Контрольная работа: Розвиток програм підготовки соціальних працівників у США

Проте, розвиток суспільства сприяв ускладненню умов функціонування соціальної роботи; соціальним працівникам для ефективного виконання професійних завдань необхідно було оволодіти широким спектром знань і складних вмінь. Це спричинило необхідність підготовки працівників соціального профілю у системі вищої освіти, традиційно – університетської.

У 1919 році у США та Канаді діяло вже 17 шкіл соціальної роботи, які входили у систему університетської освіти. З метою розробки єдиних стандартів підготовки та професійного навчання вони об’єднались в Асоціацію підготовчих шкіл для професійної соціальної роботи. У 1927 році ця організація була перейменована в Американську асоціацію шкіл соціальної роботи, яка стала першим акредитаційним органом в системі освіти соціальних працівників у США. В результаті діяльності Асоціації були розроблені навчальні плани для регулярних курсів навчання, для відповідальних працівників адміністрації і для курсів, які створювались при університетах.

У 1930 році в США існувало вже 34 школи соціальної роботи, які діяли при університетах і пропонували однорічну програму підготовки, розроблену Асоціацією шкіл соціальної роботи [3]. Ця програма підготовки, що незабаром стала стандартом для акредитації, передбачала набір певних навчальних курсів, які викладали як в аудиторіях, так і на практиці.

Тенденція включення програм соціальної роботи в систему університетської освіти знайшла своє відображення в кінці 30-х років, коли до Асоціації приймали лише ті школи соціальної роботи, які діяли в рамках вищих навчальних закладів і пропонували дворічну програму підготовки соціальних працівників для отримання ступеня магістра [1,с. 155].

Ступінь бакалавра була складовою частиною програм підготовки магістрів. Самостійного статусу програми підготовки бакалаврів набули завдяки суспільно-економічним умовам, які склались у США на початку 1930-х років. Для надання допомоги населенню, яке постраждало від наслідків депресії, програми соціального добробуту, що з’явились в рамках політики “Нового курсу” Ф. Рузвельта, потребували великої кількості професійно підготовлених соціальних працівників. Оскільки вищі навчальні заклади не могли забезпечити підготовку достатньої кількості соціальних працівників, за виконання цього завдання взялись коледжі та університети, особливо у сільській місцевості, які й відкрили програми підготовки соціальних працівників на рівні бакалаврату.

Проте, програми підготовки на рівні бакалаврату не були включені до системи вищої освіти через побоювання зниження професійного статусу соціальної роботи. Навчання за дворічною аспірантською програмою залишалось єдиною формою, визнаною в якості умови атестації професійного соціального працівника. І лише починаючи із 1969-го року, Національна асоціація соціальних працівників почала приймати в свої ряди практичних працівників з ступенем бакалавра [1,с. 155], а в 1983 році Рада з освіти визнала диплом бакалавра першим ступенем у професійній підготовці соціальних працівників.

Підготовка соціальних працівників на рівні докторантури була офіційно затверджена із заснуванням у 1977 році “Групи вдосконалення докторантури”. До сфери компетенції цієї організації були віднесені надання акредитації, контроль за якістю і рівнем програм підготовки докторів соціальної роботи.

Сьогодні підготовку соціальних працівників здійснюють школи соціальної роботи, коледжі та університети. У їхніх програмах закладені три рівні навчання: для отримання ступеня бакалавра, магістра та доктора соціальної роботи.

Для того, щоб отримати перший ступінь у фаховій підготовці соціальних працівників - диплом бакалавра, потрібно успішно пройти 4-хрічний курс навчання у коледжі або школі соціальної роботи, яка здійснює підготовку за програмою, акредитованою Радою з освіти соціальних працівників.

До навчального плану із підготовки бакалаврів входить 5 базових професійних тем: практичні методи соціальної роботи, політика і служби соціального забезпечення, поведінка людини і соціальне середовище, дослідження і польова практика. Зміст кожної із цих тем наповнюється навчальними курсами гуманітарних дисциплін, провідне місце серед яких відводиться соціальним та біологічним наукам (соціології, біології, фізіології, психології, філософії, політології, економіці, антропології, історії та ін.). Ці курси дають студентам знання про окремих людей, сім'ї, групи, громади, суспільство, вчать їх знаходити взаємозв‘язки між біологічними, соціальними, психологічними та культурними системами суспільства. Від студентів вимагається знання історії становлення та розвитку соціальної роботи, її інституцій, структури, будови і принципів функціонування соціальних служб, соціально-економічної політики держави, вивчення якої також передбачене навчальним планом.

