Контрольная работа: Визначення і логічні операції над поняттями

2.Визначення не повинно утворювати кола (латинське circulus vitiosus). Якщо зміст визначуваного поняття (Dfd) розкривається через визначаюче (Dfh), зміст якого, в свою чергу, розкривається через Dfd, то таке визначення утворює коло або circulus vitiosus. Наприклад, обертання визначається як рух навколо осі, а вісь - як пряма, навколо якої відбувається обертання. Розповсюдженим різновидом кола є тавтологія (від грец. - те ж саме слово) - неправильне визначення, в якому Dfn повторює Dfd. Наприклад, "злочинець - особа, яка вчинила злочин", "лінгвіст - фахівець у лінгвістиці", "диференційне рівняння - рівняння, яке містить у собі диференціал" тощо. Такі визначення називають визначеннями "того ж самого через те саме" (idem per idem).

3.Визначення повинно бути чітким та однозначним. Якщо поняття визначається через інше поняття, ознаки якого невідомі і воно саме потребує визначення, то виникає помилка визначення одного невідомого через інше невідоме (“х df у” або „х per у”). Наприклад, "індетермінізм - це філософська концепція, протилежна детермінізму", або "праве - те, що лежить у протилежному напрямку до лівого, а ліве - протилежне до правого" тощо. Правило однозначності забороняє використовувати замість визначень метафори, порівняння тощо. Наприклад, "такт - це розум серця", "невдячність є різновидом людської слабкості". Такі вислови не є визначеннями.

4.Визначення не повинно бути заперечним. Заперечні твердження про предмет не розкривають суттєвих ознак предмета думки, а лише вказують на те, чим не є даний предмет. Наприклад, "порівняння - не довід", "логіка - не математика", "будь-яке визначення є запереченням" тощо. Проте, на визначення заперечних понять це правило не розповсюджується. Наприклад, "безбожник - це людина, яка не визнає існування Бога", "безхазяйне майно - майно, що не має власника, або власник якого невідомий". Приведені визначення є правильними.

За допомогою визначення через рід та видову відмінність можна визначити більшість наявних понять. Але деякі з них не можуть бути визначеними в такий спосіб. Не можна, наприклад, через цей вид визначення розкрити зміст найбільш широких понять (категорій) даної науки, бо вони не мають роду. Не можуть також бути визначеними через рід та видову ознаку поняття, які не мають видової відмінності. У цих випадках застосовують неявні визначення, або прийоми, подібні до визначення. "Свобода - це здатність людини до активної діяльності у відповідності до своїх намірів, бажань та інтересів, у ході якої вона досягає поставленої перед собою мети"; "субстанція - об'єктивна реальність, що розглядається з боку її внутрішньої єдності", - це приклади неявних визначень.

До неявних визначень належать визначення через посилання на відношення предмета до своєї протилежності. Це визначення використовується при розкритті змісту філософських категорій. Наприклад, "можливість та дійсність - співвідносні філософські категорії, що характеризують два основних етапи в становленні та розвитку предмета або явища".

Прийомами, подібними до визначення, є опис, характеристика, порівняння, розрізнення та остенсивне визначення.

Опис - найбільш точне та повне відображення ознак предмета (події, місця, особи тощо). Опис дає чуттєво-наглядний образ предмета, який людина може скласти за допомогою творчого чи репродуктивного уявлення. Опис включає як суттєві, так і несуттєві ознаки предмета.

Характеристика дає перелік лише деяких внутрішніх, суттєвих властивостей людини, явища, предмета, а не його зовнішнього вигляду, як це робиться за допомогою опису. Наприклад, "Арістотель - засновник перипатетичної школи у філософії, засновник логіки, автор "Аналітики"; "Декарт - засновник аксіоматичного методу в математиці, автор "Розмірковування про метод" та "Начал філософії" тощо.

Порівняння - прийом, за допомогою якого один предмет зіставляють з іншим, для якого схожа ознака є істотною і яскраво вираженою. Цей прийом використовують для образної характеристики предмета. Наприклад, "нирки - невеликі парні органи, що мають форму бобів"; "квітка гороху нагадує метелика"; "книги - вікна, крізь які людина дивиться в життя" тощо.

Розрізнення - прийом, за допомогою якого виявляють ознаки, що відрізняють один предмет від іншого, або виділяють предмет з подібних до нього. Розрізнення може здійснюватися на підставі відсутності у даного предмета певної ознаки.

У науці та практиці широко використовується також остенсивне визначення.

Остенсивним (від латинського ostendere - показувати, демонструвати) називають визначення, яке розкриває значення терміна шляхом демонстрації предмета, що позначається даним терміном. Такі визначення застосовуються для характеристики предметів, доступних безпосередньому сприйняттю. Наприклад, при ознайомленні з криміналістичною технікою демонструють предмет слідчих комплектів (прилади, інструменти, засоби фото- чи кінозйомки тощо), позначаючи кожен предмет відповідним терміном.

1.4 Поділ і його основні правила

При вивченні деякого поняття перед нами часто виникає питання про необхідність розкриття його обсягу, тобто розподілу предметів, які містяться в понятті, на окремі групи. Так, для розкриття обсягу поняття "держава" слід виділити його історичні типи (рабовласницьке, феодальне, буржуазне), форми правління (монархія, республіка), політичні режими (демократія, тоталітаризм, авториторизм), типи устрою (унітаризм, федералізм, конфедералізм).

