Контрольная работа: Виховна система В.О. Сухомлинського

В.О.Сухомлинський був справжнім знавцем і дослідником психології людини, він глибоко розумів душу дитини, її переживання, почуття, прагнення і сподівання, досконало знав психо­логію взаємин батьків і дітей, молодшого і старшого поколінь, міжособових стосунків у дитячих колективах, психологічний клімат у соціальних групах і ті фактори, що його зумовлюють. Виняткова педагогічна спостережливість, душевна проникливість, палка любов до дітей і доброзичливість, невтомна наполеглива дослідницька робота сприяли всебічному пізнанню й розкриттю найінтимніших відтінків психічного життя дитини, виявленню особливостей її почуттів, намірів, сподівань і мрій.

В.О.Сухомлинський вважав, що Батьківщина починається із сім'ї, що найважливіші риси і якості радянського громадянина-патріота зароджуються в сімейному вихованні, що діти - продовження не тільки нашого роду, а й нашого соціального ладу, наших завоювань і благород­них намірів. І від того, які духовні цінності візьме від нас мо­лодь, залежатиме майбутнє нашого народу і суспільства. От чому в світі йде така запекла непримиренна боротьба за оволодіння умами й серцями молодого покоління, за його світо­глядну та ідейно-політичну орієнтацію. А тому через усі праці В.О.Сухомлинського проходить головна ідея громадянського виховання, патріотичного та інтернаціонального обов'язку, фор­мування гармонії морального та інтелектуального, героїчного і естетичного, особистого і соціального.

Проблема виховання молоді на героїчних і трудових тради­ціях нашого народу посідає провідне місце в творчості В.О.Сухомлинського. Ідея вірності і відданості Батьківщині, пише Сухомлинський, стає переконанням лише тоді, коли Батьківщина постає перед дитиною в ореолі героїчного і прекрасного. Вже самі наголовки першої частини «Батьківської педагогіки», а саме: «Нехай попіл героїв стукає в серця дітей», «Чи знають діти, якою ціною здобуто їхню радість», «Загін носить ім'я героя» красномовно говорять про це.

Переживання краси героїчного - це духовна сила, що возве­личує людину в її очах. Це не сліпі почуття, а поєднані із свідо­містю і переконанням благородні поривання людської душі, що кличуть на подвиги, героїчні вчинки. Це нова проблема в теорії і практиці виховання, що потребує пильної уваги дослідників. До В.О.Сухомлинського ніхто в теорії педагогіки не підносив на таку висоту проблеми формування особистості через красу героїчного і величного. Василь Олександрович приділяє велику увагу патріотичним ритуалам і традиціям, присвяченим героїчним подіям у житті нашого народу, як засобу ідейно-політичного виховання, джерела моральних та естетичних почуттів.

Розвиваючи ідеї А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинський збагатив радянську педагогіку новими формами високоідейних ритуалів і традицій, показав чудові зразки й способи організації есте­тичного і патріотичного виховання учнів.

В.О.Сухомлинський, як і А.С.Макаренко, високо цінив роль традицій і звичаїв у вихованні радянського патріотизму, громадянському вихованні, формуванні ідейних переконань і мо­ральних почуттів.

У Павлиській середній школі були створені прекрасні тради­ції, звичаї, що сприяли формуванню високих моральних якос­тей у школярів, згуртовували дитячий колектив, створювали сприятливу психологічну атмосферу в дитячих групах і колекти­вах. Це передусім культ героїв війни і мирної праці, традиційне вшанування пам'яті тих, хто віддав своє життя за визволення і незалежність нашої Батьківщини. Це не тільки урочисте проведення пам'ятних днів, а й повсякденна практична діяльність - догляд за могилами воїнів-героїв, праця в Музеї Слави, створення Алеї Героїв, участь у відтворенні історичних подій героїчного минулого, допомога інвалідам війни і праці тощо.

Це культ праці, культ бережливості, культ творення і примно­ження матеріальних і духовних цінностей. У системі роботи Павлиської середньої школи ці традиції і звичаї входили в життя вже з самого початку навчання дити­ни в школі, коли вона своїми руками прикрашала обеліски, висаджувала і доглядала квіти на братських могилах, виготов­ляла пам'ятні подарунки знатним трудівникам. Активна участь у громадських справах старших школярів, освоєння пустирів і запущених ділянок землі, боротьба з ерозією ґрунту, наса­дження лісозахисних смуг, парків, садів, участь у збиранні врожаю, урочисте відзначення свята Першого Снопа і Першого Хліба - все це сприяло не тільки створенню в дитячому колек­тиві культу величного і героїчного, але й культу праці, вихован­ню поважного ставлення до праці, високої пошани і поваги до трудівників.

В.О.Сухомлинський - неперевершений майстер ство­рення патріотичних ритуалів і традицій, обрядів і звичаїв. Шкільні традиції передавалися наступним поколінням, забез­печуючи ідейний зв'язок, вони згуртовували учнівський колек­тив, формували почуття честі і відповідальності, обов'язку і поваги до колективу. Ідеї А.С.Макаренка про виховуючу роль традицій В.О.Сухомлинський розвинув і збагатив в умовах сільської школи.

