У Слові, надто ж батьківському чи материнському, приховано силу незвичайну — як добротворчу, так і руйнівну Однак повернімося до власне чарівних казок. Важливо також наголосити, що їхніми героями є здебільшого прості люди (син бідняка, чабан чи пастух), а з якихось складних ситуацій виручають їх нерідко теж "прості" тварини: мурашки, птахи, риби. Саме вони можуть впоратися з неймовірними завданнями, поки герой спокійно спить, очікуючи ранку, який, усім відомо, од вечора мудріший. Але допомогу від них він отримує не просто так, а тому, що також зробив якусь добру справу, виявив щире співчуття до слабшого. Підтвердження цьому знаходимо в казках будь-якого народу.

Зазвичай вважають (причому цілком слушно), що в народних казках закладено доброту й справедливість, вони демонструють зразки високої людяності й гідної поведінки. Але окремі розповіді потребують до себе обережного, а то й критичного ставлення.

• Соціально-побутові казки, тобто казки про повсякденне життя в суспільстві — третя велика група, їх ще називають новелістичними — за короткий обсяг і динамічний сюжет. Позитивні персонажі — кмітливий наймит, мудра дівчина, убогий брат (чоловік, солдат, гусар, хлопець), Хитрий Антс в естонців, Хитрий Петр у болгар, винахідливий бідняк Алдар-Косе в казахів тощо. Вони, безперечно, виграють усі суперечки, пошивають у дурні своїх кривдників і зазвичай стають багатими. А ще, на відміну від героїв чарівних казок, вони завжди активні, здатні самі впоратися зі своєю долею.

На відміну від чарівних казок, які без чудес просто немислимі, все чи майже все, про що мовиться в соціально-побутових казках, на перший погляд, не вигадане, таке, що може трапитись будь із ким. І, можливо, саме в цьому їхня найбільша привабливість, адже будь-хто здатен легко "приміряти" казку на себе: а як би я в цій чи тій ситуації повівся? Як би на це чи те запитання я відповів? Переміг би чи програв? Нерідко до таких-от "примірянь" спонукає і сам оповідач, коли, дійшовши до найцікавішого місця, зумисне замовкає, аби малий слухач поділився своїми міркуваннями, а вже потім зіставив їх із казкою. Зіставлення поки що не на його користь? Нічого, з кожною новою казкою він теж мудрішає, набуває досвіду, краще розрізняє не лише контрастні поняття, а й відтінки та напіввідтінки в поняттях суміжних, споріднених.

Що ж стосується вигадки, то в будь-якій соціально-побутовій казці її теж немало, у тій-таки нашій "Мудрій дівчині" та її варіантах в інших народів: увесь ланцюжок подій тут логічний лише умовно, і не треба великих зусиль, аби переконатись у його алогізмі, в його неправдоподібності, аби, зрештою, зруйнувати його повністю.

Із соціально-побутовими казками органічно пов'язані казки-новели, казки-притчі (тобто невеличкі повчальні оповідки про ту чи ту якусь життєву пригоду, як-от болгарська "Життя — це сходи", африканська "Дичина, яку мисливець їв багато років", індійська "Маленьке манго"), казки-оповідання, казки-фейлетони (гумористично-сатиричного змісту), казки-поеми (як-от африканська "Все хоче жити", кубинська "Бик-поет") тощо.

• Кумулятивні казки (їх часом відносять до підгрупи казок про тварин) — четверта група. Слово "кумуляція " в перекладі з латинської означає збирання, нагромадження, посилення. Так називають художній прийом, що полягає в багаторазовому повторенні одних і тих самих дій чи елементів твору.

