Контрольная работа: Тактика допиту підозрюваних обвинувачених неповнолітніх
- питально-відповідальна стадія (деякі автори виокремлюють ще й четверту стадію – фіксацію результатів допиту).
В ході довільної розповіді допитуваного не рекомендується переривати, слідчий, звичайно, може ставити уточнюючі запитання але, як правило, їх не слід відображати у протоколі.
Перші дві стадії є обов’язковими, третя – факультативна. Якщо слідчий, записавши свідчення допитуваного, данні в ході довільної розповіді, вбачає, що всі обставини події викладені в протоколі достатньо повно і точно, то немає необхідності ставити додаткові запитання.
Види допиту(див. рис. 1) на попередньому слідстві відрізняються залежно від:
À процесуального становища допитуваного (допит свідка, потерпілого, підозрюваного, звинувачуваного);
À віку допитуваного (без участі третіх осіб, з участю захисника, експерта, спеціаліста, батьків або законних представників неповнолітньої особи, педагога, перекладача);
À складу осіб, що беруть участь (без участі третіх осіб, з участю захисника, експерта, спеціаліста, батьків або законних представників неповнолітньої особи, педагога, перекладача);
À місця проведення допиту;
À характеру слідчої ситуації (безконфліктна, конфліктна). Безконфліктна ситуація при допиті характеризується повним або частковим спів падінням інтересів особи, що проводить допит із допитуваним і виникає зазвичай, коли допитують потерпілого або свідка, тобто добросовісного учасника процесу. І навпаки, конфліктна ситуація, як правило виникає при допиті підозрюваного чи обвинувачуваного, який не бажає давати правдиві свідчення і відмовляється співпрацювати із слідчим;
À того, проводили допит даної особи по цій справі, чи особу допитують вперше (первинний, повторний, додатковий допит). Повторним вважається той допит, коли даються свідчення з тих самих питань, з яких вини давалися на попередньому допиті, додатковим – коли свідчення даються з питань, які не були висвітлені в ході минулих допитів. При цьому, якщо в ході первинного допиту анкетна частина протоколу була заповнена повно і правильно, при повторних і додаткових допитах вона не заповнюється.
Не можна допускати постановку навідних запитань, які містять елементи сугестії (навіювання). Відповідно до кримінально-процесуального законодавства (ст.ст. 143, 167 КК України) забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання).
Рис. 1 Основні види допиту
Деякі положення психології допиту.
Встановлення контакту з допитуваним – одне з найважливіших положень тактики допиту.
Існують різні визначення психологічного контакту. Можна його визначити і як взаємовідносини слідчого з допитуваним, при якому допитуваний свідомо і добровільно надає слідчому інформацію, яка має значення для справи. Н.И. Порубов визначає психологічний контакт як систему взаємодії людей в процесі їх спілкування, заснованого на довірі; як інформаційний процес, при якому люди можуть і бажають сприймати інформацію [1].
Наявність психологічного контакту – це всього лише перший крок до правдивих свідчень, лише одна з умов, що суттєво полегшує їх отримання. Це не означає, що повинна виникнути симпатія, готовність до взаємних поступок і т.п. За наявності конфліктної ситуації встановлення психічного контакту означає залучення допитуваного в діалог, створення умов для вільного спілкування між слідчим та допитуваним, не дивлячись на наявність конфлікту між ними. Психологічна напруга при цьому може і зберігатися, але слідчий повинен її максимально послабити, досягти того, щоб з боку допитуваного зникла антипатія та роздратування[2].
Психологічний контакт досягається авторитетом слідчого, його непохитністю в принципових питаннях і в той самий час – доброзичливістю, готовністю бачити в будь-якому допитуваному живу людину, підкресленим прагненням полегшити його участь (у рамках закону).
Психологічний контакт в цьому випадку не означає встановлення рівності – це завжди будуть відносини між представником держави і приватною особою, яку звинувачують чи підозрюють у скоєнні злочину. Тут присутня різниця, яку не слід ігнорувати. Контакт виникає саме тоді, коли виникає реальне усвідомлення стану речей, та поваги допитуваного до слідчого [3].
Важливо. Коли слідчий проявляє зацікавленість життям підозрюваного, адже, коли слідчий веде допит формально, байдуже ставиться до підозрюваного, контакт ніколи не виникає. Дратівливість слідчого завжди викликає негативну реакцію і навпаки, прихильність та людяність допомагають в роботі.
Людина, яку допитують повинна бачити, що слідчий намагається лише встановити істину і не має наміру звинуватити її в чомусь, а навпаки хоче зібрати всі свідчення та перевірити їх. Але й потрібно дати зрозуміти, що намагання ввести слідчого в оману – марне, бо він добре знає матеріали справи, підготовлений до допиту і зовсім не має наміру вірити всьому, що почує.
Слідчий повинен робити зауваження, спокійним, витриманим тоном, якщо підозрюваний веде себе не ввічливо, але ні в якому разі не допускається грубість по відношенню до допитуваного.
Важливо дати зрозуміти особі, що дача свідчень піде їй на корить, тобто в її інтересах. Підозрюваний сам повинен хотіти вести бесіду із слідчим, щоб привести якісь аргументи на свою користь.
Допит потрібно проводити в спокійній обстановці, ніщо не повинно відволікати від бесіди.
Допит – це не пасивне отримання свідчень, а навпаки, активна діяльність обох сторін, іншими словами спілкування, з допомогою якого одна сторона має психологічний вплив на іншу. Слідчий повинен впливати на допитуваного в інтересах справи.
Межу між психічним насиллям і правомірним впливом визначає, по-перше, законність тактичних прийомів, які слідчий застосовує під час допиту, по-друге, наявністю у допитуваного свободи вибору тієї чи іншої позиції під час допиту.
2 Підготовка до допиту.
Підготовка до допиту має велике значення і в багатьох ситуаціях визначає його успіх. Вона складається з цілого ряду елементів:
1. Визначення кола обставин, які необхідно з’ясувати . Для цього необхідно звернутися до матеріалів справи, проаналізувати версії, продумати план.
2. Вивчення особи допитуваного . Часто успіх допиту залежить від об’єму даних про особу допитуваного, які є в наявності у слідчого. Особливий інтерес представляють взаємовідносини допитуваного з особами, що фігурують у справі, його моральний склад, психічні властивості, минуле життя, культурний рівень.
Необхідні свідчення про допитуваного можна добути з різних джерел – показів інших учасників процесу, характеристики з місця роботи або навчання, оперативних даних. Слід враховувати, що збір інформації потребує часу, а допит інколи слід провести негайно. В таких випадках слідчий, готуючись до допиту, по-перше, оцінює особу людини, яку доведеться опитувати, виходячи з матеріалів справи; по-друге, намагається отримати якомога більше даних під час першої стадії допиту. Для цього іноді є сенс перевести бесіду у неформальне русло, задаючи додаткові запитання, які не заносяться до протоколу.