Предмет дослідження – механізм ліцензування в Україні на прикладі обігу алкогольної продукції.

Для досягнення поставленої мети були використані такі методи дослідження.

Методи наукової абстракції, системного підходу, аналізу та синтезу дали змогу дослідити діючу систему державного управління сферою алкоголю , виділити її основні механізми, розкрити сутність, мету та функції, визначити систему управлінських заходів щодо реформування сфери, метод порівняльного аналізу - виділити загальні механізми державного впливу на алкогольну сферу в розвинутих країнах світу і Європи та обґрунтувати доцільність їх застосування в Україні. Соціологічні методи використано при дослідженні соціальних процесів поширення і споживання продукції в суспільстві, метод кількісного економічного аналізу - для дослідження обсягів та структури виробництва і обігу, рівня надходжень акцизних податків від реалізації продукції до бюджету, методи моделювання, узагальнення, прогнозування - для формулювання висновків та пропозицій, визначення наслідків, концептуального механізму засад державної політики. Достовірність отриманих результатів забезпечувалася завдяки застосуванню методів наукової ідентифікації й зіставно-порівняльного аналізу літературних джерел.

Фактологічною джерельною базою дослідження є матеріали вітчизняної статистики, нормативно-правові документи, дані центральних та місцевих органів державного управління щодо державного регулювання сфери, наукові праці з питань економічної теорії та державного регулювання економічних процесів, дослідження фахівців і науковців.

Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури, додатків. Обсяг дисертації становить _ сторінок.Вона включає 1 таблицю, 3 рисунки, 13 додатків.

Розділ 1 Загальна характеристика ліцензування обігу алкогольної продукції

1.1 Поняття ліцензування алкогольної продукції як засіб державного регулювання

Ліцензування господарської діяльності за її видами є складовою державного регулювання підприємництва в Україні, спрямованого на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері. Головним завданням ліцензування є захист економічних та інших інтересів держави, її громадян шляхом встановлення з боку держави певних умов і правил провадження окремих видів господарської діяльності. В загальноправовому аспекті ліцензування – отримання спеціального дозволу (ліцензії) – є засобом контролю держави за дотриманням суб'єктами господарювання вимог законодавства.

Види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування встановлюються Законом України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 липня 2000 р. №1775 (далі – Закон №1775)[1] .

Відповідно до ч. 2 ст. 2 цього Закону №1775, ліцензування виробництва й торгівлі алкогольними напоями здійснюється згідно із законом, що регулює відносини у цій сфері. Це положення відсилає нас до Закону України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів” в редакції від 7 лютого 2002 р. № 481 (далі – Закон №481)[2] . Зазначений Закон №481 є основним документом, який регламентує діяльність суб’єктів господарювання, що здійснюють торгівлю алкогольними напоями . Закон визначає, зокрема, основні засади державної політики щодо регулювання оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, забезпечення їх високої якості і захисту здоров’я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв на території України. Слід зазначити, що дія цього Закону №481 не поширюється на торгівлю пивом, а також на виробництво вин виноградних і плодово-ягідних, наливок і настоянок, виготовлених громадянами в домашніх умовах для власного споживання.

Звертаємо увагу суб’єктів господарювання на той факт, що згідно зі ст. 18 цього Закону №481, “всі інші закони і нормативно-правові акти, які стосуються виробництва й обороту алкогольних напоїв , діють у частині, що не суперечить цьому Закону”. Звідси випливає, що в разі невідповідності вимогам даного Закону норм інших законів і нормативно-правових актів суб’єкти господарювання і державні органи, які здійснюють контроль за дотриманням положень законодавства, мають керуватися вимогами Закону № 481.

Ліцензія (спеціальний дозвіл) – це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на здійснення одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку. Відповідно до Закону, ліцензуванню підлягають, зокрема, такі види діяльності, як оптова та роздрібна торгівля алкогольними напоями .

Визначення поняття оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями міститься в Законі № 481. Зокрема, оптова торгівля – це діяльність з придбання і відповідного перетворення товарів для наступної їх реалізації підприємствам роздрібної торгівлі, іншим суб'єктам господарювання. Роздрібна торгівля визначається як діяльність з продажу алкогольних напоїв безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших підприємствах громадського харчування.

Оптові торговці можуть із незначними втратами захиститися від зазіхань на неліцензований вид діяльності, а ось роздрібним торговцям, які реалізують для перепродажу алкогольні напої , нелегко. В цьому випадку їм краще реалізовувати оптові партії алкоголю лише фізичним особам, незважаючи на їх підприємницьку діяльність, і в жодному разі не юридичним особам.

