Дипломная работа: Роль громадських організацій у поширенні освіти на Поділлі в кінці ХІХ-на початку ХХ ст.

Найбільше відкривалось платних приватних пансіонів для дітей дворян.

На Поділлі існували всі згадані типи навчальних закладів, крім вищих. Вищу освіту подоляни здобували поза межами краю, в університетах Києва, Харкова, Одеси...[3, с.10]

Але в краї були всі необхідні передумови для успішного впровадження перетворень у сфері освіти, в тому числі і політичні. В другій половині XIX - на початку XX ст. тут були міста, в яких, з огляду на помітну урбанізацію, було просто необхідно засновувати нові навчальні заклади. Зокрема, повітова Вінниця Подільської губернії своїм статусом відповідала стратегії уряду: «відкривати навчальні заклади в містах, що являють собою центри релігійної, духовної і громадської діяльності».[27]

У зв'язку із соціально-економічними реформами існуюча система освіти зазнала значних змін, які вносилися і регулювалися відповідними урядовими постановами.

Отже, спочатку про початкову освіту і її правове регулювання в пореформений період.

Про те, які зрушення в сфері освіти спровокувала ліквідація кріпацтва свідчить, зокрема, той факт, що одночасно зі звільненням селянства, редакційними комісіями із селянських справ були подані в головний комітет попередні проекти про сільські школи, і вже 28 липня 1861 року було засновано особливий комітет для складання попереднього плану організації народних шкіл, а 18 січня 1862 року «за особливими обставинами західних губерній» Міністерство народної освіти Російської імперії спільно з Міністерством внутрішніх справ, не чекаючи кінцевого варіанту положення про народні училища, зайнялись влаштуванням тут народних училищ. Було відпущено близько 10 тис. крб. для обладнання шкільних приміщень.[50]

У пореформений період відбулися безумовно позитивні зміни і в галузі початкової освіти: існуючі типи початкових шкіл, які передбачались статутом 1828 року, а саме: повітові і сільські школи міністерства освіти, училища Міністерства державних маєтностей, церковно-парафіяльні і єпархіальні школи, зберігалися і оголошувалися загальнодоступними. Вони об'єднувалися однією назвою - початкові народні училища і повинні були працювати за єдиною програмою. Жінки отримували дозвіл на вчителювання в народних училищах.Отже, створювалась єдина система початкової освіти з курсом на поступове запровадження на місцях загального початкового навчання.[17, с.11-13]

У процесі реалізації урядового курсу, практика народних училищ дійшла і на Поділля. Так, 1 квітня 1908 року Вінницька дума прийняла рішення «відкривати кожного року по одній двокомплектній школі» (училище з двома учителями на 100 учнів). [29]

В квітні 1915 року Вінницький голова повідомляв подільського губернатора, що згідно плану в місті було відкрито 11 училищ, зокрема в районах: Дубовецькій Слободі, Липках (Замостя), Садках, Старому місті, Малих хуторах, при окружній лікарні, в «Мурах» та ін.. Ці школи переважно були однокласними і двокласними. В перших навчалися три роки, в других - чотири.

Починаючи з 70-х років XIX ст. , в містах, в тому числі і на Поділлі, відкривались початкові школи нового типу з шестирічним терміном навчання, які отримали назву міських вищих училищ. Їх поява була обумовлена потребами капіталістичного розвитку господарства. Вищі училища давали випускникам закінчену початкову освіту, необхідну для роботи в канцеляріях, на транспорті тощо.[4, с.103]

Щодо правового регулювання середньої освіти, то тут в результаті реформування намітились такі зрушення.

Міністерство народної освіти Російської імперії, реагуючи на об'єктивну вимогу часу, коли державі потрібні були освічені освітні кадри для промисловості, торгівлі та інших галузей капіталістичного господарства, 19 листопада 1864 року затвердило статут реальних гімназій.[11] Вони прирівнювались до класичних гімназій, але курси стародавніх мов - латини і грецької, були замінені на сучасні європейські мови: французьку, німецьку, англійську. Реальні гімназії відкривали шлях випускникам у вищі навчальні заклади, а в практичній діяльності давали можливість стати помічниками інженерів.[4, с.92]

У 1871 році російський уряд провів нову реформу середньої школи, спрямовану на повне відокремлення класичної освіти від реальної. Згідно цієї реформи класичні гімназії повинні були залишатися закладами освіти для привілейованих, а реальні гімназії перетворювались в реальні училища, які призначалися для «среднего сословия, которое еще не привыкло долго и много учиться».[28]

Навчальна програма реальних училищ будувалась на зовсім новій організаційній основі: надання учням загальної освіти і технічних знань з врахуванням практичних вимог регіону. Входячи з місцевих потреб, реальні училища могли мати від трьох до семи класів.

