Контрольная работа: Методологічні аспекти екологічного менеджменту
Навряд чи можна беззастережно погодитися з висловом І. Мічуріна, що одержав широку популярність,: »Ми не можемо чекати милостей від природи. Взяти їх у неї - наше завдання». Очевидно, що потрібно не тільки брати від природи, але і допомагати їй, дбайливо до неї ставитися, відновлювати те, що у неї взято в інтересах виробництва, усього розвитку людського суспільства, захищати її від негативного до неї ставлення.
Природа страждає від порушення нормального природного відтворення своїх елементів. Біосфера являє собою замкнуту й врівноважену систему, що сама себе підтримує. Так, у лісі комахи живляться рослинами і тим самим себе відтворюють; ті, що плазують, поїдають комах; дрібні тварини - плазуючих; великі тварини - дрібних. Відтворення може відбуватися і не в такій послідовності: великі тварини можуть живитися рослинами, дрібні тварини - комахами. Органічні останки і відмерлі істоти є їжею мікроорганізмів, можуть використовуватися грибами, хробаками, коренями рослин. Листи гаю, що обсипалися восени, перегнивають і живлять корені дерев. Система саморегулюється наявністю вихідних матеріалів для її відтворення і можливостями споживання відходів усередині системи, що забезпечує її рівновагу. Таким чином,,біологічна система, чи екосистема, має замкнутий характер, вона сама себе підтримує і тим самим забезпечує власну рівновагу за даних умов співвідношення з неживою природою.
Сучасне промислове виробництво не має замкнутого характеру, це - відкрита система. В неї надходять маси сирих природних матеріалів, що проходять іноді стадію первинної обробки під час видобутку, - вугілля, нафта, руда, будівельні матеріали, сільськогосподарська і лісова сировина, вода, повітря. Уся маса матеріалів проходить одну чи кілька стадій обробки і потім у вигляді кінцевого продукту виходить із системи і надходить у споживання. Разом з цим на всіх стадіях її обробки із системи викидаються відходи - порожня порода, шлаки, зола, стоки, аерозолі, гази, пари, пил і інші, які містять нерідко різні шкідливі для людини і живих організмів речовини.
Обсяг відходів часто перевищує обсяг кінцевого продукту. Про ступінь корисного використання сировини і про відносну кількість відходів можна судити із співвідношення ваги кінцевого продукту до ваги вихідного матеріалу.
У сучасному світі на частку відходів припадає до 96-98% від вихідного матеріалу і тільки 2-4 - на кінцевий продукт. Завдання полягає в тім, щоб зменшити відходи за рахунок усілякого їхнього використання. Треба перетворювати виробництва по можливості на замкнуту систему, розвиваючи маловідходні і безвідхідні форми виробництва.
Втручання людини в біосферні системи порушує їхню збалансованість і внутрішні зв’язки, призводить до несподіваних наслідків. Застосування інсектицидів у лісі для винищування комах призводить до загибелі мурах і дрібних тварин. Хімічне запилення для протидії росту так званого бур’янистого лісу (осики та ін.) з тією метою, щоб ці малоцінні дерева, які дуже швидко ростуть, не заважали росту хвойних порід, - створює небезпеку загибелі живих істот у лісі. Застосування гербіцидів може викликати масову загибель худоби, що вживала отруєну траву.
У процесі розвитку суспільства постійно виникають протиріччя між зростаючими потребами людей і обмеженими можливостями біосфери, природних ресурсів.
Екологічний менеджмент повинний враховувати ці протиріччя і визначати раціональні співвідношення між рівнями споживання, розвитку виробництва й екологічними факторами, тобто вносити діалектичний характер.
Розділ 2. Екологічна ситуація, концепція і функції екологічного менеджменту
Україна володіє багатими природними ресурсами і особливо славиться своїми чорноземами, аналоги яких є ще хіба що в двох точках планети - Манчжурії і в долинах ріки Міссісіпі. Сьогодні перед суспільством в цілому і агропромисловим комплексом зокрема стоять завдання розумного, раціонального використання природних запасів. За прийнятою класифікацією усі природні ресурси можуть бути поділені на вичерпні і невичерпні. У свою чергу вичерпні діляться на відновлювані (грунт, рослинний світ і флора, тваринний світ) і невідновлювані (корисні копалини). Невичерпними ресурсами є сонячна енергія, електромагнітне опромінювання, енергія вітру, атмосферні опади, приливи морів і океанів. Управління природними ресурсами здійснюється з урахуванням класифікаційних ознак і сукупної еколого-економічної оцінки ресурсів.
