Дипломная работа: Планування розслідування кримінальних справ
В науковій літературі, крім тлумачення гіпотези як проблематичного, вірогідного знання, виділяють ще два значення цього терміну : 1) у широкому розумінні - як догадку, про щоб не було , як описову гіпотезу, яка як правило являється коротким резюме вивчаємих явищ, що описує загальні форми і зв’язки ;
2) у вузькому розумінні - як наукову гіпотезу, котра завжди виходить за межі вивчаємого кола фактів, пояснює їх і передбачає нові факти, систематизуючи знання , наукова гіпотеза дозволяє об»єднати деяку отриману сукупність інформації у систему знань і утворює теорію, якщо її припущення підтверджується практикою[2] .
Зазвичай гіпотеза (припущення) так чи інакше пов’язана з проблемною ситуацією , тобто з питаннями , які виникли у ході будь-якої діяльності. В психологічному плані припущенню відповідають суб’єктивні стани сумніву, невпевненості. Ці сумніви отримують форму припущень , котрі потребують перевірки. Тому гіпотеза в гносеологічному плані представляє собою форму переходу від незнання до знання , від пізнання фактів до пізнання закономірностей, зв’язків. Таким чином , гіпотезу допустило розглядати як форму і процес відображення явищ матеріального світу у свідомості людини.
Гіпотеза грає велику роль у створенні і розвитку наукової теорії. Вона як правило необхідна завжди в початковій стадії наукового дослідження, так як внутрішні зв’язки і закономірності розвитку речей і явищ об’єктивного світу недосяжні прямому спостереженню[3] . Гіпотеза являється методом розвитку знань, який зазнав тривалої еволюції у ході розвитку науки і в наш час сам став об’єктом наукового дослідження [4] .
Науковий аналіз формування гіпотези відбувається з проникненням у глибинні аспекти творчості. Серцевиною гіпотези являється припущення про можливі причини досліджуємого явища (події). Ядро припущення складає ідея-припущення. Ідея представляє собою особливу форму відображення дійсності. Особливість ідеї як форми відображення дійсності полягає у тому, що вона відображає не річ або якість, як вони існують, а розвиток речей у всіх їх зв’язках. Наукова гіпотеза виникає і розвивається із потреб досягнення об’єктивно-істинного знання про світ, з допомогою гіпотез відбувається пізнання його об’єктивних якостей і закономірностей. Як і інші форми пізнання , гіпотеза є відображення матеріальної дійсності у свідомості людини , суб’єктивним чином об’єктивного світу. Наукова гіпотеза дає адекватне знання про закономірності зовнішнього світу , зміст її залежить не від людини , а від явищ об’єктивного світу і законів його розвитку . В яких же випадках використовується гіпотеза? В науковій літературі описують три основні випадки:
- коли відомі факти є недостатніми для пояснення причинної залежності явища, а
є необхідність в тому, щоб її пояснити;
- коли факти є складними і гіпотеза може узагальнити знання в даний момент , як
перший крок до їх роз’яснення;
- коли причини , які виробили чи виробляють факти, недосяжні досвіду, а між
тим дії чи наслідки їх можуть бути вивчені.
Як і вся інша форма об’єктивно-істинного знання про світ , гіпотеза не дзеркально-мертвий зліпок з дійсності, а активний творчий процес її відображення.
В кожній гіпотезі слід відрізняти дві сторони : 1) що і наскільки точно вона відображає в об’єктивному світі; 2) які перспективи в подальшому розвитку наукового пізнання вона відкриває. При цьому друге залежить від першого. Ефективність чи неефективність , життєздатність чи нежиттєздатність гіпотези визначається і вимірюється степінню її об’єктивної істинності.
Припущення в гіпотезі втратило б свій зміст, якби в ньому наперед була передбачена нереальність його змісту. Більше того , вчений , висуваючи гіпотезу , виходить з того , що у майбутньому можна буде довести її правильність. Особливості припущення у гіпотезі полягають у наступному:
- це припущення слугує засобом пізнання предмету , його суттєвих зв’язків і
закономірностей;
- присутнє в ньому знання носить вірогідний характер;
- у процесі обґрунтування і розвитку гіпотези воно повинно бути або доведено або заперечено і замінено іншим;
на його основі будується система знань, яка дозволяє виявляти нові факти і
закономірності, та як наслідок воно слугує знаряддям розвитку знання.