Виховання громадянина-патріота починається із сім'ї. Сім'я - це найменша клітинка нашого суспільства, в якій, як у фокусі, відображається все життя нашої країни. І тим сильніший вихов­ний вплив робить сім'я на особистість дитини, чим активнішу життєву позицію займають батьки в суспільстві, чим вищі їхні моральні достоїнства і культурний рівень.

3. Система виховання дитини дошкіль­ного віку.

В.О.Сухомлинський виявив дуже важ­ливу особливість психіки дитини - чим молодший її вік, тим вразливіша, сприятливіша вона до виховного впливу, тим легше пробудити в ній благородні почуття, виховати чи перевиховати. В.О.Сухомлинський розвинув і збагатив ідеї А.С.Макаренко про особливо сприятливі можливості виховання дитини дошкіль­ного віку. Всім відоме твердження А.С.Макаренка про те, що виховання дитини, в основному, проходить до шести років, і якщо ви не виховали дитину в цьому віці, тоді виникає потреба пере­виховувати її. Психологічними дослідженнями встановлено, що той чи інший період розвитку дитини характеризується підвище­ною чутливістю і сприйнятливістю, коли виникають і особливо рельєфно виявляються надзвичайні й навіть неповторні можли­вості ефективного розвитку й формування особистості дитини. А потім такі можливості поступово або й різко слабнуть, зни­кають, ускладнюючи процес виховання. Це стосується насам­перед соціальної адаптації, розвитку пізнавальних інтересів, мо­ральних якостей і поведінки дитини.

Так, у дошкільному віці, коли дитина особливо інтелектуаль­но і соціально активна, порівняно легко виховати елементарні моральні почуття і правила поведінки: слухняність і доброзичли­вість, чесність і правдивість.

На яскравих повчальних прикладах із сімейного виховання В.О.Сухомлинський показує, як успішно закладаються і міц­ніють основи моралі в дітей, якщо батьки врахо­вують ці особливості й можливості розвитку психіки в дошкіль­ному віці («Моральні цінності сім'ї», «Бережіть душу дитини»), і як несформовані й незакріплені в ранньому дитинстві такі елементарні моральні правила життя і поведінки дитини, як «можна», «не можна», «треба», «не треба», «дозволено», «забороне­но», відсутність елементарних почуттів обов'язку і відповідальності ускладнюють дальший процес виховання особистості в наступних вікових періодах.

А кому не відомі надзвичайна дитяча спостережливість, ці­кавість і допитливість, скільки разів малюки завдають клопоту старшим своїми нескінченними «чому?», «для чого?», «навіщо?». То зароджується і з неповторною силою виявляється пізнавальний інтерес - потреба все знати, зрозуміти, пояснити. Задоволь­няючи дитячу допитливість розумними, доступними для її розу­міння відповідями, підтримуючи її цікавість, ми сприяємо роз­питку мислення й уяви дитини, стійких пізнавальних інтересів як найважливішого компонента в структурі інтелекту особисто­сті.

Однак, дорослі не завжди усвідомлюють свою від­повідальність за розумовий розвиток дитини, їм не вистачає ні часу, ні зусиль, щоб задовольнити дитячу допитливість, помірку­вати, порозмовляти з дитиною, дати правильну і зрозумілу від­повідь на ті чи інші запитання, заохотити до дальшої пізнаваль­ної діяльності, розвинути дитячу спостережливість і увагу, пам'ять і мислення. Так зароджується психологія байдужості, так виростають діти, яких ніщо не приваблює. Їх не цікавлять ні знання, ні школа, вони вчаться лише формально, з обов'язку або примусу, у них не виникла потреба все знати, розуміти, не сфор­мувалися пізнавальні інтереси.

От чому В.О.Сухомлинський звертається своїми працями до батьків із закликом вчити дітей спостерігати, пізнавати світ, міркувати, бути уважними до їхніх запитань, за­охочувати і спрямовувати дитячу допитливість і, головне, не залишати дітей поза батьківською увагою, турботою про їхнє розумове виховання, своєчасно впливати на розвиток розумових здібностей. Звичайно, сформувати в малих дітей стійкий пізна­вальний інтерес, органічну потребу в знаннях, освіті - нелегка справа. Василь Олександрович радить батькам знаходити різно­манітні форми й способи спонукання дитячої спостережливості, цікавості, показувати й розкривати перед ними неповторну красу природи і людського життя.

Щодо формування моральних почуттів, найблагородніших рис і якостей особистості особливо сприятливий вік раннього дитинства. У цьому віці порівняно легко формуються такі моральні цін­ності особистості, як колективізм, дисциплінованість, працьо­витість і бережливість, почуття обов'язку і відповідальності, дружби, товаришування, поваги до праці й людей праці. У під­літковому і юнацькому віці інтенсивно формуються світоглядні і морально-вольові якості особистості - ідейні переконання, пат­ріотичні ідеали, громадянська зрілість.