У концептуальному відношенні підходи до розв'язання екологічних проблем можна поділити на три категорії:
1. Глобальний підхід до проблем забруднення навколишнього середовища у зв'язку з інтенсифікацією промислового і сільськогосподарського виробництва, збільшенням використання енергоресурсів, урбанізаційними процесами і ростом народонаселення.
2. Національно-регіональний підхід, орієнтований на охорону об'єктів навколишнього середовища (атмосферного повітря, води, контроль за використанням хімікатів, пестицидів) на розробку національних заходів економічного впливу і адміністративно-правового забезпечення охорони навколишнього середовища.
3. Підвищення ролі і значення громадських об'єднань у справі контролю забруднення, регулювання ступеня впливу господарської діяльності на якість навколишнього середовища. Таким чином робиться спроба реалізувати такі засоби екологічної політики, які б враховували фактичний ріст економіки і можливість елімінації сторонніх негативних наслідків цього росту на оточуюче людину середовище проживання.
Існують і концепції розв'язання екологічних проблем, орієнтованих на соціально-політичні засоби вирішення конфліктних екологічних ситуацій, створення ефективних систем управління у даний час і на перспективу. Життєдіяльність екосистеми характеризується такими основними принципами: обмеженість споживання, різноманітність видів і форм існування замкнутих поживних ланок, коли продукти життєдіяльності однієї популяції є продуктами харчування для інших. У сучасних умовах постійно зростає роль природоохоронних і природовідновлювальних функцій агросистем. З урахуванням цього повинна впроваджуватись економіко-екологічна концепція розвитку агропромислового виробництва, здійснюватись заходи, спрямовані на формування в різних регіонах таких агросистем, яким була б властива висока відтворювальна здатність, екологічна стабільність, продуктивність і еко-логічність виробництва.
У сучасних умовах виробництво повинне стати екологічно чистим, тобто побудованим на пріоритетах забезпечення цивілізованої життєдіяльності людини через збагачення природи, розвитку тих її якостей, які дозволяють людині відчувати себе частиною цієї природи і досягати високої якості життя і гармонії свого розвитку. Управління, яке відповідає потребам і особливостям екологічного виробництва, називається екологічним менеджментом. На думку Е.М.Короткова, екологічний менеджмент - це тип управління, побудований на соціально-економічному і соціально-психологічному мотивуванні гармонії людини з природою і орієнтований на формування і розвиток економічного виробництва і екологічної культури життєдіяльності людини.
Екологічний менеджмент може розглядатись як нова концепція управління виробництвом і суспільством за цілями розвитку соціоприродних процесів. Найбільш важливі аспекти концепції екологічного менеджменту знаходять свій прояв у принципах: опора на екологічну свідомість, екологічне мотивування діяльності, випередженість або попередженість у розв'язанні проблем екології, цілеспрямованість, стратегіч-ність і послідовність в екологічній діяльності тощо.
Різноманітні функції екологічного менеджменту можна об'єднати у три групи: а) функції, пов'язані з управлінням запасами природних ресурсів, їх використанням, транспортуванням, а також розміщенням виробництва; б) функції, пов'язані з управлінням технологічними інноваціями, насамперед управлінням утилізацією і використанням відходів, а також екологічною безпекою; в) управління соціодинамікою культури, урбанізацією і регіональною екологічною обстановкою .
Функції менеджменту реалізуються державними структурами, самими природо користувачами і, частково, громадськими організаціями. Основними функціями державного управління природокористуванням і охороною навколишнього середовища є: ведення державного обліку природних ресурсів і їх кадастрів (земельного, водного, лісового і ін.); планування використання природних ресурсів і заходів з охорони навколишнього середовища; міжгалузеве розподілення і перерозподіл природних ресурсів; проведення заходів з організації території природних об'єктів (землеустрій, лісоустрій та ін.) і охороні навколишнього середовища; контроль за станом, використанням, відновленням і охороною природних ресурсів і середовища. Великий обсяг управлінських робіт у сфері екології виконують самі природокористувачі (державні, акціонерні, приватні підприємства і організації). Господарське управління, переслідуючи ту ж кінцеву мету, що й державне, знаходить вираз у кількісному і якісному обліку земель та інших природних ресурсів; внутрігосподарському плануванні і організації використання і охорони природних ресурсів і оточуючого середовища; наданні присадибних, городніх і садових ділянок, кормових угідь, водних і лісових об'єктів, а також надр (загальнопоширені корисні копалини) для ведення особистого господарства, сімейного і колективного підрядів, у тому числі на орендній основі; організація робіт з меліорації земель, очистки водойм, санітарної рубки лісів та ін.; внутрігосподарський контроль за природокористуванням і охороною навколишнього середовища.
