Контрольная работа: Митні платежі
• податок на додану вартість;
• платежі за видачу ліцензій на здійснення діяльності у сфері
митно-тарифних відносин;
• платежі, пов'язані з проблемами порушення митного законодавства.
Доцільно зауважити, що за способом митного регулювання митні платежі можна класифікувати на тарифні та нетарифні засоби. Платежі, пов'язані з нарахуванням митного тарифу, - це єдиний вид тарифного регулювання, нарахування ж за акцизним збором, податком на додану вартість, митними зборами - це види нетарифного регулювання.
До митних платежів, пов'язаних з митним тарифом, слід віднести такі: ввізне мито, що нараховується за вантажною митною декларацією; ввізне мито в неторговельному обороті; мито за поштові відправлення; вивізне мито; вивізне мито в неторговельному обороті.
За економічною природою основу митних платежів складають митні податки та митні збори. Митні податки - це непрямі податки, які нараховуються при переміщенні предметів через митний кордон: мито, акцизний збір, податок на додану вартість. Митні збори поділяються на дві групи: митні збори за виконання покладених на митницю
Класифікаційні ознаки системи митних платежів обов'язків та митні збори за надання послуг у галузі митної справи.
| Класифікаційні ознаки | Елементи |
| Види податків | Мито; акцизний збір з імпортних товарів; ПДВ на операції з ввезення імпортних товарів |
| Спосіб стягнення | Непрямі |
| Суб'єкт податку | Юридичні особи, фізичні особи |
| Рівень влади | Загальнодержавні |
| Призначення | Загальні |
| Порядок зарахування до Держбюджету | Закріплені |
| Порядок введення | Обов'язкові |
| Джерело сплати податкових сум | Митна та фактурна вартість товару |
| Об'єкт оподаткування | Експортно-імпортні операції |
| Тривалість | Момент митного оформлення |
| Метод нарахування | Прогресивні, адвалорні, специфічні, спеціальні, тверді |
| Форма розрахунків | Безготівковий, готівковий, вексельна форма |
За формою взаємовідносин між платником і державою податки, які контролюють митні органи, є непрямими, тобто вони стягуються до бюджету держави за допомогою цінових механізмів, при чому конкретні платники податків не завжди є їх носіями.
Відповідно до бюджетної класифікації, мито є податком на зовнішню торгівлю, а акцизний збір та податок на додану вартість - це внутрішні податки, що повністю відповідає положенням ст. III ГАТТ "Внутрішні податки або інші внутрішні збори будь-якого типу", в якій констатується, що податок або збір, які застосовуються до вітчизняних товарів та до подібних імпортованих товарів, стягується або примусово стягується у судовому порядку у випадку імпортованої продукції у час або в місці імпортування, повинні, вважатися внутрішнім податком або збором.
Митні платежі можна класифікувати як ті що, формують торговельний оборот та ті, що формують неторговельний оборот.
Залежно від каналу надходження, митні платежі можна систематизувати на ті, які надходять до доходної частини Державного бюджету, та ті, які надходять до фондів Державної митної служби України.
Слід зазначити, що з точки зору порядку зарахування митні платежі в основному є директивними, оскільки вони повним обсягом надходять до одного рівня - Державного бюджету.
Серед багатьох видів підприємницької діяльності, які останнім часом отримали новий імпульс у своєму розвитку, є ті, що безпосередньо пов'язані з митно-тарифними відносинами. Відповідно до законодавства України, стосовно них діє система ліцензування. До платежів, які перераховуються митним органам за надання права здійснювати дані види діяльності, слід віднести видачу ліцензій на відкриття митних ліцензійних складів та магазинів безмитної торгівлі.
Залежно від специфіки платника митні платежі можна систематизувати на основні та додаткові. Основні - це мито, акцизний збір, податок на додану вартість, митний збір за митне оформлення. Додаткові - митні збори за зберігання товарів, митний супровід, збори за видачу ліцензій, плата за участь у митних аукціонах.
Слід зазначити, що існує ціла група платежів, які пов'язані з відповідальністю суб'єктів господарювання за порушення правових норм у сфері митного законодавства. Це, насамперед, штрафи за порушення митних правил; доходи від реалізації конфіскованих або прийнятих на зберігання предметів; безпосередньо конфіскована валюта, а також валюта, що конфіскована після закінчення строку зберігання; доходи від реалізації конфіскованих цінностей; національна валюта, заборонена до ввезення.
Таким чином, можна вважати, що митні платежі є тією основою, за рахунок якої формуються митні доходи країни. Під митними доходами розуміють всю сукупність грошових внесків, які утворені в результаті справляння або стягнення митних платежів, від реалізації конфіскованих предметів контрабанди, коштів від стягнення штрафів, пені.
Платниками митних платежів є фізичні та юридичні особи, що здійснюють митне оформлення. Митне оформлення та пропуск товарів через митний кордон може здійснюватись лише після сплати належних платежів або за умов надання митним органом у встановленому порядку відстрочення їх сплати.
Отже, доходимо висновку, що різнобічна система використання митних платежів дає можливість державі ефективно регулювати зовнішньоекономічну діяльність з метою реалізації економічних інтересів держави у світовій системі господарювання.
2. Заходи регулювання зовнішньоекономічних відносин альтернативні митному тарифу
У сучасній практиці державного регулювання зовнішньої торгівлі, поряд з тарифними механізмами, досить широко застосовуються й інші, не пов'язані з митним оподаткуванням інструменти зовнішньоторговельної політики - нетарифні.
Це пояснюється тим, що:
1. У системі державного регулювання зовнішньоекономічних операцій як тарифні, так і нетарифні методи мають однаковий функціональний зміст та категоріальний апарат - від поповнення Державного бюджету до регулювання експортно-імпортних операцій.
2. Є цілий ряд економічних категорій, які використовуються як при митному, так і при нетарифному регулюванні.
3. Митні органи відіграють суттєву роль у системі нетарифного регулювання, оскільки вони виконують контролюючу функцію даних заходів, особливо це стосується митного оформлення і митного контролю.
Але ефект, отриманий державою від застосування тих чи інших інструментів, має досить значні відмінності. Аналіз впливу імпортних квот на добробут свідчить, що цей різновид протекціонізму нічим не кращий,, від застосування мита при ввезенні товарів, яке забезпечує такий самий обсяг імпорту, що надходить до країни.
З метою з'ясування переваг і недоліків застосування наведених інструментів нами здійснено порівняльний аналіз, доцільність якого обгрунтовано викладеним вище. Розглянемо конкретний приклад, а саме вплив квоти на імпорт телевізорів. Для цього побудуємо графік.
Припустимо, що країна, національна промисловість якої не монополізована, вирішила обмежити ввезення товарів, застосовуючи імпортну квоту з урахуванням того, що квота скорочує розмір імпорту порівняно із внутрішнім платоспроможним попитом на нього, який має місце за рівнем цін світового ринку. Після введення квоти величина імпорту визначається різницею Q\,-Q\, тобто дорівнює величині квоти. Відповідно пропозиція збільшиться на величину квоти.
Отже, неможливість задовольнити весь попит за ціною світового ринку призводить до підвищення рівня внутрішніх цін на товар, у даному випадку до 120 дол.
