Контрольная работа: Розуміння добра і зла в історії людства

У безрелігійній свідомості добро розглядається тільки як результат нашої оцінки, тобто деякої суб’єктивної позиції. У релігії добро виступає характеристикою усього світу. Воно створене Богом, більш того, він є самим благом, вищим із усіх можливих, він – джерело та центр людських цінностей світу. Люди не повинні осмислювати свої уявлення про добро, а шукати і відкривати їх як об'єктивно існуючі. Цей шлях приведе їх до Бога як до вищого блага.

Поняття добра співвідноситься з двома іншими поняттями – доброти та доброчесності. Доброю ми називаємо людину, яка несе людям добро, яке розуміється як кохання, допомога, прихильність. Доброчесністю ми називаємо морально-похвальні людські якості, а вони у різних культурах та у різних епохах істотно відрізняються. Так, наприклад, головними добродіями грецького мудреця були безпристрасність, суворість і безжалісність, мужність та неухильне виконання обов’язку. Гордість теж відносилась до доброчесності. У протилежність цьому основними християнськими рисами є покірність та любов, яка проявляється навіть у відношенні до ворогів. А гордість – напроти, відносять до пороків.

У межах однієї теж самої моральної системи різні доброчесності висловлюють різні форми добра: покорення та мужність, доброта та суворість, щедрість та бережливість, справедливість та великодушність. Кожне суспільство і кожна культура виробляє цілий ряд дій, які дозволяють сформувати у членах суспільства ці моральні якості, котрі необхідні для виживання і розвитку суспільства. В усіх культурах носіями доброчесності виступають народні герої та святі.

Починаючи з XVII – XVIII століть у Європі формується уявлення о маралі як системі взаємної корисності. У відповідності з поглядами філософів, що жили в той час, добро це все, що корисно, тобто те, що відповідає задовільненню будь-якої потрібності людини. Внаслідок такого підходу, добро виявляється надзвичайно різноманітним. У центрі утилітаристично-прагматичного розуміння "добра" стоїть людина, занепокоєна задовільненням своїх потреб. Він може бажати і усім іншим задоволення і щастя, але піклується, в першу чергу, про своє власне благополуччя, про добро для себе. Це добро, перш за все, виявляється сукупністю матеріальних та соціальних благ. Зведення добра та користі разом розмиває критерії між добром та злом, і у відповідності з цим поняттям можливо буде дуже корисно когось вбити чи пограбувати для того, щоб отримати деяке благо та задовольнити свої потрібності. Це допоможе досягнути особистої мети і отримати потрібне задоволення – багатство та владу. Також буде корисно для себе принижувати інших людей, знущатися над ними, щоб задовольнити своє бажання самоствердитись. Від добра, у сучасному розумінні цього слова, така поведінка дуже далека.

У моральній свідомості справжнє добро – це те, що є добром для усіх, як для людства, так і для кожної людини окремо. Але це добро достатньо абстрактно у світі, де зіштовхуються потреби, бажання і погляди. Ідеал добра для усіх – це ідея, що вказує напрям руху людства. Корисне для людини може бути некорисним для окремого індивіда, інтереси якого часто можуть не враховуватись та ігноруватись, для досягнення загального "великого добра".

У релігійній моралі добро – це єднання з Богом, рятування душі, милосердя, тобто вищі цінності, заради досягнення яких повинні бути направлені усі зусилля людини.

За межами релігії вищими моральними цінностями є гуманність, справедливість, кохання. Вищою моральною цінністю може бути самореалізація людини, що розуміється як її гармонія зі світом, творчість на благо Батьківщини. Це ті види відносин, які не приносять конкретної матеріальної вигоди, практичного досягнення успіхів. Напроти, заради них люди жертвують багато чим іншим.

