Контрольная работа: Жовтнева та Лютнева революції

У. Ленін краще, ніж будь-хто інший, розумів, що відразу після Лютого що склалася в країні ситуація, коли ні буржуазно-поміщицький уряд, і угодовські Ради не здійснюють назрілі заходи, а значить зберігають і загострюють невдоволення громадян, Таїть у собі смертельну небезпеку для рішучого завершення завдань буржуазної революції і тим бо «Тимчасовий уряд Керенського мало шанси довести країну до доданих зборів, якщо б не було повалено Жовтневим збройним повстанням у Петрограді» [4]. Куди ж поділася «значна підтримка маса ¬ мі» цього уряду, як вона дійшла до того, що виявилося поваленим?

Такий результат Лютневої революції був з самого початку закладений в розстановці суспільно-політичних сил Росії, в революційності народу і нереволюційною буржуазії, в наростаючих бідах що ведеться війни, Порвати з якою Тимчасовий уряд ніяк не могло в силу своєї соціальної природи, що і визначило втрату ним авторитету.

У. Ленін краще, ніж будь-хто інший, розумів, що відразу після Лютого що склалася в країні ситуація, коли ні буржуазно-поміщицький, і угодовські Ради не здійснюють назрілі заходи, а значить зберігають і загострюють невдоволення громадян, Таїть у собі смертельну небезпеку для рішучого завершення завдань буржуазної революції і тим самим виключає можливість розвитку Росії за звичайним капіталістичних ¬ ним шляху. Він усвідомлював і те, що врятувати революцію і перспективу радикального здійснення її буржуазно-демократичних завдань може зовсім не буржуазія, а революційний союз робітників і селян, очолювана ¬ неушкодженої свідомим пролетарським авангардом. Коротше кажучи, за іронією долі тільки революційні сили, очолювані більшовиками, могли рішуче реалізувати завдання «не свого класу», назрілою буржуазної революції, але для цього був необхідний новий (другий) етап. Іншими словами, вихід полягав в тому, щоб, мобілізувавши і організувавши кількість незадоволених, забезпечити новий класовий зсув. У ході цього другого етапу все тієї ж буржуазно-демократичної революції і повинна була встановитися більш радикальна політична влада, здатна впоратися з невирішеними завданнями буржуазної революції. Це повинна бути аж ніяк не соціалістична диктатура, а революційно-демократична диктатура пролетаріату і селянства чи навіть демократична диктатура пролетаріату (про такого різновиду революційно-демократичної влади Ленін писав ще під час революції 1905 року).

Але поки У. Ленін розробляв свою нову концепцію поглиблення революції в Росії і збирався повернутися в країну, життя не стояла на місці. Повернувшись із заслання в Петроград 12 березня (на 22 дні раніше Леніна) Й. Сталін і Л. Каменєв очолили Бюро ЦК РСДРП (б), підпорядкували собі редакцію «Правди» і, прагнучи орієнтувати трудящих в складній ситуації, стали у ряді статей викладати свою особливу, по суті, докорінно суперечить ленінському розуміння перспектив революції, його відносини до Тимчасового уряду, Радам, до питань війни і миру, – тобто з усіх ключових питань стратегії і тактики. Вінцем цього опортунізму стало березневе нарада більшовиків, про який і сьогодні залишаються в невіданні не лише студенти-історики, а й ціле покоління їхніх учителів-професорів.

28 березня 1917, всього за кілька днів до приїзду В. Леніна і квітневих конференцій, одночасно з нарадою представників найвпливовіших Рад, у Петрограді відкрилося Всеросійське нарада більшовиків, скликане бюро ЦК. Місяць, що пройшов не зменшила, а з-за плутаних статей в «Правді» і мінливих установок керівництва навіть підсилив розгубленість і розбрат в партійних рядах. Основний доповідач – Й. Сталін так характеризував сталося в Росії: «Влада поділилася між двома органами, з яких жоден не має повноти влади… Рада фактично взяв почин революційних перетворень, Зі ¬ вет – революційний вождь повсталого народу, орган, що контролює Тимчасовий уряд. Тимчасовий уряд узяв фактично роль закріплювача завоювань революційного народу. Рада мобілізує сили, контролює. Тимчасовий уряд, впираючись, плутаючись бере роль накопичувача тих завоювань народу, які вже фактично взяті нами». Тут кожна фраза – шедевр опортунізму.

