Контрольная работа: Технічне обслуговування системи мащення автомобіля ГАЗ-24 "Волга"
- мінімальну токсичність при зберіганні й експлуатації.
Ці вимоги дуже різноманітні, тому створити надійні й ефективні оливи надто важко. Передусім потрібно, щоб олива зберігала працездатність у широкому діапазоні температур, навантажень і швидкостей руху тертьових деталей, не змінювала своїх властивостей під час зберігання та перекачування і не була токсичною, а також щоб забезпечувала надійну й економічну роботу двигуна.
Головними компонентами моторних олив, мастил і деяких інших спеціальних рідин є мінеральні оливи, які добувають з мазуту.
Мазут являє собою нафту, позбавлену її летких фракцій, тобто це залишок після первинної перегонки нафти. Тому отримані з мазуту оливи складаються переважно з вуглеводнів, які мають велику молекулярну масу (кількість атомів у їхніх молекулах коливається від 20 до 50).
У мінеральних оливах, які одержують з мазуту, крім вуглеводнів, обов'язково наявні небажані (шкідливі) речовини – нафтенові кислоти, сірчані сполуки та смолисто-асфальтенові речовини.
За способом виробництва оливи поділяються на дистилятні та залишкові.
Дистилятні оливи отримують внаслідок вакуумної перегонки мазуту з продуванням водяною парою. З мазуту виділяють не менше трьох дистилятів, які вміщують вуглеводні з температурою кипіння 300…500 °С. Залишок від мазуту після відбирання олив називають гудроном.
Названі дистиляти ще не є готовими оливами, оскільки вони містять надлишок нафтенових кислот, смол, сірчаних сполук та інших шкідливих домішок. Тому всі оливні дистиляти підлягають очищенню.
Характерною особливістю дистилятних олив є їх високі в'язкісно-температурні властивості і термоокисна стабільність. Але в цих оливах мало сполук високої маслянистості, тобто міцність масляної плівки не висока.
Залишковими оливами називають очищені гудрони. Порівняно з дистилятними, залишкові оливи містять більше смолисто-асфальтенових речовин і високоплавких вуглеводнів, тому їх ретельно очищують кількома способами.
Залишкові оливи мають потрібну маслянистість, але погані в'язкісно-температурні властивості. Висока маслянистість залишкових олив пов'язана з продуктами окисної полімеризації (нафтеновими смолами), які в них містяться.
Для вироблення товарних марок олив отримані фракції потрібно очистити. З них виділяють продукти окисної полімеризації, органічні кислоти, нестабільні вуглеводні, сірку та інші речовини.
Щоб поліпшити низькотемпературні властивості зимових і північних олив, виконують їх деасфальтизацію та депарафінізацію, тобто вилучення з оливи парафіну і церозину завдяки глибокому охолодженню (виморожуванню).
Дистилятні оливи використовують для виготовлення олив, від яких не потрібне утворення плівки особливо високої міцності. Залишкові оливи з високою маслянистістю мають особливе значення для приготування дизельних олив.
Оливи, які використовуються в ролі головних моторних олив, є базовими. Ними можуть бути дистилятні та залишкові оливи або їх суміш у різних співвідношеннях.
Залишкові оливи не завжди повністю задовольняють висунуті до них вимоги. Тому для забезпечення необхідних якостей до готових олив додають синтетичні домішки, які поліпшують одну або кілька властивостей одночасно.
Якість оливи регламентується умовами, в яких вона працює, й оцінюється виникненням специфічних властивостей – в'язкісно-температурних, змащувальних, захисних і антикорозійних – та наявністю присадок.
У процесі зберігання, транспортування та функціонування у двигунах олива зазнає глибоких хімічних змін – окиснення, полімеризації, розкладу, розщеплення, забруднення тощо. Особливо інтенсивно проявляються ці зміни під час роботи двигунів, тому що умови роботи оливи в сучасному двигуні складні й напружені.
Термін роботи оливи у двигунах залежить від її стабільності, тобто здатності зберігати свої початкові властивості та протистояти зовнішньому впливу за нормальних температур.
Стабільність олив оцінюють термостійкістю та термоокисненням. Термостійкість – це здатність нафтопродукту протистояти хімічним перетворенням під впливом високої температури. Термоокиснення – це термостійкість нафтопродукту за наявності кисню.
На стабільність олив впливають змащувальні фактори – хімічний склад, температурні умови, наявність води та механічних домішок.
Під термоокисною стабільністю олив розуміють спроможність їх протистояти старінню в процесі зберігання та використання.
При використанні регенерованих олив до них слід додавати 20…25% свіжої оливи. У НДІ нафтопереробки розроблено технологічний процес регенерації відпрацьованих олив, до якого входять коагуляція їх у розчині бензину, видалення забруднень і води на відцентрових сепараторах, вилучення бензину та паливних фракцій, а із залишків перегонки після селективного очищення пропаном і гідроочищення – виведення залишкових компонентів. Ці дистилятні та залишкові компоненти олив за своїми фізико-технічними властивостями є товарними і їх можна використовувати для отримання товарних олив.
2.2 Обслуговування оливнного насосу
Розбирання та складання оливного насоса. При розбиранні насоса необхідно:
– від’єднати оливоприймач;
– зняти пружину сітки і вийняти сітку;
– зняти кришку оливного насоса і вийняти з корпуса ведену і ведучу шестерні; ведуча шестерня (як запасна частина) надходить у зборі з валиком, що значною мірою полегшує ремонт насоса. У разі потреби розбирання ведучої шестерні і валика штифт висвердлюють свердлом діаметром 3 мм. При використанні цих деталей чи однієї з них отвір під штифт у валику і шестерні повинен бути збільшений до діаметра відповідно повинний бути збільшений і розмір штифта;
– вийняти плунжер із кришки, попередньо знявши шплінт;
– промити деталі і продути стисненим повітрям.