Вищі цінності конкретних людей та конкретних культур різні, але у високій моралі добро завжди включає у себе лише такі орієнтири, які об'єднують людей між собою. Егоїстичні цінності не можуть бути моральним добром. Навіть там, де вони не зв'язані з матеріальною вигодою та користю, а висловлюються лише у прагненні довести свою творчу неповторність чи індивідуальність самоствердження без врахування інших, вони не можуть бути визнані благими. Така людина ніколи не уступить іншим та нічим заради них не поступиться, він завжди і всюди буде прагнути ствердити своє "я". Добро повинно бути безкорисливим. У противному випадку це не добро, бо воно повинно бути щедрим, і не потребувати винагороди, а лише на нього сподіватись. Справжнє добро можливо робити тільки за умови великого душевного багатства. Щоб безкорисно та щедро віддавати іншим благовоління, турботу, увагу, любов, усе це потрібно мати у душі у численності і не боятися того, що виснажившись, сам залишишся без нього. Справжнє добро твориться без розрахунків, із самої потреби давати любов та дарувати її світу і людям.


Розуміння зла

Зло – це те, що руйнує життя та благоустрій людини. Зло деструктивно, воно веде до розпаду, до відчуження людей один від одного та від початку буття, до загибелі. Зло – протилежність добра.

Зло існує у світі у трьох виглядах. Перше – це фізичне або природне зло. Це всі ті стихійні сили, що руйнують наше благополуччя. Історично природне зло не залежить від людської волі та свідомості, біологічні та геологічні процеси трапляються всупереч нашим бажанням та діям. Хоча здавна існували вчення, стверджуючі, що саме негативні людські пороки створюють особливі вібрації та тонких рівнях миро створення, які провокують та викликають природні катаклізми. Таким чином духовний світ людей виявлявся зв’язаним ніби то з чисто природним злом. Подібний погляд знаходив вираження і у релігії, яка завжди казала, що фізичні нещастя, які звалюються на людей – це результат Божого гніву, бо люди наробили стільки неподобства, що наступила кара Божа. Після виявилось, що багато явищ природного зла прямо зв'язані з масштабними діями людини.

Другим видом об’єктивного зла є добро у суспільних процесах. Виникає воно за участі людської свідомості, але все-таки у багатьох випадках незважаючи на його волю. Соціальне відчуження, яке знаходить вираз у класовій ненависті, насиллі, важких відчуттях заздрості, презирства, народжується з об’єктивного процесу розподілу праці, який незмінно приводить до приватної власності та експлуатації, після чого виникає об’єктивне протистояння інтересів – боротьба за землю, джерела сировини які обертаються агресією, війнами, у які втягують велику кількість людей незважаючи на їх особисту думку. Соціальні катаклізми починаються також стихійно та неконтрольовано, як і бурі, і важке колесо історії безжалісно проходить крізь тисячі людських життів, ламаючи та калічачи їх. Результуюча, що виникає із взаємодії та зіткнень багатьох воль, знаходить себе у історичних подіях як сліпа та могутня сила, яку не можна підкорити індивідуальним зусиллям, не можна відвести від себе. Можна бути зразково-моральною, гарною порядною людиною, але за бажанням долі з'явитися у епіцентрі соціального зла, якими є війна, революція, рабство.

Третій вид зла – зло суб’єктивне за походженням, тобто моральне зло. Моральним називається зло, яке вчиняється при безпосередній участі людського внутрішнього світу – його свідомості та волі. Зло, що відбувається і створюється самою людиною, поділяється на два різновиди – ворожість та розпущеність.

До ворожості відноситься прагнення до зруйнування, агресія, насилля, гнів, ненависть, бажання гибелі, придушення інших. Ворожість активна, енергійна, вона прагне знищити чуже буття та благополуччя. Ворожо налаштована людина свідомо прагне причинити іншим шкоду, збитки, страждання, приниження. Однак суспільство дуже часто схвалює і керує ворожістю, нагороджуючи та прославляючи її.

Розпещеність – інший різновид морального зла, що об’єднує такі людські пороки: боягузтво, лінь, невміння керувати своїми потягами, бажаннями та пристрастями. Вся історія розвитку моралі та моральної філософії – це наполеглива боротьба з розпущеністю.

Філософи з давніх часів ставили перед собою питання: звідки з’явилося зло? Чому воно знаходиться навколо нас з усіх сторін у об’єктивних та суб’єктивних формах? Чи була дійсність споконвічно гарна та досконала чи вона при своїй появі вже була злою та жорсткою?

