Дипломная работа: Робота над засобами логіко-емоційної виразності читання в початкових класах

- проаналізувати загальні аспекти формування умінь і навичок визначати паузи і дотримуватися їх у процесі читання.

- розробити систему вправ для формування умінь і навичок визначати логічно наголошенні слова і їх виділяти під час читання.

- дати визначення мелодики мовлення та її використання в усному мовленні.

- розробити експериментальне підтвердження ефективності запропонованої методики у початковій школі.

Робота складається із вступу, двох розділів висновків і списку використаних джерел.

Розділ І. Теоретичні основи засобів використання логіко-емоційної виразності читання

У початкових класах виразне читання з поступально-послідовною системою засвоєння положень теорії і практики набрало статусу обов'язкового. Програма зобов'язує вчителя вже з перших днів навчання виправляти вади у вимовлянні учнями окремих звуків та звукосполук, удосконалювати діяльність органів мовлення, формувати вміння змінювати силу і висоту голосу, темп мовлення залежно від конкретних умов спілкування, навчати правильно користуватися інтонаційними засобами виразності... використовувати в діалогічному мовленні виразні засоби: жести, міміку, інтонаційні запитання, відповіді, захоплення, погляди, прохання, сум, страх, задоволення тощо, а також емоційно виразно, послідовно, без пропусків, перестановок, повторень передавати зміст казки, невеличкого художнього оповідання.

Під цим визначенням розуміють таке читання вголос, у процесі якого читець, застосовуючи різні інтонаційні засоби, передає задум автора і його почуття. Виразне читання має виключне значення в навчальному процесі як для поглиблення розуміння, так і для розвитку емоцій, уяви і виховання естетичних почуттів. Виразне читання є ключ до розуміння тексту, особливо художнього твору, розвиває любов до поезії, літератури, мистецтва. Свідомість і виразність читання зв'язані одне з одним. Виразність читання сприяє кращому усвідомленню читаного тексту, а свідоме читання допомагає виробленню виразності.

Щоб навчити дітей виразного читання, учитель повинен сам добре ним володіти. Виразне читання вчителя є зразком, що його наслідують учні, особливо молодших класів.

Майстерність читання, мовлення вчителя — це живе, підсилене мімікою і жестом, цікаве, змістовне, хвилююче, впливове слово. Кожне слово, навіть ізольоване, викликає певні уявлення, а в мовному потоці, у контексті слова— це предмети, поняття, події, явища тощо — все, що діє на розум, уяву й почуття слухачів. Немає уроку в школі, на якому учитель міг би обійтися без безпосереднього слова, звернутого до учнів. Завжди в усіх формах педагогічного впливу слово, мовлення вчителя є головним, тією ланкою, що з'єднує зміст матеріалу уроку зі сприйманням учнів. І чим виразніше, емоційніше слово вчителя, тим міцніші і глибші сприймання учнів. Звичайно, в якійсь мірі успіх у цьому залежить і від уміння учнів слухати вчителя. Цього їх також треба вчити. Проте глибоко емоційне, цікаве, майстерне мовлення вчителя завжди викликає в учнів інтерес до змісту слуханого і самого процесу мовлення[26, с.23].

Отже, йдеться не просто про мовлення як процес говоріння, звучання мови, а про мовлення як мистецтво впливу. Тож, зрозуміло, вчитель повинен знати його теоретичні і методичні положення.

До майстерності мовлення вчителя ставляться дві загальні вимоги. Перша — в організації змісту, грамотності і культури. Мовець має бездоганно знати сутність комунікативних якостей мовлення: правильності, точності, логічності, чистоти, стислості, виразності, багатства, доречності і як вони досягаються та втілюються в живе безпосереднє слово. Мовлення, позбавлене таких якостей і глибокого внутрішнього змісту, навіть зовні гладеньке, красиве не характеризується як майстерне. Друга— в його звуковій організації. Мовець мусить добре володіти технікою мовлення як необхідною перебудовою словесної дії і досконало знати засоби логіко-емоційної виразності читання як головні його положення і майстерності мовлення, уміти оперувати всіма компонентами такої виразності, а також підготуватися до різних форм інформації.

Цінність майстерності вчителя полягає не тільки у плані формування навичок виразного читання в учнів, а й у тому, що виразне читання вчителя є зразком для учнів. Слухаючи його, учні сприймають і засвоюють навички виразності через творче наслідування. А це вимагає від учителя доброї, умілої підготовки, яка б відповідала вимогам словесної дії. Саме вона вирішує долю успіху читця перед аудиторією і робить відповідний вплив на розум, уяву й почуття слухачів, дає можливості в цьому процесі благотворно і творчо наслідувати правила техніки мовлення, засоби логіко-емоційної виразності читання і культури мовлення.

Отже, головним тут є осмислити словесну дію, тобто глибоко вникнути в авторський задум твору, естетично оцінити кожну думку, кожну картину, кожну художню деталь, оживити все перед своїм внутрішнім зором, визначити своє ставлення до нього і знайти відповідні засоби відтворення. Тільки після цього читання може зробити відповідні впливи на слухачів, бути для них взірцем.

Безпосереднє читання вчителя перед дітьми в усіх відношеннях до техніки мовлення і до засобів логіко-емоційної виразності читання повинно бути досконалим, бо дає дітям зразок для наслідування не тільки навиків виразного читання, але й високої культури мовлення, розширює світ уявлень, що є особливо важливим у загальному навчально-виховному процесі на сучасному етапі суспільного життя.

