Дипломная работа: Українсько-російські культурні відносини у 1991–2004рр.

· виявити шляхом аналізу наукової літератури, преси, матеріалів урядових установ найбільш важливі напрямки українсько-російських відносин в галузі освіти, науки, мистецтва та інформаційній сфері;

· визначити динаміку двосторонніх відносин, виявити чинники найбільш важливих змін українсько-російських культурних відносин;

· проаналізувати і охарактеризувати значення зв’язків з Російською Федерацією для процесу культурної інтеграції, вплив українсько-російських відносин на внутрішню ситуацію обох країн;

· визначити основні наслідки і перспективи взаємодії культурних аспектів українсько-російських відносин.

Об’єктом дослідження – є основні напрями та форми українсько-російських культурних відносини у 1991 – 2004 рр.

Предметом дослідження в дипломній магістерській праці є діяльність державних та громадських установ й організацій України та Російської Федерації в налагодженні та розвитку взаємовигідного співробітництва в культурній сфері.

Хронологічні рамки роботи визначилися з урахуванням політичних і власне наукових факторів. Початковий рубіж періоду, що досліджується – 1991 рік – час появи на політичній карті світу незалежної України та Росії. Завершенням цього періоду можна вважати 2004 рік – зміна влади в Україні, поява нової політичної еліти, яка вбачає інший шлях зовнішньої культурної орієнтації направлений на європейську інтеграцію.

Новизна дипломної магістерської роботи основана на тому, що вона є спробою здійснити комплексне спеціальне дослідження розвитку українсько-російських культурних відносин, насамперед в сфері освіти, науки, мистецтва в 1991-2004 рр. Неупереджене використання різноманітних джерел, їх порівняльний аналіз і узагальнення з позиції історизму та об’єктивності дало змогу виявити основні тенденції сучасного стану і відносин в галузях освіти науки, мистецтва та інформації, проаналізувати на основі різнохарактерних фактів, гіпотез, концепцій, головні напрямки перетворень українсько-російських міждержавних взаємин.

Методологія і методика дослідження. Для виконання поставлених у дипломній роботі завдань використовувались загальнонаукові і прикладні концептуально-історичні методи дослідницької роботи (історико-порівняльний і статистичний), що ґрунтуються на здобутках наукознавчих досліджень. Серед них – принципи філософського плюралізму, історизму, наукової об’єктивності та системності.

Джерельна база роботи Основний корпус джерел використаних у роботі становлять документальні джерела. Першу групу правових документів становлять Конституції України і Росії, закони та інші нормативно-правові акти цих держав. В них визначені загальні засади внутрішньої та зовнішньої політики, правові норми розвитку культурного корінного населення та етнонаціональних меншин.

Другу групу нормативно-правових актів становлять міждержавні українсько-російські угоди.

Визначену групу документів, що є джерельною базою, становить українська та російська періодична (газети та журнальна) преса 1991-2004 рр. Різно змістові та різно полюсні з політичної точки зору матеріали української і російської періодики дають змогу значно розширити сферу аналізу та узагальнення окремих питань теми.

Структура дипломної роботи визначається поставленою метою та завданням дослідження. Робота містить вступ, три розділи, висновки, перелік використаних джерел та літератури та методичну частину.

Вступ дипломної магістерської роботи розкриває сутність, значимість і стан вивченості вибраної студентом наукової проблеми, підстави, вихідні данні для її розробки.

Так, перший розділ дипломної магістерської роботи присвячений аналізу історіографії та огляду джерел. В цьому розділі автор намагався проаналізувати рівень вивченості теми, вказуючи на поки що, відсутність комплексного спеціального дослідження з даної проблематики.

У другому розділі автор розглянув основні аспекти українсько-російських культурних відносин. Нажаль в цьому розділі авторам досить стисло і майже однобоко проаналізовано такий напрям культурних відносин як мистецтво (лише на прикладі діяльності Українського культурного центру у Москві). Значним недоліком праці є відсутність в цьому розділі інформації стосовно літературного співробітництва обох країн. Автор праці відверто розуміє цей недолік і в своє виправдання зазначає, що захопившись великою кількістю іншої інформації, не мав часу звернути увагу на цей важливий аспект. Третій розділ дипломної магістерської роботи "Стосунки України з Російською Федерацією в інформаційній сфері", має дещо специфічні особливості. Так автор приділяє велику увагу в інформаційній сфері засобам масової інформації – які вважає організуючою та об'єднуючою силою, без якої неможливе формування культурного середовища та становлення і розвитку громадського життя обох країн. В цьому ж розділі висвітлені також питання, проблеми, діяльність книговидавничу і бібліотечної сфери співробітництва.

