Дипломная работа: Підготовка молодших школярів до самостійних занять фізичними вправами у процесі позакласної і позашкільної 3

Останнім часом відбулися позитивні зрушення в методиці самостійної роботи на заняттях з фізичного виховання, зокрема в розширенні видів самостійних вправ і завдань на користь тих, які не тільки тренують уміння й навички, а й розвивають пізнавальну активність [6]. Значно урізноманітнилися способи постановки самостійних завдань [1]. Дедалі частіше вчителі почали вдаватися і до диференціації самостійної роботи [38]. Водночас обмеженість безпосереднього спілкування вчителя з учнями подекуди призводить до того, що самостійна робота молодших школярів стає некерованою, втрачає чітке спрямування.

Однак, до цього часу проблема впровадження науково обґрунтованої системи самостійних занять фізичними вправами оздоровчої спрямо-ваності з урахуванням індивідуальних особливостей розвитку дитини розглядається недостатньо. Це обумовлює актуальність її вивчення. Проблема дослідження полягає у необхідності створення системи організації самостійної фізкультурно-оздоровчої роботи, яка забезпечить покращення здоров’я та фізичного стану дітей молодшого шкільного віку.

Актуальність проблеми та її недостатня розробленість як в теоретич-ному, так і в практичному плані зумовили вибір теми дипломної роботи: „Підготовка молодших школярів до самостійних занять фізичними впра-вами у процесі позакласної і позашкільної роботи з фізичного виховання”.

Об’єктом дослідження є фізичне виховання учнів початкових класів.

Предметом дослідження — способи керівництва самостійними заняттями з фізичного виховання учнів у процесі позакласної і позашкіль-ної роботи.

Метою роботи є дослідження особливостей організації самостійної фізичної діяльності молодших школярів у процесі позакласної і позашкільної роботи з фізичного виховання.

Гіпотеза дослідження: формування фізичних якостей молодших школярів відбуватиметься швидше і якісніше за умови цілеспрямованої, систематичної, методично і психологічно адекватної організації самостій-ної роботи.

Для досягнення визначеної мети роботи ми вирішували такі завдання:

1. Проаналізувати стан розвитку проблеми організації самостійної фі-зичної діяльності учнів у психолого-педагогічній і методичній літературі.

2. Охарактеризувати вікові особливості молодших школярів та їх урахування під час проведення самостійної роботи з фізичного виховання.

3. Обґрунтувати способи керівництва самостійною фізичною діяль-ністю учнів початкових класів у процесі позакласної і позашкільної роботи з фізичного виховання.

4. Експериментально перевірити ефективність розробленої методики у практиці роботи початкової школи.

Методи дослідження: аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури; бесіди; спостереження за навчально-виховним процесом у початковій школі; аналіз сучасного педагогічного досвіду; теоретичне узагальнення; педагогічний експеримент; опитування учнів; кількісний та якісний аналіз отриманих результатів.

Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Обсяг роботи — 76 сторінок.

РОЗДІЛ 1. Психолого-педагогічні основи організації самостійної роботи у процесі фізичного виховання молодших школярів

1.1. Проблема організації самостійної роботи учнів у психолого-педагогічній літературі

Самостійність учнів у навчанні є найважливішою передумовою повноцінного оволодіння знаннями, уміннями і навичками. Часто і правильно застосовувана самостійна робота розвиває довільну увагу дітей, виробляє у них здатність міркувати, запобігає формалізму в знаннях і взагалі формує самостійність як рису характеру особистості. Це зумовлює „обов’язковість і різноманітність використання самостійних робіт у навчальному процесі” [31, 57].

Проблема розвитку самостійності учнів у дидактиці є традиційною. У працях прогресивних мислителів і педагогів Я.А.Коменського, Ж.-Ж.Руссо, І.-Г.Песталоцці, Ф.А.Дістервега не раз підкреслювалося значення самостійності учнів в оволодінні знаннями, уміннями і навичками. Я.А.Коменський у „Великій дидактиці” писав, що „людей необхідно вчити спостерігати самим природу, а не тільки пам’ятати чужі спостереження і пояснення з книжок” [37, 19].

Про значення самостійної роботи, яка сприяє розвитку розумових здібностей дитини, писали і визначні діячі прогресивної російської педагогіки, зокрема К.Д.Ушинський, М.Ф.Бунаков, В.І.Водовозов, П.Ф.Ле-сгафт, В.П.Вахтеров та ін. Зокрема, К.Д.Ушинський вважав, що „навчання дітей повинно здійснюватися переважно на основі вражень, здобутих ними безпосередньо з навколишнього світу” [64, 107]. Він висунув і розробив положення про значення знань, здобутих самими дітьми.

Самостійність визначається як автоматизована робота, виконання якої при певних обставинах стає потребою людини. Головною ознакою появи самостійності виступає не міра оволодіння діяльністю, що характеризує уміння і навички, а мотивація діяльності. Тому „поява самостійності означає не появу нового чи удосконалення старого уміння, навички, а появу нового мотиву виконання цієї діяльності, тобто коли сам процес виконання його стає потребою” [60, 25].