Отже, виразне читання вчителя — це перша необхідна умова успішного формування навичок виразного читання в учнів. Навіть у процесі аналізу твору з дітьми не завжди зможемо зробити те, що може зробити безпосереднє читання твору вчителем. Із читання вчителя діти вчаться, як треба в житті передати те, що тобі добре зрозуміле, відчуте, пережите. Добре підготовлене, без претензій на майстерність, досконале читання вчителя — взірець для дітей, бо вони завжди в якійсь мірі намагаються читати так, як читає вчитель[36, с.115].

Формування навичок виразного читання (словесної дії) — це послідовний і систематичний процес розвитку в учнів цілої системи органічно зв'язаних понять мистецтва слова в педагогічному процесі (Додаток А).

Початкові теоретичні відомості у плані завдань формування навичок виразного читання і мовлення охоплюють:

1. Перші уявлення про речення, слово, склад, звук, що є також початковим оволодіння учнями грамоти в добукварний період.

2. Поняття про зміст слова, речення, тексту, інтонування речень.

3. Умови відтворення змісту слова, речення, тексту: а) розвиненість органів мовлення — дихання, голосу, дикції (звуковимови); б) відсутність недоліків вимови й мовлення; в) достатня розвиненість мовленнєвого слуху.

Таку роботу з дітьми вчитель проводить із перших днів навчання. Ще у підготовчий, тобто добукварний період, учні слухають читання та розповіді цікавих текстів, пояснень картин, ілюстрацій, діафільмів тощо. Вони вчаться уважно слухати, відповідати на запитання, передавати власні думки, почуття, аналізувати склади, слова, речення, встановлювати послідовність слів у реченні і т. ін. Все це сприяє розвиткові їх мовленнєвого механізму, слуху, техніки мовлення, що є важливою умовою не тільки початкового оволодіння грамотою, але й вироблення навичок, необхідних .для навчання надалі виразного читання тексту, висловлювання власної думки.

Проте це не означає, що роботу з учнями в добукварний період можна здійснювати непланово, стихійно, без осмислення і проведення відповідних підготовчих вправ не тільки на формування початкових фонетичних уявлень, у плані загальних програмних завдань, а й початкових теоретичних відомостей у плані формування навичок виразного читання й мовлення.

Формування в учнів навичок виразного читання у плані завдань основних положень теорії і практики виразного читання — це методи і прийоми роботи над засобами логіко-емоційної виразності читання (паузою, логічним наголосом, емоційним зарядом наголошених слів, мелодикою і темпом), а також позамовними (руховими) засобами виразності (позою, жестом, мімікою), зумовлені віковими особливостями.

Гіркий досвід радянської школи і особливо в період так званого «розгорнутого соціалізму» показав, що виразному читанню як показникові високої мовленнєвої і загальної культури майже не приділялось уваги. У навчальних планах підготовки вчителів початкових класів передбачалась методика виразного читання, але не як окрема дисципліна, яка має в собі складні теоретичні основи, які учитель повинен бездоганно знати, а лише ж додаток до методики мови й читання. Причому програмні вимоги не мали системи, чіткого формулювання з опорою на теоретичні основи і вікові особливості учнів.

У національній українській школі виразне читання має посісти належне місце в навчально-виховному процесі, а вчитель повинен досконало знати його теорію і методику.

Найширше застосовується виразне читання в початкових класах на уроках (класного й позакласного) і розвитку мовлення. Без роботи над виразністю читання вони втрачають свій зміст і завдання. І як би ми не виправдовували методику проведення таких уроків, навіть кращу з кращих, всеодно вона залишиться малоефективною. І це тому, що, по-перше, методику читання як таку не можна розглядати без засобів логіко-емоційної виразності читання. Уроки читання як навчальний предмет покликаю забезпечити розвиток у дітей навичок правильного, свідомого, швидкого і виразного читання і, по-друге, сприяти всебічному розвиткові учнів через зміст художніх і публіцистичних творів. Уроки читання, якщона них відсутні літературознавчий і дійовий аналізи твору та робота над засобами логічної і емоційної виразності читання, не можуть себе виправдати в плані тих завдань, на виконання яких вони покликані. Щонайбільше в такому разі вони можуть зробити лише деяку інформацію про зміст твору і дещо вплинути на розвиток у дітей швидкості читання самої по собі. Такі уроки не дають дітям відчути художнього твору як явища мистецтва, його сили впливу на розум, уяву й почуття. А згодом розчаровують учнів, викликають нудьгу і в кінцевому результаті вони перестають читати художню літературу. А читання з примусу не може викликати інтересу до книги[37, с.36-37].

Надто збіднюються і уроки мови, якщо на них немає певної роботи над виразністю читання і мовлення. Мимоволі вони зводяться до сухого. голого граматизму, до розриву мови з мовленням і мисленням, до самоцілі. На них діти не чують краси розмовної мови у плані певного цілеспрямованого змісту і почуттів, не усвідомлюють того, що уроки мови покликані постійно збагачувати їх культур}' писемного й усного мовлення, розвивати мислення.

Практика довела, що в тому класі, де вчитель хоч до певної міри обізнаний із теорією виразного читання і практично застосовує її в навчально-виховному процесі, діти більш розвинені, емоційно зріділи, у них краще розвинена увага, пам'ять, образне і логічне мислення, уява й уявлення, зв'язне мовлення і загальна мовленнєва культура, ніжу дітей, де виразне читання в навчально-виховній роботі не посідало належного місця.