Контрольная работа: Буття як проблема філософії
4. Буття ідеальне (духовне), що поділяється на суб’єктивоване ідеальне (індивідуальне), об’єктивне (поза індивідуальне) і об’єктивоване ідеальне (сукупність завершених творінь духу);
5. Буття біосферне (земна оболонка, охоплена біологічним життям);
Форми буття мають свої особливості. Буття природи (перша природа), її речі, властивості і відносини, стани і процеси характеризуються тим, що буття природне об’єктивне, первинне і не залежить від свідомості людини. Природа безкінечна в часі і просторі, була завжди, є і буде. Однак така особливість притаманна лише природі, тоді як життя окремих речей, властивостей і відносин характеризується чергуванням буття і небуття. Буттю природи, отже, притаманний взаємозв’язок минущого і не минущого буття окремих речей, процесів і станів у не минущому бутті природи.
Особливість буття речей, вироблених людиною („другою природою”), - тісний взаємозв’язок природного матеріалу, втіленого ідеального (духовного), опредмеченої (перенесеної на предмет) діяльності людини, а також соціальної функції створених речей.
|
.???? ??????? ???????? ?????? ????? ??????? ???????: ?????????, ????? ????????? ??????? ?????????, ? ???, ??? ?? ????????? ??????. ?????? ???????? ????? ????????? ? ?????????? ??????, ?????? ?? ??????????, ??????????? ????????; ???????? ??????? ? ?????????? ?? ??????????, ? ???????? ????? ????? ? ?????? ??????? ????????. ?????? ? ????? ???????????, ?? ????????????? ? ???? ??????, ???????? ?????????? ?????.
Невід’ємною складовою частиною вчення про буття є знання про світ. Поняття світ, всесвіт мають конкретно-історичний зміст, що визначається станом і рівнем культури, науки, техніки, матеріального виробництва, суспільних відносин, природи.
Світ – це єдність об’єктивної дійсності і дійсності сутнісних сил людини, що мають конкретно-історичний характер.
У процесі суспільної практики поняття світ змінювалося і наповнювалося змістом, всебічно відбиваючи часто суперечливі аспекти людської діяльності, що ускладнювалися. В екзистенціалізмі світ є те, що утворює світовість існування, тобто буття людини у світі. Зокрема, під світом розуміють: по-перше, все існуюче, що є у світі; по-друге, буття існуючого, яке може виступати у певних визначених групах: світ математики, світ мистецтва тощо; по-третє, те, де існує, живе людина (суспільний світ, або власне, або найближче повсякденне середовище); по-четверте, світовість, яка існує одночасно в собі або у знанні, що передує досвіду і не залежить від нього и як модус (спосіб) різних світів.
За твердженням М. Хайдеггера, світ – вид буття людського існування і проникнення у трансцентний (тобто вихід за межі кінцевого існування) стан людського існування, який робить можливим подолання свідомості і супутнього йому поняття відчуженості від світу й ізольованості суб’єкта.
Отже, Світ – це цілісна система, що розвивається в діалектичній єдності природи й суспільства. Людина в процесі активної цілеспрямованої діяльності перетворює природу на світ свого буття, що, з одного боку, забезпечує її існування і життєдіяльність, а з іншого – руйнує природу і створює загрозу власному існуванню. Якщо зникне людина, зникне і світ як світ буття людини, але це не означає, що зникнуть природа і зміни, які сталися в ній за допомогою людини. Природа втратить свою якісну визначеність як світ буття людини. З іншого боку, завдяки своєму існуванню природа, людина, суспільство, ідеї та інше утворюють цілісну єдність не минущого світу, що має внутрішню логіку існування і розвитку.
Таким чином, світ є єдність, вічне становлення не минущого буття природи як цілого і минущих, тимчасово існуючих окремих речей.
2.3. Буття людини та його основні форми.
Специфіка людського буття.
Характеристика загальної категорії буття дає можливість виділити основні форми буття людини та його специфіку.
