Контрольная работа: Україна кінця XIV - першої половини XVI ст.
Не можна було скидати з рахунків і зовнішній фактор. Війна Литви з Москвою, підтримуваною Данією та Швецією, призвела до втрати територій, і Велике князівство Литовське потребувало значної військової та фінансової допомоги.
Проте, Кревська Унія була лише особистим союзом, заснованим на шлюбі царюючих персон 2-х держав, зберігши автономію Литви і Польщі (при васальній залежності Литви).
Наступна Люблінська унія повністю об'єднала ці держави.
Тому вже на середину XVI ст. були здійснені перші спроби підписання унії. Але реальних результатів сторони домоглися лише в 1569 р. на засіданні об'єднаного сейму у Любліні. Після того як частина литовських, українських і білоруських магнатів, не задоволених польським проектом унії, намагалася зібрати шляхетське ополчення для боротьби за свої права, король Сигізмунд III Август своїми універсалами приєднує українські землі — Підляшшя, Волинь, а потім Київщину і Брацлавщину, зрівнявши місцеву шляхту цих земель у правах і привілеях з польською шляхтою. Повстанці змушені були повернутися на сейм. Депутати Великого князівства Литовського підписали акт про державну унію і склали присягу на вірність їй. Це означало створення держави Річ Посполита (дослівно з польської мови — спільна справа). В ній мали бути король, який обирається, сейм, єдина зовнішня політика, загальна скарбниця. Автономія Литви зберігалася лише у питаннях місцевого самоврядування, організації збройних сил і у правничій сфері. Українські землі навіть не входили до литовської автономії, а були віднесені до складу польських воєводств - Руського (Львів), Белзького (Белз), Волинського (Луцьк), Київського (Київ), Подільського (Кам'янець), Брацлавського (Брацлав). Воєводства очолювалися призначеними польськими магнатами. Люблінська унія 1569 р. відіграла, безумовно, велику історичну роль у долі України. При цьому вона мала досить суперечливі наслідки. Передусім вона сприяла посиленню польської соціальної, національної, релігійної, культурної експансії. Але вона ж возз'єднала українські землі, забезпечила зростання культурно-освітнього руху, знайомство з західноєвропейською культурою. Окрім цього, саме Люблінська унія викликала рух опору, соціальну активність різних верств українського населення в боротьбі за національне виживання. Тимчасом, коли селянство посилювало виступи проти польських феодалів, українська заможна верхівка, виходячи із своїх інтересів, протягом життя одного-двох поколінь майже перейшла на бік польського магнатства, засвоївши його мову, віру й звичаї. Зрада української верхівки, пізніше прийняття унії, з одного боку, полегшили польським панам процес закріпачення місцевого населення, а з другого вкрай загострили соціальні, національні й релігійні суперечності в Речі Посполитій. .
Унія , як метод і форма об’єднання церков, не досягла мети – не сприяла об’єднанню православних і католиків . Проте як метод і форма збереження національної ідентичності українського народу в умовах іноземної окупації, національного і релігійно-церковного гноблення виправдала себе . Як засвідчили наступні події , нестерпний польський колоніальний гніт призвав до посилення національно-визвольної і класової боротьби українського народу у XVI ст. У народних повстаннях, жорстоко придушених шляхетською Польщею (виступи під проводом К.Косинського, С.Наливайка, Г.Лободи та ін.)українці набували досвід боротьби, гартували волю і національну самосвідомість.
Література
1.Котляр М., Кульчицький С. Довідник з історії України,1996.
2.Історія України.- Львів,1996.
3.Грушевський М.С.Історія України-Русі -К.,1997.
4.Довідник з історії України. У 3-х томах . за ред. І.З.Підкови, Р.М.Шуста –К.1996-1999.
5.Крип`якевич І. П. Історія України. Т.1. –К.,1992.
6. Борисенко В.Курс української історії.- К.,1997.
7.Грушевский М.С.Очерк истории украинского народа.-К.,1990.
8.Бойко О.Історія України. –К.,1999.
9.Шевчук В.П., Тараненко М.Г.Історія української державності .Курс лекцій.-К.,1999.