У висновках автор дипломної магістерської роботи коротко аналізує стан наукового вивчення питання, намагається розкрити методи вирішення проблеми та стисло і ґрунтовно викладає основні результати, що були одержані в роботі. Автор оцінює досягнення поставленої мети і повноту вирішення завдань дипломної магістерської роботи. Так в своїх висновках він спробував викласти подальші можливості перспективи роботи над темою.

У методичному розділі представлена методична розробка наукової конференції на тему: "Українсько-російські культурні відносини (1991 – 2004рр.)", в якій використані матеріали і результати дослідження автора.

Дипломна магістерська робота має обсяг 98 сторінок, в кінці роботи поданий список джерел і літератури кількістю 98 найменувань.

Розділ 1

1.1 Історіографія

У цьому розділі автор дипломної роботи намагався проаналізувати рівень вивченості теми, історичні та історіографічні джерела дипломного дослідження. Автором роботи доречно було поділено літературу на дві групи (за хронологією) – 1) початок 90-х рр.; 2) кінець 90-х – початок ХХІ ст. (2004р.).

1) Початок 90-х рр. – поступове поглиблення усвідомлення специфічності культурних процесів та їх особливого значення для розбудови самостійної держави. Завдання культурного будівництва стають предметом усних виступів та публікацій насамперед громадських діячів (І. Драч, В. Кремінь, Л. Танюк) та публіцистів (І. Дзюба, В. Ідзьо, В. Мельниченко, А.Попок, А. Руденко-Десняк та ін.) [16, 26, 69].

В основу цих виступів та публікацій покладені власні погляди та оцінки відносно українсько-російських стосунків.

В цей період спостерігається постійна увага, яка приділяється вивченню становища російської культури в Україні, проблемам і труднощам її функціонування і відтворення. Обговорення цих питань здійснюється у формі круглих столів та науково-практичних конференцій, тематикою яких є спрямованість на пізнання феномена російської культури в Україні у загальнослов’янському контексті. Досить промовисто демонструють цю спрямованість назви тем проведених конференцій – „Російська освіта в Україні в контексті міжнародного досвіду"(1995 р.)[76], „Діалог українсько-російської культури" (1996 р.)[12]. Конференції зазвичай мають своїм наслідком розробку проектів, програм розвитку російської мови, культури та освіти в Україні, або пропозицію щодо вдосконалення державної етнонаціональної політики, які направляються у владні структури. Матеріали цих наукових теоретичних та практичних конференцій видаються збірками російських організацій та товариств в Україні. В основному цим займається Українське республіканське товариство російської культури „Русь".

Щоправда, уповні витримати суто наукову спрямованість і самих цих концепцій і їхніх матеріалів організаторам не вдається. Деякі виступи, повідомлення, пропозиції, сформульовані за результатами конференцій, були надмірно політизовані із політичною необ’єктивністю критики держави, зокрема у питаннях ставлення до російської мови та культури в Україні.

Таку ж саму ситуацію можна було спостерігати і на шпальтах газет та літературно-художніх і суспільно-політичних журналів ("Культура і життя", „Літературна Україна", „День", „Дружба народів", „Новий мир" тощо), в яких значні розбіжності мали місце в оцінках значення українсько-російських культурних зв’язків.

Таким чином, надруковані в українсько-російських періодичних виданнях початку 90-х рр., матеріали, здебільшого не містили ґрунтовного аналізу двосторонніх відносин і уникали критичних оцінок дій керівних органів. В них лише коротко характеризувалися основні напрямки культурної співпраці, наводяться окремі поодинокі факти.

2) У другій половині 90-х рр., на відміну від попереднього періоду з’являються матеріали більш глибокого наукового дослідження. Серед них слід виділити літературу присвячену українсько-російським відносинам на міжнародному рівні [7, 77, 97, 102]. В цих збірках, навчальних посібниках зачіпаються різні аспекти зовнішньої політики обох країн (в тому числі і культурних).