Елементи кумуляції наявні практично в усіх казках (як-от: у російській "Золота рибка", в її індійському "двійникові" "Золота рибина" і т. ін.). Але є, сказати б, суто кумулятивні казки (скажімо, українські "Рукавичка", "Ріпка", "Колобок", схожа — норвезька "Казка про коржа"). Кінцівку в таких казках неважко передбачити, вона часто комічна. Події — своєрідне "нанизування" якихось зустрічей, вчинків, діалогів чи пісеньок. Такі казки цікаві не стільки сюжетами, скільки мовою і стилем. Вони оздоблені римами, повторами, милозвучні. Вони приваблюють до себе ясністю, простотою і гармонійністю.

2. А. Барто – поет і педагог

Поетичний хист Агнії Барто вже давно одержав визнання читачів, маленьких і більших. Перша книга Агнії Барто вийшла в 1925 році, коли авторові було 19 років.

Суспільна позиція Барто визначилася з перших її кроків у літературі: сучасність - її головна тема, діти - основні герої, виховання високого почуття патріотизму - її постійне завдання, зрозуміле дуже широко й розв'язуване по-своєму, різноманітно й вільно. Вірність цієї позиції, політичне й педагогічне чуття, своєрідна, відрізняюча відразу від всіх інтонація живого розмовного мовлення, непідроблений дитячий словник, життєрадісні ритми й гумор зробили її одним з найулюбленішим авторів.

Джерело, що живить поезію Барто,— народна творчість, дитяча фольклор. Звідси — афористичність, використання пословиць: деякі вірші її розібрані на прислів'я й узвичаїлися саме в цій якості. Барто майже завжди у своїх віршах говорить від імені дитини, і вона має на це право. Коли читаєш ці вірші, бачиш, що автор живе не десь поруч, а разом з нашими дітьми, чує не тільки їхні розмови, але й думки, уміє читати між рядків у дитячих листах, які одержує тисячами. Постійно живе спілкування Барто з дітьми вносить у її вірші те нове, що вносить час у наше життя. Саме тому вірші Барто так точно закріплюють все характерне для різного віку, що пережито дітьми декількох поколінь, що займало їхній розум, будило їхнє почуття. Вірші Барто — це сторінки дитинства. Може бути, тому їх так добре пам'ятають і ті, хто давно виросли з тих пір, як вона почала писати для дітей. Вона запитує себе у своїх «Записках»: «За що дорослі люблять вірші дитячих поетів? - За посмішку? За майстерність? А може, за те, що вірші для дітей здатні повернути читача в його дитячі роки й у ньому самому пожвавити свіжість сприйняття навколишнього світу, відкритість душі, чистоту почуттів?»

Вона права, звичайно, але можна сказати, що й діти люблять ці вірші за те, що перед ними, як у чарівному дзеркалі, відбиті їхні дитячі роки, вони самі, їхнє сприйняття світу, їхнього переживання, почуття й думки. У цьому секрет життєвості поезії А. Барто.

Але в житті дитини, цієї маленької людини, завжди зберігається й те, що властиво всякому дитинству, ті стадії росту, які проходить будь-яка дитина: перші кроки, перше побачення із природою, перша реакція на пещення, біль, образу, перші радості й прикрості, перші зусилля й перші успіхи. Це те, що закріплено самою природою, що повторюється зі століття в століття. Але, залишаючись у чомусь незмінним, світ навколо нас міняється нестримно, змінюється й сприйняття його новою маленькою людиною, запас його вражень, міняється й відношення до нього в людському суспільстві, у народі, у країні. Сучасна радянська дитина живе й росте вже не в тім світі, у якому росли його діди й навіть батьки. Вірніше, і в тім і не в тім. І от це сполучення минулого й теперішнього, споконвічного й сьогоднішнього - завдання справжньої поезії для дітей, те, що робить вірші нестаріючими, завжди живими й потрібними людям. Цей щасливий дарунок - сталості й мінливості - читач, і дорослий і дитина, знаходить у Барто.