Самостійність виникає в різних видах діяльності: трудовій, навчальній, ігровій, художній, спортивній. Вона охоплює різні сторони поведінки особистості: морально-етичну, пізнавальну, культурно-побуто-ву [63]. Самостійними можуть бути діяльність і вчинки, форми діяльності, відношення людини до других людей, до громадськості, суспільства.

Виховання самостійності, пов'язане з виконанням важких дій, починається з формування у дітей умінь і навиків виконувати ці дії. Наприклад, „в процесі навчальної діяльності у школярів спочатку формуються навички читати, проявляється пізнавальна самостійність, планування свого часу, виконання ранкової гімнастики” [68, 42]. При правильній організації навчально-виховної роботи на основі цих навиків може формуватись відповідна самостійність.

Формування у людини потреби в діяльності, направленої на удоско-налення своєї особистості, є важливою задачею виховання і самовихо-вання, необхідною умовою всебічного розвитку особистості. Потрібно відмітити, „виникнення й розвиток потреб і самостійності діалектично взаємопов'язані. Ця взаємопов'язаність проявляється в тому, що деякі потреб формуються через самостійність – сформовану навичку, виконання якої стало потребою. Закріпившись, ставши самостійними рухові дії самі стають потребою” [73, 24]. Прикладом може служити вироблена через самостійність потреба щоденно виконувати ранкову гігієнічну гімнастику.

Глибоко розкрита проблема виховання самостійності в працях К.Д.Ушинського. Визначний педагог рахував, що самостійність – це „основа виховної роботи”. Широко відомий його вислів про те, що „Виховання, оцінивши повністю важливість самостійності і навиків і будуючи на них свою будівлю, будує її щільно” [71, 217]. К.Д.Ушинський заснував багато нових положень про психологічну природу самостійності, особливості її виникнення і розвитку. Велике практичне значення мають висунуті ним положення про роль прикладу і режим дня у вироблені самостійності у школярів. Цінними для теорії і практики виховання є висновки К.Д.Ушинського про взаємозв'язок між вихованням самостій-ності і вихованням характеру. „Тільки самостійність, - писав він, - відкриває вихователю можливість внести ті чи інші свою принципи в самий характер, в його нервову систему” [71, 85].

П.П.Блонський рахував, що перша задача фізичного виховання в школі полягає у тому, щоб навчити дитину самостійно запобігати від хвороб і прищепити їй ряд гігієнічних навиків. Разом з засвоєнням навиків школяр повинен засвоїти спільну тенденцію будувати свою повсякденну поведінку у відповідності з власними знаннями і медицини. Потім він розвиває цю думку і підкреслює роль самостійності у фізичному вихованні школярів. „Фізичне виховання повинне виробляти в дітях деяку само-стійність, необхідну їх в повсякденному життю в школі, на вулиці і вдома” [56, 24].

В.О.Сухомлинський підкреслював, що виховання самостійності займає особливе місце в правдивому вихованню школярів. „Моральна самостійність, - писав він, - азбука моральних ідей і переконань. Форму-вання моральної самостійності - це той шлях проникнення вихователя в душевний світ дитини, без якого неможливе розуміння людини і вплив на неї словом, красою. Без моральної самостійності неможливе самоутверд-ження, самовиховання, повага до самого себе” [76, 14].

Вихованню самостійності учнів особливого значення надавав відо-мий учений-методист О.Я.Герд. У своїх працях він зазначав, що вчитель природничих наук не може задовольнятися тільки повідомленням наукових фактів. Він повинен розвинути в учнів інтерес до самостійного навчання явищ природи, передати їм потрібні для самостійних робіт практичні відомості й прийоми. О.Я.Герд прагнув озброїти учнів засобами пізнання навколишнього світу. Його книжки і методичні посібники містять десятки класних і домашніх завдань для самостійної роботи учнів.

Пошуки теоретиків і практиків спрямовувалися на створення оптимальних умов навчання, формування у дітей інтересу до активної практичної діяльності, самостійності у здобуванні знань. Ставилися завдання вводити у зміст навчання такі „життєві” знання, які допомагали б учням зрозуміти навколишній світ і брати участь у його перетворенні. Відповідно в методиці навчання набували значення „активні” методи – дослідницький метод „живих знань” [74].

Як шлях розвитку пізнавальної самостійності учнів дослідницький підхід до навчання привертав увагу багатьох вчених. Було запропоновано метод лабораторних уроків (К.П.Ягодовський), природничонауковий метод (А.І.Пінкевич), лабораторно-евристичний метод (А.Ф.Вінтергаль-тер), дослідно-випробний (В.О.Герд). Відомий методист-біолог Б.Є.Райков назвав ці методи дослідницьким методом, оскільки вони за методичними особливостями дуже близькі.

Широке коло проблем, що їх визначили методисти, стали програмою для досліджень, які поглибили розуміння сутності самостійної роботи і уточнили можливості її ефективного застосування в школі.

У дидактиці існує декілька точок зору на те, що слід розуміти під самостійною роботою. Одні вчені вважають самостійною роботою навіть усні відповіді учнів на запитання вчителя. Як зазначають М.Г.Казанський і Т.С.Назарова, „відповіді учнів на запитання вчителя – це не самостійна робота, хоча в них учні проявляють самостійність. Проте не можна ото-тожнювати самостійну роботу і самостійність. Самостійність – це якість особистості, а самостійна робота – це метод навчальної роботи” [32, 128].