Навчання в магістратурі триває 2 роки. Протягом першого року навчання студенти проходять загальний навчальний курс, призначений для поглибленого засвоєння теорії і практики соціальної роботи., яке забезпечується вивченням таких предметів як соціальні служби, теорія поведінки людей, динамічна психіатрія, соціокультурні концепції, соціальна стратифікація, етнічні системи, методи практичної соціальної роботи, наукові методи дослідження та ін.

Другий рік навчання у магістратурі використовується для спеціалізації і вдосконалення рівня фахової підготовки на практиці. Найпоширенішою спеціалізацією на рівні магістратури є робота з окремими індивідами, сім'ями та групами. Таку спеціалізацію ще називають безпосередньою практикою або втручанням на мікрорівні. Крім певного напрямку роботи можна обрати спеціалізацію у будь-якій із сфер діяльності соціальної роботи: робота з людьми похилого віку, робота у центрах здоров'я, сімейних службах, соціальних службах на підприємствах, робота з дітьми, з розумово відсталими людьми або людьми з порушеннями психіки, робота у центрах корекції поведінки чи кримінально покараних та ін.

Завершальним етапом у підготовці фахівців соціальної роботи є навчання в докторантурі. Її особливістю є те, що вона готує переважно не практиків соціальної роботи, а вчених-теоретиків, покликаних розвивати теоретичні засади соціальної роботи.

Характеризуючи сучасний стан освіти у сфері соціальної роботи, зазначимо, що провідною є тенденція до зростання кількості освітніх програм із соціальної роботи. Так, за останні 25 років їх кількість збільшилась більше ніж вдвоє. За статистичними даними, оприлюдненими на спільній конференції Міжнародної федерації соціальних працівників та Міжнародної асоціації шкіл соціальної роботи (2000 рік) [4], у 1988 році в США діяло 297 акредитованих програм підготовки бакалаврів, 96 – магістрів та 46 програм підготовки соціальних працівників на рівні докторантури. Станом на 2000 рік, кількість програм на рівні бакалаврату зросла до 418. Ще 35 програм діяли у статусі кандидата, який є першим кроком на шляху до отримання акредитації. На рівні магістратури ці цифри становили: 137 акредитованих програм та 17 із кандидатським статусом. За даними 1998 року кількість програм підготовки докторів соціальної роботи зросла до 62.

В умовах зростання кількості програм, вони змушені вести між собою боротьбу за абітурієнтів, кількість яких зменшується.

Іншою тенденцією є поступове переміщення соціальної освіти із державного у недержавний сектор. Так, у 1992 році 50% акредитованих програм підготовки бакалаврів діяли у державних коледжах та університетах, у 1996 році цей відсоток зменшився. Із 39 програм підготовки бакалаврів з кандидатським статусом приблизно 2/3 діяли у приватному секторі і майже половина у релігійних коледжах та університетах.

Процес переміщення освітніх програм із соціальної роботи є менш характерним для підготовки на рівні магістратури. Лише 2 із 14 програм, що прагнули отримати акредитацію у 1996 році, функціонували не в державних закладах. Серед акредитованих програм станом на цей же рік приблизно 27 % розміщувались у приватному секторі, 14% - у релігійному.

На думку переважної більшості вчених та практиків у сфері соціальної роботи причини такої ситуації криються у кризі ідеї держави всезагального добробуту, яку переживають більшість промислово розвинутих країн Заходу, а також у глобалізації економіки. Сучасна ситуація, на їх думку, вимагає від соціальної роботи та освіти у цій сфері, переходу із місцевого на міжнародний рівень.

На нашу думку, для України, де система підготовки спеціалістів для соціальної сфери перебуває на складному та суперечливому етапі свого становлення, надзвичайно важливо врахувати тенденції у розвитку соціальної роботи та освіти в США. Це допоможе уникнути багатьох помилок та спрямувати процес розвитку соціальної роботи та системи підготовки відповідних кадрів у правильному напрямку.

соціальна робота допомога програма

Література

1. Энциклопедия социальной работы. В 3т. Т. 2.: Пер. с англ. – М.: Центр общечеловеческих ценностей, 1994. – 454с.

2. Alfred J. Kahn. Themes for a History: The First Hundred Years of the Columbia University School of Social Work. http://www.columbia.edu/cu/ssw/welcome/ajkahn/

3. L. Leighninger. One Hundred Years of Teaching Social Workers. http://www. cswe.org/faq.htm

4. Social Work Education and Training in a Global Economy.