У той чи іншій формі релігійні версії виникнення зла повторюють одна одну, пояснюючи усе це боротьбою добрих та злих духів.

Для християнства зло принципово вторинне, саме тому що, світ створюється одним єдиним Богом. Бог – це Благо та буття, він створює світ із-за любові, і саме тому зло не можу бути властиво його творінню.

Теологія припускає пояснення походження зла: зло породжено гордістю та невірним використанням свободи. Перше зло виникло у результаті заздрості, коли ангел Люцифер вирішив, що він такий, як і сам Бог та хотів зайняти його місце. У ньому перемагають темні пристрасті, егоїстичне самоствердження, ворожість до створеного Богом світу, заздрість до важливого атрибуту Бога – здатності створювати.

Причина, що здійснила запуск механізму зла – свобода, яку Господь дав створеним духам. Він створив людину у повному сенсі слова по своєму образу та подобі, наділяючи її свободою та здатністю любити.

Іноді можна почути слова про абсолютне зло. Якщо виходити з усіх можливих міфологічних та релігійний смислів, то абсолютне зло втілив у собі Диявол. За розмовами о "абсолютному злі" може ховатися нездатність зрозуміти, що дійсне джерело зла може знаходитися у своїй людині, також як і дійсне джерело добра.

Діалектика добра і зла

1. Добро та зло по різному сприймаються у різних культурах. Якщо прийняти умовне розділення культурних регіонів на Захід та Схід, то ми відразу помітимо розходження у моральних відмітках одних тих самих явищ. На Заході високою моральною відміткою оцінюється прагнення людини до індивідуальності, унікальності та своєрідність. Бути неповторною особистістю та голосно заявити про себе – благо, це варто похвали та наслідування. На Сході, напроти, не прийнято показувати себе, тут вітається бути добре "вписаним" у колектив, бути одним з його "гвинтиків". Голо слива маніфестація своєї оригінальності розглядається тут як зло і потрапляє у розряд "непристойної поведінки".

2. Уявлення про добро та зло розрізняється і по епохам і по поколінням. У традиційному суспільстві доброчесністю вважалось беззаперечне підкорення старшим і дії по тому стереотипу, який вони пропонували. Сучасне покоління обирає свободу від диктатурі та опіки, для нього справжнє добро – це самостійність, можливість робити все на свій розсуд та з власної волі.

У минулому усюди діяв подвійний стандарт для оцінки поведінки різних полів. Жінкам треба було бути слухняними та терплячими, їм відводилась тільки сімейна роль, і усі спроби жінки бути самостійною отримували у суспільстві різке моральне осудження. У сучасному світі схвалюється жіноча активність, прагнення бути особистістю, професіоналом, соціальним діячем.

3. Те, що є беззаперечним добром для людини або колективу, може бути також недвозначним злом для інших людей або іншого колективу. Яскравий тому приклад – перемога у війні. Переможці вважають її добром, особливо якщо вона визвольна, "справедлива", радіють їй, прославляють своїх керівників. А переможені бачать у своїй поразці зло, втрати, економічні, фізичні та моральні збитки.

З точки зору високої моралі, будь-яка війна, з яких причин вона не велась – це зло, бо вона є проявом насилля, пробуджує агресивні інстинкти, що супроводжуються кровопролиттям та мародерством. Війн без крові та збитків практично не буває.

4. Те, що є безумовним злом, при деяких обставинах оцінюється людьми як добро. Це перш за все відноситься до вбивства. У священних книгах різних народів присутня заповідь "не вбий". Однак люди вбивають, і дуже часто їх поведінка розцінюється як добро.

Вбиває кат, який виконує смертний вирок, який винесли жорстокому злочинцю. Вважається, він творить благе діло, реалізуючи справедливість: той, хто злочинницьки губив невинних, повинен бути позбавлений власного життя, щоб уникнути нових жертв з його боку та щоб був урок іншим.

К-во Просмотров: 276
Бесплатно скачать Контрольная работа: Розуміння добра і зла в історії людства