Адже ще не так давно І. Сталін слідом за Леніним повторював знанню ідею про нереволюційною буржуазії в Росії, що вона не може бути ні двигуном, ні тим більше вождем революції, що вона – переконаний ворог, що в ході революції саме проти неї слід вести рішучу боротьбу, щоб реалізувати її завдання. Тепер же І. Сталін доводив щось прямо протилежне: він зображував взаємини між двома основними класами як поділ праці між двома «органами»: Поради, тобто робітники і солдати, здійснюють революцію, а уряд, тобто. капіталісти і ліберальні поміщики, «закріплюють» її! «Нам не вигідно форсувати зараз події, прискорюючи процес відколювання середньо буржуазних верств, щоб підготуватися до боротьби з Тимчасовим» [5]. Тут майже цілком зникає відміну сталінських позицій від.

Таким чином, всупереч сталінської історичної «правді», багато років видавав за «марксистсько-ленінську», зовсім не Л. Каменєв і Г. Зіновієв були головними глашатаями антиленінської лінії напередодні квітневої конференції більшовиків. Головним ідеологом був І. Сталін, якому потім тільки ціною неймовірних зусиль, «дозованої брехні», прямих фальсифікацій і напіввизнання, приховування протоколів і фізичного усунення свідків, надовго вдалося затуманити суть справи, покласти головну провину за скоєне на свого тодішнього союзника – Л. Каменєва. До цих пір історія пишеться так: Про березневому нараді більшовиків ні слова, про опортуністичному доповіді Й. Сталіна – мовчок, про його дивовижному хамелеонстві та непорядності – тиша.

Однак настав день, до Петрограда повернувся В. Ленін зі своєю концепцією поглиблення революції в Росії. Цю позицію він викладав перед більшовиками і меншовиками на нарадах, мітингах і конференціях, зустрічаючи заперечуючи не тільки з боку відкритих супротивників з табору буржуазії, від конкурентів-меншовиків, але й від багатьох колег-однодумців. Вивчивши не тільки суть ленінської концепції, але й характер численної її критики, я стверджую, що більшість опонентів Леніна, часто-густо, не зрозуміли його концепцію і по суті справи критикували не ленінську концепцію, а власну – фальшиву – її версію. Якщо кадет П. Мілюков стверджував, ніби Ленін і його партія робили висновок: до буржуазної революції соціалісти не повинні торкатися, то всі інші – від меншовика Г. Плеханова до більшовика Л. Каменєва – звинувачували Леніна за те, що він, нібито, пропонував залишити вже закінчилася буржуазну революцію і перейти до революції соціалістичної, виступав за безпосереднє переростання або «переродження» першої в другу і «введення соціалізму» в Росії. Ми ще повернемося до цих фальшивим звинуваченням, тут же з'ясуємо, як І. Сталін поставився до почався поворот більшовиків до нової ленінської концепції? «Особисто для Сталіна квітневе переозброєння партії мало вкрай принизливий характер. Із Сибіру він приїхав з авторитетом старого більшовика, зі званням члена ЦК, з підтримкою Каменєва і Муранова. Він теж почав зі свого роду «пере ¬ озброєння», відкинувши політику місцевих керівників як занадто заради ¬ музичних та зв'язав свої руки низкою статей в «Правді», доповіддю на нараді, резолюцією Красноярського Ради. У самий розпал цієї роботи, яка за своїм характером була роботою вождя, з'явився Ленін. Він увійшов на нараду, точно інспектор в класну кімнату і, схопивши на льоту кілька фраз, повернувся спиною до вчителя і мокрою губкою стер з дошки всі його безпорадні каракулі. У делегатів почуття подиву й протесту розчинялись в почутті захоплення.

У Сталіна захоплення не було. Були гостра образа, свідомість безсилля і жовта заздрість. Він був осоромлений перед лицем всієї партії незмірно більш тяжко, ніж на тісному Краківській нараді після його злощасного керівництва «Правдою». Боротися було б безцільно: адже він теж побачив нові горизонти, про які не здогадувався вчора. Залишалося зціпити зуби і за ¬ мовчати. Спогад про переворот, здійснений Леніним у квітні 1917 р., назавжди увійшло в свідомість Сталіна гострої скалкою. Він опанував протоколами березневого наради і намагався приховати їх від партії та від історії «[6].

Зовсім інакше реагував Л. Каменєв – друг і соратник Леніна: Він, свій принциповий підхід до справи, відкрито виступив проти ленінських тез. У чому полягала суть його позиції?

