабільність і диференційованість мовних засобів, тенденція до всенародності, наддіалектний і надсоціальний характер, що не виключає, однак, багатої функціонально-стилістичної диференціації.

Не слід розуміти мовну норму як незмінну систему правил слововживання, усілякі відхилення від якого неминуче ведуть до помилок у використанні мови. Не говорячи вже про історичну мінливість мовної норми, необхідно мати на увазі, що в дійсності вона не існує як моноліт, а представлена сукупністю цілої мережі приватних норм (усно-розмовна норма, письмова норма, соціальна норма та інші).

Вітчизняний лінгвіст Н.Н. Семенюк відзначає, що мовна норма – це сукупність найбільш стійких традиційних в реалізації елементів мовної структури, відібраних і закріплених мовною практикою[30].

Виходячи з того, що в сучасному мовознавстві не існує єдиного загальноприйнятого визначення поняття ненормованої лексики, вважаємо за необхідне охарактеризувати існуючі погляди науковців на саме поняття “ненормована лексика”. До ненормованої ми відносимо шар лексики, яка різними дослідниками визначається як жаргон, арго, сленг, вульгаризми та просторіччя.

Лінгвістичний енциклопедичний словник дає таке визначення жаргону: “Жаргон (франц. jargon) – різновид мови, що використовується переважно в усному мовленні окремої відносно стійкої соціальної групи, яка об’єднує людей однієї професії (жаргон програмістів), спільних інтересів чи одного віку (жаргон молоді). Від загальнонародної мови жаргон відрізняється специфічною лексикою і фразеологією та особливим використанням словотворчих засобів. Лексика жаргону поповнюється за рахунок запозичень з інших мов (“чувак” – хлопець з циганської мови), але більша її частина утворюється шляхом переоформлення (“баскет” – баскетбол), а частіше – переосмислення загальновживаних слів (“тачка” – автомобіль). Співвідношення лексики розмовного походження, а також характер її переосмислення в жаргоні – від жартівливо-іронічного до грубо-вульгарного – залежить від ціннісної орієнтації і характеру соціальної групи: має вона відкритий чи понтайливий характер, органічно входить у суспільство чи протиставляє себе йому. У відкритих групах (молодь) жаргон – це колективна гра (О. Есперсен). У закритих групах жаргон – це засіб конспірації. Жаргонізми частіше відображають гумористичне чи фамільярне ставлення до предметів дійсності (у період Великої Вітчизняної Війни предмети мали побутові назви: “керосинка”, “стажерка” – літаки різниз типів). Вирази жаргону швидко замінюються новими: у 50-60-х роках ХХ століття “тугрики”, “рупії” – гроші, в 70-х рр. – “монети”, “мані”, у 80-х – “бабкі”. Лексика жаргону проникає у літературну мову через просторіччя і мову художньої літератури, де вона використовується як засіб мовної характеристики. Іноді термін “ жаргон” застосовують для позначення перекрученої, неправильної мови. Тому у власне термінологічному смислі його часто замінюють словосполученням типу “мова студенства” та термінами “арго” і “сленг”[19].

Лінгвісти Є.М.Чекаліна та Т.М.Ушакова відносять жаргон до соціальних діалектів. Під жаргоном вони розуміють мову певних соціальних груп, яка виникає природним шляхом під час їх професійної діяльності чи створюється навмисно для відокремлення якоїсь групи від іншого населення. Жаргони – це “штучні” мови, які не мають свого основного словникового фонду, своєї граматичної будови, але які дублюють слова загальнонародної мови спеціальними лексемами. Останні можуть бути як оригінальними (зокрема, метафоричні номінації), так і зміненими варіантами існуючих слів (за допомогою особливих суфіксів, префіксів, перестановки скорочень тощо). Може мати місце також і перекручення в мові всіх слів шляхом додавання морфем чи перестановки складів, своєрідне кодування мови. Будь-яка більш-менш закрита соціальна група може мати свій жаргон, свої особливі слова чи вирази. Іноді жаргон виникає всередені окремого учбового закладу. Професійні слова характеризують мову людей всередині свого професійного кола, поза ним слова можуть бути незрозумілими, тому їх уникають, звертаються до загальновживаної лексики, чи, навпаки, їх використовують, щоб “закодувати” мову. Іноді жаргонні професіоналізми переходять у національну мову, залишаючись при цьому стилістично-заниженими[41].

Є.М.Чекаліна та Т.М.Ушакова зазначають, що все частіше термін “жаргон” витісняється терміном “арго”, хоча спочатку цим термінам відповідав різний зміст. Термін “ жаргон” більш давній. Вже в XIIIст., як свідчить П.Про, у граматиці провансальської мови “Le Donats provensals” говориться про таємний злодійський жаргон, який згадують усі наступні століття. У середині XVIIст. паризькі волоцюги заснували так зване короліство. Банди мали своїх королів, намісників у провінціях і періодичні зібрання – “генеральні штати”. “Старійшини” банд навчали молодих членів таємній мові. В тому випадку, якщо засекречені слова ставали зрозумілими занадто багатьом, вони замінювалися на інші, мова “реформувалася”. Ось цей жаргон декласованих елементів і отримує назву арго. Етимологія слова достатньо туманна. Вважається, що воно походить від старофранц. ergot, яке означає гострі кігті хижого звіра. У мову злодіїв це слово увійшло в переосмисленому значенні “крадіжка”, “злодійство”, а потім в XVст. – “спілка злодіїв”. Таким чином, термін “жаргон”, який означав спочатку мову злодіїв, розширив свою семантику і, як вважають автори, означає будь-який соціальний діалект. Термін “арго” також розширив своє значення, тому в сучасній мові він вживається двояко:

1. секретна мова, злодійський жаргон, існуючий до середини XIXст.;

2. узуальне арго, тобто професійні жаргони (арго військове, театральне) і мова певних соціальних груп (шкільне арго, молодіжне арго). Спроби розмежувати терміни “ жаргон” і “арго” в їх вторинних значеннях, які спостерігаються в деяких лінгвістичних працях, виявляють марними. На думку Є.М.Чекаліної та Т.М.Ушакової, термін “арго” має очевидну тенденцію стати єдиновживаним[41].

