Дипломная работа: Теоретико-методичні аспекти організації практичного навчання при вивченні студентами дисципліни "Механізація тваринництва"
– розкрити місце дисципліни «Механізація тваринництва» у процесі підготовки фахівців спеціальності 6.091902 «Механізація сільського господарства».
– визначити та науково обгрунтувати педагогічні шляхи реалізації організаційно-методичного забезпечення практичної підготовки студентів-аграрників техніко-технологічних спеціальностей.
– виявити і проаналізувати основні організаційно-методичні умови та фактори, що впливають на ефективність практичної підготовки студентів у вищих аграрних навчальних закладах І–ІІ рівнів акредитації.
– розробити методику проведення практичного заняття.
– експериментально перевірити ефективність розробленої методики проведення практичних занять.
Практичне значення роботи полягає у можливості використання фактичного матеріалу та висновків науково-педагогічними працівникам вищих навчальних закладів Міністерства аграрної політики України з метою поліпшення фахової підготовки інженерів, слухачів та студентів; у навчальному процесі вищих навчальних закладах різних рівнів акредитації.
РОЗДІЛ І. ПРАКТИЧНА ПІДГОТОВКА СТУДЕНТІВ АГРАРНИХ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ
1.1 Зміст практичної підготовки студентів в аграрних вищих навчальних закладах
Аграрна галузь економіки є життєво важливою сферою матеріального виробництва і соціального розвитку суспільства. Вона характеризується специфічними умовами праці, наявністю різноманітних форм власності. Перспективи розвитку цього сектору, відповідно до вимог сучасної ринкової економіки, залежать від рівня технологічної, технічної та економічної підготовки фахівців.
Це, природно, висуває низку додаткових вимог до підготовки фахівців, покликаних у першу чергу підняти рівень сільськогосподарського виробництва відповідно до сучасних світових стандартів. Випускник вищого навчального закладу, поряд з високою професійною компетентністю та ерудицією, повинен вміти раціонально організовувати виробництво в умовах ринкових відносин, бути здібним до впровадження прогресивних енергозберігаючих технологій, творчо підходити до вирішення виробничих завдань.
Підготовка таких фахівців здійснюється насамперед завдяки навчальному процесу вищого аграрного закладу освіти, який можна розглядати як сукупність системоутворюючих складових елементів. Так, залежно від основної дидактичної мети професійного навчання навчальний процес можна поділити на теоретичне і практичне навчання.
Домінуюча мета теоретичного навчання – теоретичне освоєння професії, тобто засвоєння системи професійних знань про техніку, технологію, економіку, планування, організацію і управління виробництвом, а практичного – формування системи професійних умінь та навичок, тобто практичне освоєння професійної діяльності. Процес теоретичного навчання у своїй основі будується відповідно до логіки засвоєння знань, а практичного – до логіки формування умінь та навичок.
Однак, при цьому слід зазначити, що теоретичне навчання забезпечує не тільки формування знань, але і умінь та навичок. І, навпаки, практичне навчання не зводиться тільки до формування умінь та навичок. Воно має і свою струнку та чітко виражену теорію.
Для позначення різних видів практик в їх сукупності використовують терміни: "виробниче навчання", "практична підготовка". У словнику з професійної освіти цим термінам дано таке визначення.
Виробниче навчання – складова частина професійної підготовки учнів професійно-технічних закладів освіти. Виробниче навчання виконує інтеграційну функцію в системі навчання і виховання майбутніх робітників, у ході його перевіряються міцність знань, здобутих учнями, умінь переносити ці знання на навчально-виробничу діяльність, формуються і закріплюються соціально-необхідні і професійно значущі якості особистості майбутнього робітника, засвоюються основи професійної майстерності.