Розділ 3. Методологічні основи екологічного менеджменту
Загальна методологія як вчення про методи пізнання реалізує такі функції: створення нового знання; структу-рування цього знання у вигляді нових понять, категорій, гіпотез; організація нових знань у практичній діяльності. До принципів методології зараховують єдність теорії і практики, об'єктивність, конкретність, розвиток, історизм. Основним напрямом реалізації принципів методології є системний підхід, що виник як загальнонауковий метод на базі загальної теорії систем та сталого розвитку. Сутність системного підходу полягає в розгляді об'єкта дослідження та практичної діяльності в єдності зовнішніх і внутрішніх зв'язків у просторі та часі.
Екологічний менеджмент є складовою загальної системи управління і тому має притаманні їй теоретико-ме-тодологічні основи. Водночас екологічні проблеми розглядають у причинно-наслідковому взаємозв'язку, причому екологічні аспекти взаємозв'язку набувають дедалі більшого значення. Тому роль системно-екологічного підходу зростає адекватно до реалій сьогодення: масштабності техногенних і екологічних загроз; швидких змін середовища існування людини і суспільства; ігнорування транснаціональними корпораціями національних чи регіональних проблем тощо. Формування методології системного підходу ґрунтується на використанні знань про системи: їх класифікацію, загальні системні властивості, природу і види їх поведінки. Основою методології системного підходу є системне бачення світу та системне мислення. У загальнопонятійному розумінні системний підхід як нормативна методологія прийняття управлінських рішень означає процес підготовки і прийняття рішень на основі системного аналізу елементів будь-якої системи, що перебувають у взаємозв'язку і взаємодії, а також факторів зовнішнього, в т. ч. природного впливу на ефективність взаємодії складових системи як цілісного явища і впливу системи на середовище інших систем.
Основою системно-екологічного підходу є системно-екологічне бачення світу як єдиного і цілісного середовища.Методологічне підґрунтя системно-екологічного підходу формується на таких основних постулатах: «усе залежить від усього»; «будь-яка зміна породжує ланцюгову реакцію наслідків»; «будь-яка частка є частиною цілого, а ціле — частиною більш цілого»; «усе має свої закони існування і змін».
Системний підхід в екологічному менеджменті передбачає збалансованість економічної вигоди і екологічної безпеки, екологічної політики підприємства і державної екологічної політики, враховуючи минуле, інформацію про теперішнє функціонування та зв'язки всіх чинників на перспективу.
Системне екологічне управління здійснюється в межах організаційно-правового поля загальної системи управління. Об'єктивна необхідність запровадження системного екологічного управління, яка диктується вимогами часу і необхідністю виживання підприємства у зовнішньому конкурентному середовищі, може спонукати керівництво підприємства на реструктуризацію загального управління на основі системного підходу.
Отже, системно-екологічний підхід характеризують такі ознаки: системне мислення; системний аналіз; операційні дослідження; стратегічне планування; комплексне оцінювання; системний менеджмент (цілісне бачення, необхідність передбачення, гнучкі погляди, послідовність міркувань, цілеспрямованість).
Технологія системного управління формується з двох рівнів: процесного і функціонального. Провідним є процес підготовки, прийняття і реалізації рішень, який обслуговують обліковий, аналітичний та інформаційний процеси. Характерним для системного менеджменту є напівформа-лізований процес, коли аналітична підготовка рішень формалізується, а прийняття рішень здійснюється з використанням досвіду управлінського персоналу.
На кожному етапі системного підходу до процесу прийняття стратегічних рішень обирають можливі шляхи вирішення та методи підготовки і прийняття рішень.
1. Постановка завдання. Суть цього етапу зводиться до визначення проблеми, умов і часу її вирішення, засобів та необхідної інформації тощо. При цьому використовують порівняльний аналіз аналогів розв'язання проблеми, аналіз господарської діяльності, матеріали комплексного аудиту