Завданням дослідника у кожному конкретному випадку , для кожної окремої гіпотези - знайти такий шлях (чи їх сукупність ), за допомогою якого можна її перевірити і таким чином пов’язати з практикою, щоб гіпотеза могла або перетворитися з вірогідного знання у достовірне , або була б заперечена як непідтверджена.
Між процесом наукового дослідження та розслідування злочину існує аналогія. Вони являють собою різновиди пізнавального процесу і розвиваються у відповідності з його законами. По своїй логічній природі версія являє різновид гіпотези, оскільки під гіпотезою в широкому змісті слова розуміється обґрунтована на емпіричних даних догадка про існування якогось достовірно невідомого явища, достовірно невідомого зв’язку між явищами[5] .
Термін «версія» в перекладі з латинського слова “versare” означає пояснити різним чином. Французький варіант цього слова - "переклад, тлумачення" .3 цим терміном зазвичай пов’язують одне із деяких можливих, відмінних один від одного пояснень чи тлумачень якого-небудь одного й того ж факту , явища , події . Відносячи версію до різновиду гіпотези багато авторів криміналістичної літератури, обґрунтовують це таким чином [6] . Оскільки подія злочину вже відбулася і безпосереднє її сприйняття слідчим є неможливим, то встановити і довести її можливо лише за допомогою інших фактів, причино пов’язаних зі злочином. Діяльність по розслідуванню цієї події направлена у минуле. Діалектика пізнавального процесу йде від виявлення і дослідження слідів - відображень події злочину в оточуючій його матеріальній обстановці (“ матеріальні сліди ") і в пам’яті людей ("ідеальні сліди"). В цьому процес встановлення істини по справі розвивається від неповного і неточного , вірогідного знання до все більш повного і точного, достовірного знання , від зовнішньої сторони події - до виявлення та фіксації зв’язків , існуючих між окремими фактами і обставинами досліджуємої події, від знання про теперішнє до знання про минуле.
Основну роль у цьому процесі грає мислення, і як наслідок абстрактно-теоретичні, раціональні методи дослідження. До них відносять метод ретросказан-ня, під яким розуміють процедуру опосередкованого , вивідного отримання знань про минулі події, речі і т.д. на основі знань про теперішні чи минулі події.[7] /З/
/З/ Никитин Е.П. Метод познания прошлого //Вопросы философии- М. -1966. №8- с.34.10
З логіко-гносеологічної точки зору знання, отримані в результаті використання цього методу, носить вірогідний характер. Для слідчого це означає, що воно потребує в подальшому обґрунтування , доказування, в зв’язку з чим він повинен бути готовим до того ,що та чи інша обставина може не підтвердитися. Крім того , виникає складна гносеологічна і методична проблема оцінки кінцевого результату пізнання - переходу вірогідного знання в достовірне, так як між ними немає чіткої визначеної грані і абстрактна можливість випадкового збігу обставин теоретично ніколи не виключається. Тому розслідування злочинів обґрунтовано розглядають як різновид пізнавального процесу [8] , який не може не проходити без дотримання законів логічного мислення , використання методів наукового пізнання , серед яких метод гіпотез займає особливе місце.
В юридичній практиці терміном "версія" визначають будь-яке припущення. Так, інколи "пошуковими версіями " називають припущення про місцезнаходження слідів злочину в конкретній просторово-речовій обстановці розслідування. Достовірні знання тут отримуються шляхом виявлення і пояснення безпосередньо сприймаючих фактів.
Слід зазначити , що ототожнювати гіпотезу і версію неможливо. Треба погодитись з точкою зору тих вчених ( Г.В. Арцишевського, Р.С.Бєлкіна, Я.Л.Пещака, Р.С. Ратінова, В.П. Колмакова та ін.), котрі бачать відмінність версії від гіпотези не в її пізнавальній природі, а у специфіці умов використання , висунення і практичної перевірки, що відображає загальну відмінність слідчого пізнання від наукового дослідження .
В узагальненому виді ця відмінність виглядає таким чином :
застосування в специфічній сфері суспільної практики - розслідуванні злочинів;
оперування фактами і обставинами , що мають значення для встановлення
істини по справі;
законний характер процесу зібрання інформації при висуненні і перевірці
версій;
наявність суттєвих часових обмежень у процесі розслідування злочинів;