Для поетапного виконання зазначених цілей необхідно здійснити комплекс заходів за такими пріоритетними напрямами:

охорона поверхневих і підземних вод від забруднення;

екологічно безпечне використання водних ресурсів;

відродження та підтримки сприятливого гідрологічного стану річок і заходи боротьби з шкідливою дією вод;

удосконалення системи управління охороною і використанням водних ресурсів;

зменшення впливу радіоактивного забруднення.

Реалізація зазначеної водно-екологічної політики повинна здійснюватися на основі розробки та поетапного впровадження природоохоронних заходів, визначених Державної та регіональних програм екологічного оздоровлення водних басейнів [2].

Важливою умовою реалізації політики раціонального використання і відтворення водних ресурсів і екосистем на найближчі роки є необхідність виконання в першу чергу заходів, які не потребують значних капітальних витрат, а саме:

підвищення загальної культури виробництва;

суворе дотримання технологічних норм споживання та використання водних ресурсів;

підтримка в належному стані діючих очисних споруд і обладнання;

запобігання аварійних ситуацій;

забезпечення своєчасної прибирання сміття та очищення забудованих територій, суворого контролю з боку природоохоронних органів за станом забудованих територій міст;

дотримання законодавства щодо режиму використання прибережних смуг та водоохоронних зон;

контроль за зберіганням і використанням органічних і мінеральних добрив, отрутохімікатів, нафтопродуктів тощо з метою запобігання їх виносу у воду.

4. Стан екології і природокористування в Україні

"Базовими" недоліками України на сучасному етапі є складні, багатогранні фактори, які здійснюють комплексне тотальне вплив на всі галузі економіки, діють у різних сферах, на різних рівнях господарювання, і тому вони потребують особливої уваги, особливих рішеннях, тобто системного рішення з боку держави [1]. Цими факторами є:

макроекономічна політика, яка примушує суб'єктів господарювання до екстенсивному використання природних ресурсів;

інвестиційна політика, яка орієнтована на розвиток ресурсномістких секторів економіки;

помилкова секторна політика (паливно-енергетичний комплекс, сільське господарство, лісове господарство та інше);

нестабільна законодавство;

відсутність прав власності на природні ресурси;

відсутність еколого-збалансованої довгострокової економічної стратегії;

на регіональному та місцевому рівнях недолік прямого і не прямого ефекту охорони навколишнього середовища (від економічного і соціального)"глобальних прибутків ";

інфляція, економічна криза і нестабільність економіки заважають здійсненню довгострокових проектів, до яких належить більшість екологічних проектів;

природно-ресурсні властивості експорту;

існування дійсно великого стимулу до отримання значних і швидких прибутків від продажу природних ресурсів (ліс, руди);

відсутність екологічного мислення, екологічної свідомості.

Для вирішення цих питань 12 травня 1997 року Кабінет Міністрів України постановою N 439 затвердив Концепцію (стратегію) збереження біологічного різноманіття України, для втілення якої розробляється Національна програма дій на 1998-2015 роки [1, 4]. Основними завданнями діяльності у цій сфері є:

збереження, поліпшення стану і відновлення природних і порушених екосистем, середовищ існування окремих біологічних видів і компонентів ландшафтів;