Наступним етапом на шляху реформування системи освіти стало відкриття жіночих навчальних закладів. І першим провісником нового часу стали саме закони про всестанову жіночу освіту відкритого типу.[46, с.9]

Питання про організацію жіночої середньої освіти на державному рівні вирішувалось в Міністерстві народної освіти. Вихідним пунктом перетворень у цьому відомстві щодо жіночих шкіл була доповідь міністра освіти С. Норова 5 березня 1856 р., в якій він детально виклав свої погляди на головні вади існуючої системи. Міністр підкреслив, що особи середнього стану в губернських і повітових містах не мають можливості дати своїм дочкам необхідну освіту. «Між тим від цього залежить як розвиток в масах народних справжніх уявлень про обов'язки кожного, а також і всіляке покращення сімейних нравів та суспільної свідомості взагалі, на що жінка має могутній і надзвичайний вплив». Тому заснування середніх жіночих навчальних закладів відкритого типу було б, на його думку, подією величезної ваги для країни.

Схвалююча резолюція Олександра II на цю доповідь поклала початок організації середньої жіночої освіти на державному рівні. У травні 1858 року він затвердив «Положення про жіночі училища відомства Міністерства народної освіти». Але на території України воно поширювалося на всі губернії, крім трьох - Київської, Подільської та Волинської. Попечителі шкільних округ і начальники губерній вказували на головну ваду цього документу - усунення від управління училищами представників тих станів і товариств, на кошти яких вони утримувалися, а також про надмірність повноважень навчальних закладів. Тому вже через два роки - 10 травня 1860 р. - було затверджено проект нового положення про жіночі училища Міністерства народної освіти, згідно з яким при кожному училищі засновувалися дві ради: попечительна і педагогічна. Основна ідея положень 1858 - 1860 років полягала в тому, щоб залишити за жіночими училищами характер приватних навчальних закладів. Зі свого боку, уряд взяв на себе ініціативу керівництва цією справою через начальників губерній та училищне керівництво Міністерства народної освіти з наданням цим закладам деяких прав нарівні з державними.

Досвід існування перших закладів нового типу протягом десятиріччя виявив необхідність внесення змін у навчальний процес. Тому в травні 1870 року було затверджено нове положення про жіночі гімназії і прогімназії Міністерства народної освіти, за яким жіночі училища перейменовувались на гімназії і прогімназії. Крім того, згідно з новим положенням, для проходження повного курсу в гімназії вводилося сім років навчання замість шести, як це було раніше.[75, с.68]

Загалом, цілий ряд жіночих навчальних закладів на території Російської імперії діяли за окремими статутами і положеннями.

Щодо жіночої середньої освіти в українських Правобережних губерніях, то 26 травня 1869 року було затверджено положення про жіночі гімназії і прогімназії в Київській, Подільській і Волинській губерніях. Дане положення розповсюджувалось і на білоруські Вітебську та Могилівську губернії. Уряд надавав вихованню жіноцтва в Західному краї особливого політичного значення і прагнув сприяти її розвитку двома способами:

1) організовувати державні училища;

2) надавати грошову допомогу особам російського походження, які утримували приватні пансіони.

Уряд взяв на своє утримання жіночі училища в цьому регіоні з тією метою, щоб не залучати коштів громадськості, яка, в свою чергу, буде вимагати своєї участі в управлінні закладами.

Ще одна відмінність - остаточне рішення про заснування нових жіночих гімназій у межах цього регіону приймалося виключно імператором.[75, с.69]

Згідно цього положення в м. Немирові була відкрита перша на Поділлі «для приходящих дівчат» прогімназія з чотирирічним терміном навчання. Дещо пізніше жіночі учбові заклади почали діяти в інших містах губернії.

В липні 1900 р. в складі підготовчого і чотирьох молодших класів у Вінниці відкрилась жіноча гімназія. Інші класи - п'ятий-сьомий, відкривали відповідно роком пізніше. Через десять років на кошти земства був відкритий восьмий (педагогічний) клас.[4, с.99]

Взагалі мережа середніх жіночих навчальних закладів на Поділлі створювалася дуже повільно, навіть порівняно з іншими регіонами України, адже уряд штучно стримував їх зростання. Так, на 1897 рік у Подільській губернії було всього 9 гімназій Міністерства народної освіти, в той час, як в Полтавській, Чернігівській їх відповідно було по 14 і 20.[19, с.187] Ці дані свідчать про те, що царський уряд розглядав систему освіти на Поділлі передусім як елемент політичного впливу на суспільство, як інструмент великодержавницької шовіністичної політики відносно населення окраїнних провінцій імперії, а не як засіб поширення освіченості серед широких народних мас.

У пореформений період в систему середніх навчальних закладів для дівчат, крім гімназій, входили єпархіальні жіночі училища (відав Синод), Марийські училища, згодом гімназії (відомство імператриці Марії Федорівни), інститут благородних дівчат та приватні пансіони, які давали незакінчену середню освіту.

Такого типу навчальні заклади діяли і на Поділлі. Зокрема, в м. Кам'янець-Подільський діяла в період 1867-1917 років Марійська гімназія.[71, с.99]