В.О.Сухомлинський назвав цей вік періодом становлення громадянина, світо­глядним віком, періодом формування вольових якостей і харак­теру молодої людини. Ось чому дуже важливо для всіх, хто має справу з вихованням дітей, знати не тільки вікові та індивідуаль­ні особливості розвитку дитини, а й ті умови, за яких успішно формуються й виховуються в тому чи іншому віковому періоді найбільш значущі риси і якості особистості, та забезпечити їхній максимальний розвиток. Своєчасність виховного впливу - запо­рука успіху у вихованні молодої людини.

Видатний педагог відмічав найтиповіші вади сімей­ного виховання. Одною з найшкідливіших вад, за його висловом, є споживацький характер способу життя багатьох дітей. Деякі батьки вважають, що живуть вони і працюють лише заради ща­стя своїх дітей і тому дозволяють їм усе, створюючи максималь­ний матеріальний достаток, тепличні умови, задовольняючи всі необмежені бажання й навіть примхи. Діти в таких сім'ях ви­ростають, не знаючи ні в чому нужди, не знаючи обов'язків і від­повідальності. Це призводить до дуже небезпечних наслідків - спотворення людської особистості, марнотратства, споживацького, па­разитичного способу життя.

4. Трудове виховання дітей.

Особливу увагу В.О.Сухомлинський приділяв трудовому вихованню дітей як у сім'ї, так і в школі, вихованню любові до праці, працьовитості, поваги до людей праці, бережливого ставлення до матеріальних і духовних благ людства. У Павлиській школі ним було запроваджено чітко продуману систему вихо­вання дітей, створені належні умови для формування трудових традицій, які переросли в культ праці. Василь Олександрович писав, що не гра в працю, а справ­жнє трудове життя, - з потом, втомою, мозолями, радістю до­сягнутої мети - ось щастя людини.

В.О.Сухомлинський відзначав, що марне витрачання часу, байди­кування, ледарство проникає нині у життя дітей; та деякі батьки вважають, що їхні діти повинні тільки гратися, забавлятися, розважатися, а праця - це обов'язок дорослих. Дітей перетворили у бездуш­них споживачів радощів, вони навіть не усвідомлюють, звідки та радість прийшла і якою ціною завойована. Такі батьки пере­конані в тому, що найбільше щастя дитинства - безтурботність, втіха, радісне життя.

У деяких сім'ях діти аж до підліткового, а то й юнацького віку не знають особливих турбот, серйозної праці, не мають постійних трудових обов'язків і доручень, а свій вільний від навчання час проводять у розвагах, іграх, а то й бешкетуванні. Деякі батьки вважають, що бажання працювати, любов до праці приходить до людини з віком само собою. Вони заявлять: ми в свій час набідувалися, зазнали стільки горя, то хай хоч наші діти будуть щасливими, ростуть безтурботними, тішаться радо­щами дитинства.

За думкою В.О.Сухомлинського, в праці розкриваються здібності, моральні та інтелектуальні сили молодої людини, формується її особистість. Тільки в процесі трудової діяльності виникає потреба в спілкуванні, у становленні соціаль­них і психологічних відносин, ділових взаємин між людьми, взаємодопомоги, взаєморозуміння, дисциплінованості, погодже­ності дій і вчинків тощо. Потреба в праці, звичка і відповідальне ставлення до праці можуть сформуватися лише при наявності посильних і постійних трудових доручень, у праці радісній, без примусу і покарань, са­мостійній і творчій, корисній як для особистості, так і для суспільства.

Через усі педагогічні праці В.О.Сухомлинський проводить основну ідею - ідею самоутвердження і становлення особистості громадянина у творчій праці на благо суспільства. Дати дитині радість творення, радість праці, праці на благо людей - це і є справжня мудрість батьківської любові до дітей.

Василь Олександрович писав, що творчий характер трудової діяльності розкривається перед дитиною тоді, коли вона зайнята тривалою працею, яка потребує щоденної думки, піклування. І однією з найсильніших спонук до фізичної праці є важливість задуму цієї праці, поєднання зусиль розуму і рук. Чим важливіший задум, тим з більшим інтересом виконується найпростіша робота. Оволодіння майстерністю дослідження, експериментування, використання даних науки у праці - все це дитина усвідомлює і переживає як моральну гідність.

5. Розвиток пізнавальної діяльності дитини в процесі навчання.

Василь Олександрович у низці наукових та публіцистичних робіт розглядає процес навчан­ня як радість пізнання, як красу розумової праці. Переконливо показати, що в знаннях зосереджена краса життя і геній людства, активізувати розумову діяльність учнів, заохочувати вольові зусилля, сприяти усвідомленню ними потреби в знаннях - запо­рука успіху в навчанні. От чому свою школу він називає «шко­лою радості». Основи пізнавальної діяльності і навчальної праці закладаються в ранньому дитинстві, а тому В.О.Сухомлинський дає практичні поради батькам: розвивати в дітей спостережливість, вміння орієнтуватися в різноманітних ситуа­ціях, мислити, міркувати, фантазувати. Цьому особливо сприяє вивчення явищ природи в ранньому дитинстві, спільні прогулян­ки, бесіди, читання книжок, спільна праця.