Контрольная работа: Амортизація, її визначення, характеристика, порядок нарахування

Щоправда, при визначенні ліквідаційної вартості ми знехтували умовою, даною визначенням цього терміна в ПБО 7 – «за вирахуванням витрат, пов'язаних з продажем (ліквідацією)» (див. цитату, наведену вище), і не вирахували із запланованої на майбутнє виручки тих витрат, які, ймовірно, будуть понесені при ліквідації (продажу) цього об'єкта. Вважаю, що не можна з достатнім рівнем вірогідності визначити, скільки нам коштуватиме продаж або ліквідація того чи іншого об'єкта через кілька років, бо не завжди знаємо, що буде через місяць. У порівнянні з тим, що й очікувану суму виручки підприємство визначає доволі приблизно (ну хто вам гарантує, що через 3 роки ви точно продасте цю вантажівку саме за 15,0 тис. грн, а не за 30,0, не за 10,0 чи за якусь іншу суму?), планування витрат, які лише ймовірно будуть понесені у зв'язку з ліквідацією (продажем), вважаю справою несерйозною, а суму таким чином запланованих витрат – не настільки істотною, щоб брати її до уваги. Можна бути певними, що на практиці таке планування нікому не згодиться, тож і нам захаращувати приклад немає сенсу.

У деяких коментарях з приводу запровадження ПБО 7 висловлюється абсолютно безпідставна думка, ніби відтепер бухгалтер, крім економічної і фінансової відповідальності, повинен нести ще й інженерну, оскільки, згідно з ПБО 7, підприємство самостійно визначає термін експлуатації основних засобів, а для цього, як відомо, потрібно як мінімум розбиратися в експлуатаційних властивостях об'єктів основних засобів. Така думка є наслідком неправильного тлумачення деяких положень Стандарту 7. Зокрема, якщо ПБО 7 дозволяє термін експлуатації визначати самостійно підприємству, то (зверніть увагу!) ніде не сказано, що ці обов'язки покладаються саме на бухгалтера. Я впевнена, що розробникам ПБО 7 таке навіть на думку не спадало. Бухгалтерія – це ще не все підприємство. У бухгалтера освіта економічна, досвід роботи – теж, звідки узятися інженерній кваліфікації? Та й чи потрібно це йому? Кожен повинен займатися своєю справою. Бухгалтер працює з документами, інженер – з верстатами.

Якщо підприємство придбало новий верстат для цеху, комп'ютер для офісу чи холодильне обладнання для торговельного залу, то бухгалтеру (не вважайте за цинізм!) нема діла до технічних характеристик цього обладнання. Для нього воно існує на папері або не існує, якщо папірця немає (до інвентаризації, звісно).

Є такий документ – картка, яка називається «Акт введення в експлуатацію», де інженер, менеджер, керівник або інші, відповідальні за цей об'єкт, особи ставлять свої підписи. Кожен підпис має своє значення, бо кожна особа відповідає за цей об'єкт у межах своєї компетенції. Звичайно, бухгалтер (головний бухгалтер) теж ставить свій підпис, бо він відповідає за облік цього об'єкта. За облік! І не більше.

Так було завжди. Так буде і надалі. Єдине, що має змінитися у формі Акта, – це назва додаткової графи (або рядка) «Допустимий термін експлуатації» і, можливо, ще однієї – «Ліквідаційна вартість». Однак за визначення терміна експлуатації, а також за визначення ліквідаційної вартості несе відповідальність не бухгалтер, а інженер, керівник, власник врешті-решт, але (підкреслюю!) не бухгалтер, бо технічне обслуговування, експлуатація і, у зв'язку з цим, прийняття рішень щодо ліквідації об'єктів основних засобів виходить за межі компетенції бухгалтера. Це справедливо навіть для випадків, коли бухгалтер (і таке буває) має інженерну кваліфікацію. Межі компетенції в такому разі визначаються не рівнем підготовки, не фахом, а посадою.

Я не побоялася б сказати: бухгалтер не має права самостійно, на власний розсуд, визначати термін експлуатації основних засобів. Його прямий обов'язок – вести облік, і робити це фахово, розумно, вигідно для підприємства. Так, саме вигідно, бо від методу, який обере бухгалтер для нарахування амортизації (а це вже справді його обов'язок, його відповідальність, його компетенція), залежать і собівартість, і ціноутворення, і капіталізація зношеної частини основних засобів, і багато інших наслідків амортизаційної політики як важелів для прийняття управлінських рішень на підтримання фінансової стабільності підприємства.