Практична підготовка студента – обов’язковий компонент освітньо-професійної підготовки, що має на меті вироблення у студентів професійних навичок і умінь для здобуття кваліфікаційного рівня. Проводиться в умовах професійної діяльності під організаційно-методичним керівництвом викладача вищого навчального закладу та спеціаліста з певного фаху, здійснюється на сучасних підприємствах і в організаціях різних галузей господарства, науки, освіти, охорони здоров’я, культури, торгівлі, державного управління.
На думку І.Паламаря в період практичної підготовки знання знаходять сферу свого застосування, формуються професійно важливі практичні вміння і навички, навчання наближається до виробництва, виявляються нові проблеми і суперечності, пов’язані з потребами в нових знаннях [61].
За своїм змістом ці два поняття в основному співпадають. Разом з тим між ними є певна різниця. Наприклад, навчання конкретним видам діяльності майбутнього тракториста-машиніста, токаря, робітника і т.д. називають виробничим навчанням. Разом з тим практичне навчання майбутнього вчителя, юриста, лікаря, агронома, як правило, не називають виробничим навчанням. Так, практичне навчання майбутнього вчителя за нормативними документами Міністерства освіти називають педагогічною практикою. У контексті предмета нашого дослідження ці два поняття будемо вживати як синоніми.
Для визначення закономірностей і специфіки розвитку системи практичного навчання у вищих аграрних навчальних закладах необхідно провести ретроспективний аналіз його розвитку.
Різні аспекти професійної освіти, зокрема практичної підготовки, весь час приветрають увагу вчених, педагогів, виробників.
Питаннями історії професійної освіти займались М.Пузанов, Г.Терещенко, А.Аноков, А.Булгаков, А.Веселов, Н.Кузьмін, Ф.Блінгевський, Г.Зеленко, Д.Павлов, П.Лукашенко, В.Прохорович, Є.Степанович, І.Коваленко, Н.Михайловська та ін. [2; 12; 18; 19; 31; 38; 46; 56; 60; 68; 69; 70].
Питання теорії професійної і практичної підготовки зокрема, розглядали Д.Тхоржевський, К.Катханов, Ю.Якуба, В.Байденко, А.Киверялг, М.Махмутов, Н.Думченко, З.Решетова, Н.Ничкало, В.Симоненко, С.Шапоринський, В.Шипунов, Б.Мотрук, А.Захарцев, Б.Борисов, Н.Розина, А.Фурсенко, В.Коркин, М.Саєнко, С.Котляров, А.Гаврилов, В.Саюшев, Р.Бабалова, К.Марквардт, С.Батишев, А.Бєляєва, В.Беспалько, Е.Бойко, П.Лауш та ін. [3; 4; 7; 9; 11; 17; 22; 25; 26; 34; 35; 39- 42; 51-54; 56; 63; 69; 71; 74; 75; 78; 83-85; 89; 91; 92; 95].
Питаннями теорії, методики, організації та змісту сільськогосподарської практичної професійної підготовки займались К.Іванович, Е.Корушпін, Л.Островський, В.Сироватко, П.Парамонов, П.Караваєв, В.Рижков, В.Тихєєв, П.Лузан, Т.Іщенко, В.Рябець, В.Чумаченко, П.Гребенщикова, А.Шостак, В.Божієв, І.Каиров, І.Мещерський, А.Храпаль, І.Міклашевський та ін. [14; 27-29; 32; 33; 36; 37; 45; 59; 61; 73; 80; 90; 93].
Значний внесок у розробку питань активізації практичного навчання шляхом впровадження в процес навчання елементів наскрізності зробили вчені-педагоги Національного університету біоресурсів і природокористування України Д. Войтюк, М. Барабаш, Я. Михайлович, Т. Іщенко (21, C. 26-29). Крім того, в інституті механізації й електрифікації сільського господарства Подільского державного аграрно-технічного університету (м. Кам′янець-Подільський) розроблені і широко впроваджуються схеми наскрізної організації практичного навчання за спеціальностями „Механізація сільського господарства”, „Енергетика сільськогосподарського виробництва” та „Професійне навчання. Механізація сільськогосподарського виробництва і гідромеліоративних робіт” [8, C.299-307].
