Контрольная работа: Канон в естетиці
Як видно, термін "художній канон" - продукт уже нового часу. Але оскільки, як вважає С.С. Аверинцев, диференційованої науки естетики зі своїми категоріями раніше нового часу все-таки не було, відсутність науки естетики припускає як свою передумову і компенсації найсильнішу естетичну омальованість усіх форм осмислення буття. Поки естетики як такий ні, немає і того, що не було би естетикою [1.С.33].
Тому, незважаючи на відсутність канону як естетичної категорії, ми можемо вбачати естетичний початок у всіх інших проявах канону.
Більш того, як затверджує В.В. Бичків, "філософський і естетичний матеріал, як правило, не вирізається тут з текстів, релігійних по своєму утилітарному призначенню."
Тим самим вивчення канону художнього розширюється до осмислення всієї категорії канону взагалі. Уже з початку XX століття формується богословське відношення до ікони. Починається воно з о. Павла Флоренского, простежується в працях багатьох богословів і світських учених, кінчаючи останніми роботами - Язиковий, Бычкова, Боброва й ін.
Ще П. Флоренский пише про неправильне відношення істориків і богословів XIX століття до канону. Він говорить про те, що канон не можна оцінювати як церковний консерватизм, що перешкоджає спробам народження нового церковного мистецтва, тобто як причину його умирання. Події XIX століття переконують нас у цьому. Іконописне мистецтво не тільки не висохнуло, але й одержало подальший розвиток на основі старих канонічних форм і сюжетів. Крім того, вивчення історії іконографії переконує нас у тім, що канон був живим на всіх етапах існування православної культури. Багато в чому життя канону обумовлена саме його багато аспектною. Естетичний зміст канону спирається на іншо-естетичну сферу. Усі процеси, що відбувалися в православній культурі, робили на нього своя дія.
Великий вплив на зміни в художньому каноні робить таке явище християнської культури, як канонізації святих, котра може розглядатися як тип культурної діяльності, де художнє - ширше - естетичне займає далеко не останнє місце.
Зіставляючи поняття "канон" і "канонізація", можна відштовхуватися від етимології слова. І той і інший термін походить від грецького. Канон роблять від значення "міра, що визначає прямий напрямок", а слово канонізація від значення "список, каталог". Наскільки ж ці поняття розійшлися в процесі руху історії, мови і культури, і є чи більш глибинний зв'язок між цими словами, чим загальний корінь?
Канонізація - шана покійного подвижника до лику святих.
Тут можна говорити про офіційну канонізацію як акті досить формальному, а можна розуміти канонізацію як момент визнання святості якої-небудь особи в очах віруючих і феномен існування категорії святості як такий у свідомості людей.
Як визначену процедуру канонізація оформилася у відносно пізніше час. Перше відоме нам патріарша постанова про проголошення подвижника святим відноситься вчасно константинопольського патріарха Фотія (близько 810-895 р.) [5.С.35-36].
У російської церкві зовнішні формальні ознаки канонізації були визначені лише в XVI столітті соборними процесами 1547 і 1549 р. Ці ознаки і дотепер залишаються підставою колонізаційного діловодства: літературне прославляння завдяки складанню житій, церковних канонів, дарунок чудотворний, нетління мощів.
Однак потрібно відзначити, що неофіційна канонізація відбувалася ще з перших століть існування християнської церкви.
Церковна громада або окрема особа одержували благословення єпископа на збереження мощів і щорічне святкування його пам'яті. З розвитком шанування святих подібне визнання виражався у внесенні імені святого в диптихи і мартирологи (от де простежується зв'язок з каноном у значенні списку, каталогу).
Висновок
Узагальнюючи все що було сказано, усе це доводить, що шанування святих існує як культурно-релігійний феномен і виникає незалежно від офіційних постанов. З одного боку, слово "канонізація" можна переводити як узаконювання (оскільки канон - це закон), з іншого боку, є й інший закон, набагато більш високого порядку, зв'язаний з розумінням святості й істини. Святими в християнському розумінні стають ті люди, що слідом за Христом повторюють шлях святості й у свою чергу стають прикладом, "правилом віри благочестя". Святий - це зразок, тобто норма, а значить канон.
І цей канон у силу специфіки східно-християнського світосприймання не може бути зовнішньо естетичний або антиестетичний. Як святість - правило віри, так і втілення цього правила в художніх образах повинне бути благочестиво, пристойно з погляду релігії й одночасно естетично.
У підсумку необхідно відзначити ще одну "естетичну" сторону канонізації. Канонізація - процес створення образа святого, і це саме художній образ, оскільки створюється він у творах мистецтва: у літургії, житії й іконографії. І тут ми простежуємо логікові зовсім специфічну, тому що об'єкт носить тільки ім'я і відбиває фактологію історичного персонажа.
Логіка ця підлегла логіці створення канону, тобто приклада, правила християнського подвигу, що визнається за норму, зразок. І твір мистецтва, що розповідає про цьому, саме стає правилом, а мистецтво - канонічним.
Таким чином, ми бачимо глибокий зв'язок між каноном і канонізацією, що, у свою чергу, багато в чому починає визначати художній канон при створенні нових творів мистецтва, що виникають на її основі.
Список літератури
1. Аверинцев С.С. Поетика ранньо-візантійської літератури. М., 1977.
2. Бичків В.В. Візантійська естетика М., 1977.
3.Бичків В.В. Духовно-естетичні основи давньоруської ікони. М., 1995.
4. Брокгауз Ф.А., Ефрон І.А. Енциклопедичний словник. Спб., 1895. T.16.
5. Живов В.М. Святість: Короткий словник агіографічних термінів. М., 1994.
6. Коротка філософська енциклопедія. М., 1994.
7. Лосєв А.Ф. Про поняття художнього канону //Проблеми канону в древнім і середньовічному мистецтві. М., 1973. С. 6-15.
8. http://www.yspu.yar.ru