У її віршах, завжди актуальність, - прикмети нашого часу, актуальні події дитячого життя; але не тільки в них зміст і значення її поезії - на тій життєстверджуючій основі, на якій народилися ці вірші, у розлитій у них доброті й чистоті Барто допомогло її знання дитячої психології, дитячих характерів. У книзі «Знайти людину» - книзі поетичної й документальної, здатної потрясати серця, книзі унікальної, що розповідає, як за допомогою радіо письменниці часто по уривках дитячих спогадів вдавалося знайти сотні людей, що втратилися в час війни, з'єднати сім'ї, повернути дітей матерям, а матерів тим, хто довгі роки вважався сиротами. Скільки тисяч листів із всіх кінців землі отримано на радіо й особисто Агнією Барто й скільки отут різних людських доль, скільки прикростей і радостей, скільки вдячності людині, що взяла на себе труднощі й відповідальність таких пошуків. Книга «Знайти людину» адресована дорослому читачеві, але ідея її пов'язана з поемою для дітей «Звенигород».

Із самого початку творчого шляху у віршах Агнії Барто переплелися дві характерні для Барто лінії: лірична й сатирична. У нашій дитячій поезії Барто вважається творцем сатири для дітей. Продовжуючи сатиричну лінію, почату Маяковським, вона ввела в дитячу літературу сатиричну віршовану новелу, сатиричний портрет, веселі шаржі.

«Сатира для дітей?», « чи Розуміють її діти?», « чи Потрібна вона дітям?» - так думали й, можливо, думають багато хто. Агнія Барто блискуче відповідає на ці питання, затверджуючи виховну дієвість своїми сатиричними віршами. Сміх - її перший помічник у спілкуванні з дітьми, головний союзник у її роботі вихователя. Але часом вона сміється над тим, що й невесело, і нерадісно. Вона любить давати імена своїм героям - у неї майже немає безіменних хлопчиків і дівчинок, «взагалі піонерів»- у неї діють «індивідуальності», часто їхні імена так міцно пов'язані з їхньою характеристикою, що стають уже загальними.

Сатира Барто влучна, гостра, але не зла; автор знає, що в дитини всі спереду й він може позбутися від своїх слабостей і тимчасових недоліків. Автор знає, що діти здатні багато чого зрозуміти й відчути, довіряє розуму дитини, і тому у віршах завжди йде трошки поперед віку. Агнія Барто дотепно говорить, що пише вірші «на виріст». Її сатира різноманітна - можна простежити, як вона розвивалася й заглиблювалася. Спочатку це було висміювання якоїсь однієї смішної риси .у людині (наприклад, «Балакуха»); потім цільний сатиричний портрет («Наш сусід Іван Петрович»), потім висміювалося вже якесь злободенне явище в побуті, у школі, у сім'ї, несумісне з ідеєю моральності - згадаємо «Лешеньку», згадаємо хлопців, що нараховують собі «бали» за добрі вчинки («Три очка за старичка»). Найчастіше стріли її сатири націлені не тільки на хлопців, але й на батьків, вихователів. Це робить її сатирові ще дієвіше, тим більше що автор тактовний і «підтекст», що дійде до дорослого, не змуситьздогадатися дитини, що отут натяк на маму або папу.

Творчість Агнії Барто можна розглядати як підйом по спіралі, вона немов повторює властиві їй характерні прийоми, теми, жанри - щораз в іншім, більше високій якості. Вона вдосконалює не тільки самий вірш, словник, риму, розмір, його значеннєву насиченість, але й характер своїх героїв, піднімає їх інтелектуальний і моральний рівень, тим самим непомітно й без натиску прищеплюючи читачеві почуття доброти

Список використаної літератури

1. Довженко Г. Український дитячий фольклор. – К., 1981

2. Кононенко П. Українознавство. – К., 1996

3. Скуратівський В. Місяцелік. Український народний календар. – К., 1993

4. Стельмахович М. Народна дидактика. – К., 1985

5. Стельмахович М. Народне дитинознавство. – К., 1991

6. Барто А. Стихи детям. – 1981