Контрольная работа: Поняття і елементи форми держави

· єдине громадянство і єдина державна символіка;

· єдина система законодавства і єдина судова система;

· адміністративно-територіальні одиниці не можуть мати будь-яку політичну самостійність;

· в міжнародних відносинах виступає одноособово. Частини унітарної держави мають різні назви: в Україні — області, у Польщі — воєводства, в Англії — графства, в Італії — провінції.

Деякі унітарні держави (Велика Британія, Грузія, Данія, Із­раїль, Іспанія, Італія, Португалія, Україна, Фінляндія, Шрі-Ланка) включають автономні утворення (адміністративні автономії). В Україні — це Автономна Республіка Крим. Такі держави нази­вають децентралізованими унітарними державами або унітарними державами з елементами федералізму. Вони відрізняються від централізованих унітарних держав, у яких на чолі місцевих орга­нів влади перебувають призначені з центру посадові особи, кот­рі підкоряють собі місцеві органи самоврядування. У децентра­лізованих унітарних державах місцеві органи влади обираються населенням і мають право самостійно вирішувати більшість пи­тань місцевого життя. У них автономії мають внутрішнє само­врядування, як правило, у сфері адміністративної діяльності. Вони можуть користуватися певною самостійністю й у сфері законо­давства. У такому разі закони приймаються парламентом авто­номії в межах своєї компетенції (головним чином у порядку де­легування йому законодавчих повноважень центральним зако­нодавчим органом у випадках, передбачених конституцією).

Щодо Верховної Ради Автономної Республіки Крим, то її участь у сфері законодавчій діяльності обмежена підготовкою і прийняттям Конституції (набрала чинності 12 січня 1999 p.).

Основні ознаки федерації (США, Росія, Австрія, Швейцарія, ФРН, Канада, Мексика, Бразилія, Аргентина, Венесуела, Індія, Малайзія, Австралія та ін. — разом у світі існують 24 федератив­ні держави. На шляху до федерації, здійснюваної з 1988 р. у три етапи, перебуває Бельгія):

· наявність єдиної території, яка у політико-адміністративному відношенні не є одне ціле, а складається із територій — суб'єктів федерації, що мають власний адміністративно-терито­ріальний поділ;

· наявність загальної конституції федерації і конституцій "і суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації установчою владою;

· наявність системи законодавства усієї федерації і системи законодавства її суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації в межах установленої для них компетенції правом видання зако­нодавчих актів, які діють лише на території суб'єкта федерації і мають відповідати союзному законодавству;

· наявність федерального двопалатного парламенту і парла­ментів суб'єктів федерації, федерального уряду і самостійних органів управління суб'єктів федерації;

· наявність громадянства як усієї федерації, так і її суб'єк­тів; у ряді федерацій допускається подвійне громадянство (ФРН, Австрія);

· можливість суб'єктів федерації мати власну правову і су­дову системи (США);

· наявність загальнофедеральної податкової і грошової сис­теми;

· суб'єкти федерації не мають суверенітету і не є суб'єктами міжнародного права, проте в договірних міжнародних відноси­нах може виступати як федерація в цілому, так і кожний із її суб'єктів.

У типовій федерації оборонна і зовнішня політика належить федеральному уряду, освіта — регіонам, а право оподатковуван­ня поділене між обома. Тому і федерація, і її суб'єкти можуть мати право видавати закони з аналогічних питань.

Розглянемо такі союзи держав, як конфедерація і співдруж­ність.

Вони відрізняються від федерації як форми територіаль­ного устрою тим, що є формою міждержавного союзу, тобто об'єднанням незалежних держав.

Конфедерація — тимчасовий союз суверенних держав, які об'­єдналися для досягнення певних цілей і спільно здійснюють низку напрямків державної діяльності (оборона країни, зовнішня тор­гівля, митна справа, грошово-кредитна система тощо) при збе­реженні в інших питаннях повної самостійності.

Основні ознаки конфедерації (через етап конфедерації пройш­ли США, Нідерланди, Швейцарія, остання конфедерація — Сенегамбія, 1981-1989 pp.):

1) відсутність спільної для всієї конфедерації єдиної терито­рії і державного кордону;

2) відсутність загальних законодавчих органів і системи управ­ління;

3) відсутність загальних для всієї конфедерації конституції, системи законодавства, громадянства, судової та фінансової си­стем;

4) відсутність суверенітету конфедерації, збереження сувере­нітету і міжнародно-правового статусу учасників конфедерації;

5) наявність загального конфедеративного органу, що скла­дається з делегатів суверенних держав;

6) рішення загальних конфедеративних органів, прийняте за принципом консенсусу; у разі незгоди з ним членів конфедера­ції не є обов'язковим і не спричиняє ніяких санкцій (право ну­ліфікації, тобто відхилення);

7) наявність права виходу зі складу конфедерації у кожного з її суб'єктів.

Конфедерації мають нестійкий, перехідний характер: вони або розпадаються, або еволюціонують у федерацію.

Заслуговує на увагу особлива форма об'єднання держав, іме­нована співдружністю (СНД, Британська Співдружність націй, Європейська Співдружність у Західній Європі). Це є дуже рідкі­сне, ще аморфніше за конфедерацію, але, однак, організаційно оформлене об'єднання держав, які виступають як асоційовані учасники при збереженні ними повного суверенітету і незалеж­ності. В основу співдружності, як і при конфедерації, покладені міждержавний договір, статут, декларація, угоди, інші юридичні акти. Цілі, висунуті при створенні співдружності, можуть бути найрізноманітні — економічні, культурні та ін.