Для здійснення реалізацієї алкогольних виробів окремо потрібно отримати ліцензію на оптову й на роздрібну торгівлю алкогольними виробами. Закон №481 визначає, що видача ліцензій на здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями здійснюється за місцем торгівлі суб'єкта господарювання. Тобто підставою для визначення кількості ліцензій, які має придбати підприємець, є кількість місць торгівлі[3] .

Місце торгівлі – це місце реалізації товарів, обладнане електронним контрольно-касовим апаратом, або де є товарно-касова книга, в яких фіксується виручка від продажу алкогольних напоїв незалежно від того, чи оформляється через них продаж інших товарів.

Однак слід зазначити, що оснащення місця торгівлі електронними контрольно-касовими апаратами або товарно-касовими книгами є умовою реалізації товарів, а не підставою для видачі кількох ліцензій.

На підставі наведеного можна дійти висновку:

підставою для придбання ліцензії є факт продажу алкогольних напоїв;

кількість ліцензій не залежить від кількості електронно-касових апаратів або товарно-касових книг, які використовуються на одному торговому місці;

кількість ліцензій має дорівнювати кількості торгових місць, де реалізуються горілчані вироби;

якщо в одному торговому місці здійснюється продаж як алкогольних, так і тютюнових виробів, навіть при застосуванні одного касового апарата необхідно придбати дві ліцензії.

Відповідно до ст. 15 Закону №481, ліцензії на право оптової торгівлі алкогольними напоями видаються органами виконавчої влади, уповноваженими Кабінетом Міністрів України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Однак якщо суб'єкт господарювання отримав ліцензію на виробництво або імпорт алкогольних напоїв і постачає цю продукцію підприємствам оптової і роздрібної торгівлі та іншим українським споживачам у межах обсягів власного виробництва, така діяльність може здійснюватися без ліцензій на оптову торгівлю. Однак на здійснення роздрібної торгівлі виробник також має придбати ліцензію.

Ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями в поїздах, на морських або річкових суднах видаються органами виконавчої влади, уповноваженими Кабінетом Міністрів України в містах, районах, районах у містах Києві та Севастополі за місцем формування поїзда (приписки судна).

Положення Закону щодо органів, які мають право видавати ліцензії на право оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями , конкретизуються в підзаконних актах, зокрема постанові Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо посилення державного контролю за виробництвом та оборотом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів” від 7 серпня 2001 № 940[4] .

Згідно з цією постановою, органом ліцензування, який має право видавати ліцензії на оптову й роздрібну торгівлю алкогольними напоями , є Департамент з питань адміністрування акцизного збору і контролю за виробництвом та оборотом підакцизних товарів у складі Державної податкової адміністрації України. Департамент створений відповідно до Указу Президента України “Про посилення державного контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів” від 11 липня 2001 р. № 510[5] і діє на підставі Положення, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації “Про затвердження Положення про Департамент з питань адміністрування акцизного збору і контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів” від 21 серпня 2001 р. № 331[6] .

Порушуючи питання про документи, необхідні для отримання ліцензії, хотілося б звернути увагу суб’єктів господарювання на невідповідність вимог Закону №481[7] й постанов Кабінету Міністрів України № 493 та № 500 (цими постановами регламентується порядок видачі ліцензій на роздрібну та оптову торгівлю алкогольними ).

Так, згідно із Законом, ліцензія видається на підставі заяви суб’єкта господарювання, до якої додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта господарювання, завірена нотаріально або органом, який видав оригінал документа.

В заяві має зазначатися вид господарської діяльності, на провадження якого суб’єкт господарювання має намір одержати ліцензію (оптова чи роздрібна торгівля алкогольними напоями ), а в заяві про видачу ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями – також адреса місця торгівлі.

Вимагати надання інших документів, крім зазначених у цьому Законі №481[8] , забороняється.

Постанови містять розширені переліки документів, які мають подаватися для отримання ліцензії. Однак, незважаючи на те, що до даних постанов не внесені зміни, суб’єкти господарювання зобов’язані керуватися тільки вимогами Закону, а саме подавати лише визначені в ньому документи. Сподіваємося, що найближчим часом до зазначених постанов будуть внесені зміни відповідно до вимог Закону, що позбавить суб’єктів господарювання зайвого клопоту.