Отже, спираючись на дані, записані в Акті введення в експлуатацію того чи іншого об'єкта, а це – первісна вартість (її визначає бухгалтер), ліквідаційна вартість (її визначає власник або уповноважена керівна особа), термін експлуатації (його визначає керівництво разом з особою, відповідальною за експлуатацію), – бухгалтер повинен з цих, запропонованих Стандартом 7, методів нарахування амортизації вибрати оптимальний. І дуже добре, що такий вибір тепер він має.

3. Методи амортизації, наведені у ПБО 7

Прямолінійний метод

У спеціальній літературі описання прямолінійного методу нарахування амортизації подекуди зустрічається під іншими назвами: лінійний метод, метод рівномірного списання, рівномірний метод – що, як можна здогадатись, не дає підстав вважати, що йдеться про різні речі. Називати можна як завгодно – суті методу це не змінює. Прямолінійний метод не є методом, з яким ми стикаємося вперше. Метод нарахування амортизації, що діяв до 01.07.97 р., був, по суті, прямолінійним. З тією лише різницею, що вартістю, яка амортизується, вважалася вся первісна вартість об'єкта без вирахування ліквідаційної. Дещо іншим був і сам підхід, бо підприємства не мали права самостійно провадити амортизаційну політику. У цьому був свій сенс, оскільки до кінця 80-х років приватного підприємництва просто не було, а держава, як власник усього майна, цілком правомірно могла диктувати свої правила. Сьогодні вже можна про це забути, бо ринкові умови потребують ринкових механізмів регулювання інвестиційної політики підприємств. Але прямолінійний метод залишається прямолінійним: річна норма амортизації залежить тільки від терміну служби об'єкта, а сума амортизації з року в рік не змінюється.

Прямолінійний метод амортизації за ПБО 7 полягає в тому, що «річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів». До речі, вислів «період часу» в даному разі є неточним, оскільки, якщо йдеться про річну суму амортизації, то ділити потрібно саме на кількість років використання об'єкта, бо період часу може вимірюватись, як відомо, не лише роками, а й місяцями, кварталами, днями, десятиріччями зрештою. Гадаю, в офіційному документі не слід допускати таких неточних висловів. Особливо коли йдеться про формули, за якими обчислюються цілком конкретні величини. Можна також припустити, що автори ПБО 7 мали на увазі випадки, коли очікуваний термін експлуатації не перевищує одного року. Можливо. Але в такому разі замість слова «річна» (сума амортизації), нехай би стояло «місячна », і, відповідно до цього, вартість, яка амортизується, ділилася б (знову ж таки) не на «період часу», а на кількість місяців експлуатації. Одним словом, неточність бажано усунути.

На нашому прикладі з вантажівкою річна сума амортизації дорівнює:


25

– = 8,33 тис. грн.

3

Отже, місячна сума становить:

8,33

– = 0,694 тис. грн.

12

Висновки

За три роки дії ст. 8 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» бухгалтери зіткнулися з такими парадоксами, як утворення від'ємного (дебетового) сальдо по рахунку зношення основних засобів, а також утворення в обліку груп основних фондів, в яких не міститься жодного об'єкта, бо витрати на ремонт орендованих основних засобів утворюють групу. І це далеко не всі розбіжності.

Відтепер уся робота з нарахування податкової амортизації зводиться до підбиття один раз на квартал підсумків залишкової вартості груп основних фондів (а точніше, груп капітальних інвестицій), збільшення і зменшення за якими, звісно, записується протягом кварталу відповідно до вимог ст. 8 Закону, і множення цих підсумків на відповідну норму амортизації.

У деяких коментарях з приводу запровадження ПБО 7 висловлюється абсолютно безпідставна думка, ніби відтепер бухгалтер, крім економічної і фінансової відповідальності, повинен нести ще й інженерну, оскільки, згідно з ПБО 7, підприємство самостійно визначає термін експлуатації основних засобів, а для цього, як відомо, потрібно як мінімум розбиратися в експлуатаційних властивостях об'єктів основних засобів.

Прямолінійний метод не є методом, з яким ми стикаємося вперше. Метод нарахування амортизації, що діяв до 01.07.97 р., був, по суті, прямолінійним. З тією лише різницею, що вартістю, яка амортизується, вважалася вся первісна вартість об'єкта без вирахування ліквідаційної.

Кому потрібно, щоб левова частка амортизації придбаного об'єкта припала саме на перші роки експлуатації, – запроваджуйте цей метод, не пошкодуєте.

Список використаної літератури

1 Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16 липня 1999 р. №996-XIV;

2 Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. №250, зі змінами та доповненнями;

3 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №7 «Основні засоби», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 25.02.2000 р. №39;

К-во Просмотров: 138
Бесплатно скачать Контрольная работа: Амортизація, її визначення, характеристика, порядок нарахування