Контрольная работа: Калькулювання собівартості продукції. Управління залученням власного капіталу

— податок з власників транспортних засобів, які мають виробниче призначення;

— плата за землю, якщо виробничий підрозділ має права на земельну ділянку, засвідчені актом;

— комунальний податок, нарахований виходячи із середньоспискової чисельності працівників виробничого підрозділу тощо.

Існує декілька методів калькуляції продукції.

За вибором об'єкта калькулювання:

- позамовний;

- попередільний;

- нормативний.

При позамовному методі об'єктом калькулювання є окреме індивідуальне замовлення, окремий контракт або партія продукції; цей метод застосовується в індивідуальному та дрібносерійному виробництвах.

Попередільний метод (від слова "переділ") — це сукупність технологічних операцій, внаслідок яких одержують продукт праці. Застосовують на виробництвах з однорідною, масовою продукцією.

При застосуванні цього методу облік витрат ведеться у розрізі видів або груп продукції за переділами.

Попередільний метод має два варіанти: одно- та багатопередільний.

1) однопередільний метод - при застосуванні цього методу технологічний процес не поділяється, а від першої операції до останньої становить єдине ціле, наприклад, хлібопечення тощо.

2) багатопередільний метод - застосовують, коли технологічний процес поділяють на декілька технологічних фаз (стадій, переділів) й наприкінці кожного переділу одержують напівфабрикат, який визначають за кількістю і вартістю, тобто калькулюють виробничу собівартість напівфабрикатів. Готовий продукт одержують наприкінці останнього переділу.

При обох наведених методах обліку витрат застосовується система "директ — костінг". Ця система представляє метод зрізаної (неповної) собівартості. Облік витрат і визначення собівартості готової продукції здійснюються тільки за змінними виробничими витратами. Постійні витрати не розподіляються між об'єктами калькулювання, а прямо відносяться на результати господарської діяльності. Незавершене виробництво та залишки готової продукції оцінюють за змінними витратами.

Нормативний метод обліку витрат на виробництво застосовують для щоденного виявлення відхилень від діючих норм на виробництво з метою запобігання надмірних витрат коштів підприємства.

Суть нормативного методу зводиться до того, що витрати на виробництво обліковуються з поділом їх на три елементи обліку:

1) витрати в межах норми (плану, кошторису, квоти тощо);

2) зменшення (економія) або збільшення (перевитрати) витрат порівняно з нормою (квотою, кошторисом тощо) внаслідок зміни норми під впливом технічного прогресу;

3) відхилення витрат порівняно з нормою (квотою, кошторисом, планом тощо) у бік зменшення (економія) або збільшення (перевитрати).

Важливим елементом нормативного методу обліку витрат на виробництво є складання нормативної калькуляції. Нормативна калькуляція складається на основі діючих на початку року норм витрат на конкретний вид продукції в розрізі витрат елементами собівартості (рахунки класу 8).

Ціна реалізації продукції Ц включає: виробничу собівартість ВС, визнані адміністративні витрати Ва, витрати на збут продукції В3, прибуток П та ПДВ:

Ц = ВС + Вй + В3 + П + ПДВ.

При цьому адміністративні витрати розподіляються на кожен об'єкт калькулювання аналогічно загальновиробничим, витрати на збут прямо відносяться до відповідних видів продукції або розподіляються залежно від маси, обсягу або виробничої собівартості продукції.

2 Управління залученням власного капіталу

Формування оптимальної структури капіталу підприємства для фінансування необхідного обсягу затрат та забезпечення бажаного рівня доходів є одним із найважливіших питань, що вирішуються в процесі фінансового управління підприємством. На сьогоднішній день правильний підхід щодо поєднання власних та залучених коштів є одним із передумов фінансової стійкості підприємства і його рентабельності. Проте в умовах економічної кризи, а особливо кризи банківської сфери, залишається відкритим питання залучення нових коштів, а також пошук шляхів оптимізації структури капіталу сучасного українського підприємства.

Підприємство для свого розвитку повинно збільшувати обсяг залученого капіталу. Адже метою його тактичної діяльності є отримання прибутку, а стратегічна мета – збільшення цього прибутку та посилення фінансової стійкості. В залежності від того, які у підприємства джерела фінансування, розрізняють власний і залучений капітал. Запозичені кошти мають декілька переваг: по-перше, проценти, що сплачуються за користування запозиченими ресурсами, віднімаються від суми податку на прибуток, що знижує фактичну вартість позички, по-друге, сторони, які надають позику, отримують фіксований дохід, не можуть впливати на розподіл отриманого прибутку підприємством.

Проте, запозичені фінансові ресурси мають певні недоліки. Адже чим більший коефіцієнт заборгованості, тим більший ризик має підприємство, а відповідно, вище ціна запозичених коштів.

Виходячи з вище сказаного, виникає питання про те, яке фінансування краще і коли: чи то власними коштами, чи то борговими, чи можливе їх поєднання задля досягнення основної мети діяльності будь-якого підприємства – максимізації прибутку і мінімізації затрат.

Аналізуючи погляди вчених стосовно оптимізації капіталу, приходимо до висновку що в цілому, діяльність підприємства поділяється на певні життєві цикли. Тому для оцінки оптимізації структури капіталу необхідно чітко розуміти, який етап проходить підприємство: розвиток, стабільність чи період збитковості.