Буття людини характеризується рядом особливостей. Людина – частина природи і, як усе живе, підпорядковується її законам: проходить етапи виникнення, розвитку і загибелі, вимагаючись тим самим у діалектику буття і небуття. Людське тіло, як і всі речі природи, підпадає дії закону збереження речовини і енергії. Біологія людини – відносно самостійний світ, порушення якого з боку здоров’я таїть у собі шкідливі наслідки для нових поколінь, особливо якщо зміни пов’язана з порушенням екологічного балансу між людиною і природою. Особливості буття людини не вичерчуються тим, що людина – природна істота.
Людина – істота, яка володіє свідомістю і здатна до людських форм спілкування. Наявність свідомості у людини якісно виділяє її серед інших високорозвинених тварин і надає її буттю нових особливостей.
По-перше, завдяки свідомості людина на основі предметно-практичної діяльності задовольняє свої потреби і тим самим взаємодіє з іншими формами буття.
По-друге, людина має не тільки свідомість взагалі а й душу, що дозволяє їй усвідомлювати саму себе, свою історичність, свою неминучу смерть, діяльність душі створює умови для розуміння залежності і водночас відносної незалежності людини від зовнішнього середовища, забезпечує самостійність мислення, свободу. Індивідуальний дух встановлює зв’язок людини зі світом інших битійних форм, усвідомлює їх суть і тим самим піднімається над світом тварин і природи.
Завдяки тілесно-духовній організації людина є особистість, здатна до цілеспрямованої, планомірній діяльності, до творчості, до „самосвідомості” і само формування самої себе, людина підноситься над природою як духовно-культурна істота. Її суть у тому, що відрізняє цілісне від доцільного, корисне від приємного.
По-перше, людина суспільна істота, тому що не здатна стати людиною поза соціальним оточенням, у повній ізоляції від інших людей. Її життєдіяльність не може проходити нормально без використання знань. Знарядь праці, досвіду, що здобути і створені іншими людьми.
Процес соціалізації індивіда – необхідний атрибут життєдіяльності кожної людини, який продовжується усе життя.
Суспільна сутність людини проявляється і в тому, що вона залучена у реальній історичний процес і бере участь у суспільному житті: у колективній праці, соціальних реформах, страйках, війнах.
Буття соціального суспільства є частина матеріального світу, що відособилася від природи, форма життєдіяльності людей, що історично розвивається. Буття соціального – результат сумісної діяльності великих груп людей на основі спільних інтересів і договору. Джерело розвитку буття суспільного складається з векторів різних сил: природних, власне соціальних і духовних. Соціальне буття – це реальність особливого роду, що не належить до інших форм буття, в тому числі до психічних, індивідуальних аспектів людського існування.
Виникає буття соціальне в результаті різноманітних взаємодій індивідів. Основу взаємодії індивідів складає соціальна дія. Категорія вищого порядку – соціальні відносини, тобто стійкий зв’язок взаємо орієнтированих соціальних дій. Так, прикладами соціальних відносин можуть бути боротьба, ворожість, любов, конкуренція, обмін тощо. Саме в системі соціальних відносин реалізується соціальне буття індивіда.
Системоутворюючим фактором сучасного суспільства багато філософів вважають інформацію – нову соціальну реальність, де виробництво уже не розглядається як таке, що визначає суспільний устрій, і разом з тим змінюється концепція буття індивіда у суспільстві.
Людина в межах нової суспільної якості уже не розглядається, як, насамперед, людина економічна, діяльність якої і в соціальній сфері визначається вигодою, користю, інтересом. Виникає нова раціоналість, нові мотиваційні механізми, нові пост матеріалістичні цінності, що не визначаються у системі виробництва і утилітаристської етики.
Таким чином, соціальне буття – складене, якісне, специфічне явище, що є органічною єдністю окремої людини і буття суспільства.
Буття ідеального (духовного) складається із суб’єктивного (ідеального), об’єктивного (загального) і об’єктивного (сукупності завершених створінь духу) духовного. Що ж розуміють під ідеальним? Ідеальне - філософське поняття, що означає якийсь нематеріальний початок. Ідеальне представлене у формах свідомості людини, діяльності, культури. Суб’єктивне (ідеальне) буття притаманне окремій людині і є результат соціалізації, внутрішньої духовної діяльності, що не припиняється до кінця життя.
До суб’єктивного буття належать: свідомість індивіда з усією її різноманітністю швидкоплинних вражень, почуттів, переживань, думок, ідей, переконань, знання та ін.