У лінгвістичному енциклопедичному словнику читаємо про термін “арго” таке: “Арго (фрaнц. argot) – особлива мова деякої обмеженої професійної чи соціальної групи, яка складається з довільно вибраних видозмінених елементів однієї чи декількох природніх мов. Арго вживається, як правило, з метою приховання предмету комунікації, а також як засіб уособлення групи від іншої частини суспільства”[19].

У лексикології англійської мови замість термінів “жаргон” і “арго” часто зустрічається термін “сленг”. У лінгвістичному словнику дається таке визначення: “Сленг (англ. slang) –

1)те ж, що і жаргон (у вітчизняній літературі переважно по відношенню до англомовних країн);

2)сукупність жаргонізмів, які складають шар розмовної лексики, що відображає грубо-фамільярне, іноді гумористичне ставлення до предмету мовлення. Вживається переважно в умовах невимушеного спілкування: англ. junkie “наркоман”, gal “дівчина”. Сленг складається зі слів і фразеологізмів, які виникли і спочатку вживались в окремих соціальних групах і відображали ціннісну орієнтацію цих груп. Ставши загальновживаними, ці слова часто зберігають емоційно-оціночний характер, хоча знак оцінки може змінюватися. Елементи сленгу або швидко виходять з ужитку, або входять в літературну мову, призводячи до виникнення тонкої стилістичної і семантичної відмінності. Сленг огрублює мову, суперечить нормам і культурі мови[19].

Відомий російський мовознавець О.І.Смірницький пише, що явище, яке отримало назву сленг в англійській лінгвістичній літературі, викликає особливий інтерес. Він вважає, що, з одного боку, поняття “сленг” тісно пов’язане з уявленням про яскраву емоційно-експресивну забарвленість слів. Разом з цим за походженням сленг, у більшості випадків являє собою лексику, властиву одній обмеженій професійній, соціальній чи іншій особливій групі населення. Генетично сленг – це розмовний чи фамільярний стиль мови в певній спеціальній галузі. Будучи застосованим у межах цієї галузі, на думку О.І.Смірницького, сленг має не більшу емоційно-експресивну забарвленість, ніж її має, наприклад, розмовний стиль в порівнянні з книжним чи поетичним. Особливої стилістичної та емоційної забарвленості, виразності сленг набуває тоді, коли він вживається не в обмеженому колі людей, а широко застосовується людьми, які не мають прямого відношення до даної професії чи соціальної групи[35:201].

Видатний англійський дослідник сленгу Е.Партрідж і його послідовники (Дж.Грінок і К.Кіттрідж) визначають сленг як існуючі в розмовній сфері досить нетривалі, нестійкі, ніяк некодифіковані, а часто взагалі безладні та випадкові сукупності лексем, що відображають суспільну свідомість людей, які належать до певного соціального чи професійного середовища. Сленг розглядається як свідоме, навмисне вживання елементів загальнолітературного словника в розмовній мові для суто стилістичних цілей: для створення ефекту новизни, незвичайності, для передачі певного настрою мовця, для надання висловлюванню конкретності, жвавості, виразності, точності, стислості, образності, а також щоб уникнути штампів, кліше[49:9].

Великий Оксфордський словник англійської мови визначає сленг як суто розмовну мову, що вважається нижче стандарту мови освічених людей і складається чи з нових слів, чи з загальнорозповсюджених, вживаних у спеціальних значеннях, і як сукупність лексем, що використовуються групою осіб нижчих прошарків суспільства і користуються поганою репутацією[20:10].

В англістиці найбільш розгорнуте визначення сленгу, на нашу думку, дає В.А.Хомяков. Сленг – це особливий периферійний лексичний шар, що знаходиться як поза межами літературної розмовної мови, так і за межами діалектів загальнонаціональної англійської мови. Він включає в себе, з одного боку, шар специфічної лексики і фразеології професійних говорів, соціальних жаргонів і арго злочинного світу, та, з іншого боку, шар широко розповсюдженої і загальнозрозумілої емоційно-експресиної лексики та фразеології нелітературної мови[38].

Таким чином, сленг визнається антиподом літературної мови й ототожнюється частково з жаргоном, а частково з професіоналізмами і розмовною мовою.

Відомий російський англіст І.Р.Гальперін справедливо вказує в зв’язку з цим, що варто переглянути склад лексики, який відноситься звичайно до сленгу, і відмежувати її від слів жаргонного характеру, професіоналізмів, розмовних слів (колоквіалізмів), образних слів і виразів[10].

Деякі автори розглядають сленг як вульгарну, злодійську мову, яку варто уникати і яка приречена на швидке відмирання; інші, навпаки, вважають сленг ознакою життя, відновлення і поступального розвитку мови. Ф.Дж.Уілстек писав, що педантизм у мові – це дурість…, сленг дуже часто є вираженням концентрованої життєвої сили (vivality) мови. Американський лінгіст С.І.Хаякава називає сленг “поезією повсякденного життя”.