Аналіз останніх досліджень свідчить про ефективність практичного навчання за принципом наскрізності в окремо взятих освітньо-кваліфікаційних рівнях: «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст».
Дослідження з питань організації самостійної роботи у блоці практичного навчання аграрноінженерних спеціальностей представлені в основному вченими-педагогами Харківського національного технічного університету сільського господарства ім. П.М. Василенка М. Бойко, Д. Мазоренко, Л. Тищенко, В. Пастухов, Г. Мазнєв, О. Богомолов і Подільського державного аграрно-технічного університету В. Дуганець, І. Бендера [15, С.3-9; 62, С.10-16; 47, С.16-28; 13, С.29-31; 8, с.299-307)].
Практичне навчання – це вид навчального заняття, на якому викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами відповідно до сформульованих завдань.
Основна мета практичного заняття — розширення, поглиблення й деталізація наукових знань, отриманих студентами на лекціях та в процесі самостійної роботи і спрямованих на підвищення рівня засвоєння навчального матеріалу, прищеплення умінь і навичок, розвиток наукового мислення та усного мовлення студентів. Тематика і плани проведення практичних занять із переліком рекомендованої літератури заздалегідь доводяться до відома студентів. Перелік тем і зміст практичних занять визначаються робочою навчальною програмою дисципліни. Практичне заняття проводиться, як правило, з академічною групою. З окремих навчальних дисциплін, виходячи з особливостей їх вивчення та вимог безпеки життєдіяльності, допускається поділ академічної групи на підгрупи.
На мистецько-творчих спеціальностях практичні заняття з фахових навчальних дисциплін можуть проводитися з 2-3 студентами або індивідуально з одним студентом [55]. Кількісний склад навчальних груп для проведення практичних занять у таких випадках визначається навчальною програмою дисципліни або рішенням керівника вищого закладу освіти. Для проведення практичного заняття викладачем готуються відповідні методичні матеріали: тести для виявлення ступеня оволодіння студентами необхідними теоретичними положеннями; набір практичних завдань різної складності для розв'язування їх студентами на занятті та необхідні дидактичні засоби. Студенти згідно з тематичним планом проведення практичних занять самостійно опрацьовують лекційний матеріал та рекомендовану літературу з відповідної теми, готують, при потребі, необхідні дидактичні матеріали та виконують домашні завдання.
Якість підготовки студентів до заняття та їх участь у розв'язуванні практичних завдань оцінюються викладачем і враховуються при виставленні підсумкової оцінки з цієї навчальної дисципліни . Строго кажучи, все, що не є лекцією, можна віднести до практичного навчання. Головна функція практичних занять — організація і проведення відробітку учбового матеріалу і формування у студентів умінь і навичок по застосуванню знань з практики, самостійного їх придбання і поглиблення. Заняття такого типу, як правило, складаються з двох частин. Спершу проводиться підготовка студентів до самостійної роботи, потім вони самостійно вирішують поставлені задачі. Ця форма занять забезпечує індивідуалізацію навчання і сприяє активізації пізнавальної діяльності студентів. Заняття повинні бути організований так, щоб всі без виключення студенти були зайняті рішенням посильної для них пізнавальної задачі. Значить, викладач повинен добре знати (з позиції діагностики) індивідуальні особливості студентів. Бажано так організувати заняття, щоб вони сприяли пред'явленню достатньо високих вимог до самих підготовлених студентів, забезпечували їх максимальний інтелектуальний розвиток і в той же час створювали умови для успішного придбання знань і умінь менш підготовленими студентами.
Практичні заняття проводяться як в аудиторіях або учбових лабораторіях, обладнаних необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою, довідковою літературою, так і зовні аудиторії — на виробничих базах, на підприємствах і в організаціях [55; 65].