Логічна операція, яка розкриває обсяг поняття, називається поділом.

В операції поділу розрізняють ділене поняття, тобто поняття, обсяг якого необхідно розкрити; члени поділу, тобто співпідпорядковані види, на які ділиться поняття; й основу поділу — ознаку, за якою відбувається поділ.

Суть поділу полягає в тому, що предмети, які входять в обсяг діленого поняття, розподіляються за групами. Ділене поняття розглядається як родове, і його обсяг поділяється на співпідпорядковані види. Так, у наведеному прикладі ділене поняття "держава" є родом, а члени поділу "монархія" та "республіка" - його видами, основа поділу - "форма правління".

Розрізняють такі види поділу понять: поділ за видозміною ознаки та дихотомічний поділ.

Основою поділу в цьому випадку є ознака, при зміні якої утворюються поняття, що входять до обсягу діленого (родового) поняття.

Наприклад, студентів, у залежності від форми навчання, поділяють на студентів стаціонару, студентів вечірнього відділення та дистанційників; держави в залежності від форми державного устрою - на унітарні та федеративні; право за формою свого вираження - на правовий звичай, юридичний прецедент та нормативний акт тощо.

У ролі основи поділу можуть використовуватися різні ознаки діленого поняття. Вибір ознаки залежить від мети поділу та практичних міркувань. Але до основи поділу висуваються і деякі вимоги, найважливішою з яких є об'єктивність основи поділу. Поділ речей, наприклад, на потрібні та непотрібні є суб'єктивним, одна й та ж сама річ є потрібною (і навіть необхідною) одній людині і непотрібною іншій людині.

У процесі поділу будь-якого поняття за видозміною ознаки слід дотримуватися таких правил поділу.

1. Поділ повинен бути співмірним. Завдання поділу полягає в необхідності перерахувати всі види діленого поняття. Тому сума обсягів членів поділу повинна дорівнювати обсягу діленого поняття. Якщо, наприклад, при поділі логічних форм будуть вказані поняття та судження, то правило співмірності поділу буде порушено, оскільки ще один член поділу (умовивід) не буде наведений, і обсяг членів поділу в сумі виявиться меншим, ніж обсяг діленого поняття "логічна форма". Таку помилку називають помилкою надто вузького поділу. У випадку наведення таких членів поділу: "поняття", "судження", "умовивід" та "парадигма", правило поділу теж буде порушено. Бо сума їх обсягів виявиться більшою, ніж обсяг діленого - "логічна форма". Цю помилку називають помилкою надто широкого поділу.

2. Поділ повинен здійснюватись за однією основою. Упродовж одного поділу вибрана нами ознака (основа поділу) не повинна підмінюватись іншою ознакою. Наприклад, якщо держави поділити на унітарні, федеративні та демократичні, то такий поділ буде неправильним. У ньому відсутня єдина ознака (основа) поділу.

3. Члени поділу повинні виключати один другого. При змішуванні основ поділу обсяги його членів - видових понять - будуть знаходитись у відношенні часткового збігу (перетину), як у наведеному вище прикладі, де поняття "унітарна" та "федеративна" будуть перетинатися з поняттям "демократична".

4. Поділ повинен бути безперервним (послідовним). Здійснюючи поділ, необхідно від роду переходити до найближчого виду, а потім - до найближчого підвиду і т. д. Порушення цього правила призводить до помилки, яку називають стрибком у поділі. Так, поділ поняття "граматичні речення" на прості та складнопідрядні буде помилковим, бо тут пропущено одне з найближчих видових понять - "складні речення" і здійснено "стрибок" до підвиду складних речень - "складнопідрядних речень".

Дихотомічний поділ або дихотомія (від грецького - поділ на дві частини) є поділом обсягу діленого поняття на два суперечливих (контрадикторних) поняття. Наприклад, усі сучасні держави можна поділити на монархії та немонархії, природу - на живу та неживу; студентів - на юристів та неюристів тощо. Дихотомічний поділ не завжди закінчується на двох перших суперечливих поняттях. Іноді заперечливе поняття знов ділиться на два суперечливих поняття, що дозволяє виділити з великого кола предметів групу саме тих предметів, які цікавлять нас найбільше.

Порівняно з поділом за видозміною ознаки дихотомія має декілька переваг. По-перше, вона завжди є співмірною, бо обсяг діленого поняття "розтинається" навпіл. По-друге, дихотомія здійснюється тільки на одній основі - в залежності від наявності чи відсутності у предмета деякої ознаки. По-третє, члени дихотомічного поділу завжди виключають одне одне, бо будь-який предмет може належати лише до одного з контрадикторних понять.

Класифікація (від лат. classis – розряд, ifacio - роблю) - це розподіл предметів за групами (класами), при якому кожен клас має своє постійне, визначене місце. Метою класифікації є систематизація знань, тому від поділу вона відрізняється відносно сталим характером розподілу предметів та значною довговічністю. Крім того, класифікація утворює розгорнуту систему, де кожен член поділу ділиться в свою чергу на нові члени поділу, розгалужуючись на множину класів, що, як правило, закріплюються в таблицях, схемах, кодексах тощо.