У своїх виступах і статтях Л. Каменєв, як і інші, звинувачував В. Леніна в тому, що той помилково вважав буржуазну революцію вже закінченою і виступав за безпосереднє переростання (за термінологією Л. Каменєва «переродження») буржуазної революції в соціалістичну, за передчасне націлювання мас на «кроки до соціалізму», тобто на передчасний перехід до соціалізму. Коли знайомишся з подібними звинуваченнями, що лунали в той час не від одного Л. Каменєва, мимоволі виникає питання: невже У. Ленін, неодноразово писав про недоступність змішання «реально-демократичного перевороту» з «уявно-соціалістичного ¬ ним», не бачив і не розумів цього?

Якщо уважно вивчити його тодішні роботи, промови та виступи, пов'язані з квітневими конференціями і тодішніми установками більшевікових, то очевидно наступне: Так, дійсно на цьому історичному переломі У. Ленін висунув вельми спірне для багатьох курс на новий політичний етап вже йде революції, курс, здатний на його думку, по-перше, забезпечити радикальне завершення завдань буржуазної революції, по-друге, націлити суспільство на більш віддалену іншу – соціалістичного ¬ ним – революцію, цілком розуміючи, Що в умовах незавершеності завдань буржуазно-демократичної революції про цю спірної перспективі мова варто вести не безпосередньо, а опосередковано, у вигляді здійснення ряду наближених війною «кроків до соціалізму».

Щоб досягти такого результату необхідна перегрупування класових сил, потрібен «класовий зрушення» в рамках буржуазної революції, зсув, забезпечують перехід від двовладдя до революційно-демократичної влади пролетаріату і біднішого селянства. З точки зору розвитку революції така влада повинна забезпечити здійснення двох цілей: Перше – в сформованих умовах розраховувати на реалізацію «старої формули» більшовиків, на затвердження демократичної диктатури пролетаріату і селянства було не можна, бо було невідомо, «чи може тепер бути ще в Росії особлива» революційно-демократична диктатура пролетаріату і селянства», Відірвана від буржуазного уряду». Саме допущення можливості такої влади (а вона ж орган буржуазної революції) – свідчення того, що Ленін і тут вважає завдання буржуазної революції не завершеними. А оскільки на невідомому базуватися в тактиці не можна, можливий тільки один шлях: «Негайне, рішуче, безповоротне відділення пролетарських, комуністичних елементів руху від дрібнобуржуазних». Існувало і друге міркування: ні одне завоювання демократії для завершення завдань революції не могло бути реалізованим без виходу з війни. Але розрив для цього імперіалістичних-капіталістичного ¬ чеських зв'язків Росії, безумовно, не вкладався в рамки завдань буржуазної революції: Це завдання було не під силу будь-кому, в тому числі самому демократичні буржуазному урядові, а тому вирішувати завдання могло тільки просування революційного процесу «трохи далі» звичайного буржуазно-демократичного, Що було під силу тільки новому – радикальнішого-етапу демократичної революції з її «майже соціалістичним» – диктатурою пролетаріату і біднішого селянства.

Повертаючись до реальної ситуації 1917 року – на відрізку між лютому і жовтні – є всі підстави стверджувати, що розмови про те, ніби Ленін і більшовики своєї націленістю на більш радикальний етап буржуазної революції зламали можливість поступального розвитку капіталізму в Росії, викликають тільки сміх, Бо в тодішній Росії ніхто не збирався вести країну по капіталістичному шляху, а точніше, тоді не було скільки-небудь впливовою суспільно-політичної сили, здатної повести країну по такому шляху.

Звичайно ж, сама російська буржуазія дуже хотіла швидкого розвитку в країні капіталізму, а разом з ним і свого процвітання, але вона не бажала необхідних для цього радикально-революційних заходів, боялася подібних заходів, не йшла на них. Це стало ясно вже після приходу до влади першого буржуазно-поміщицького Тимчасового уряду, очолюваного князем Львовим. З кожним місяцем від лютого до жовтня ставало все ясніше, що буржуазія, прийшовши до влади не хоче і не може виконати своє історичне призначення: Дати світ народу, землю селянам, права і свободи всім громадянам. А значить чекати народу полегшення від цієї влади нічого, значить мали рацію Ленін і більшовики, давно заявляли, що російська буржуазія не хотіла і не могла вести Росію по капіталістичному шляху, що сама надія з її допомогою здійснити відродження країни – ні на чому не заснована утопія, Нереальна мрія вчорашнього і сьогоднішнього обивателя, філістра, наслухавшись байок про те, що якщо є буржуазія, то можливий і капіталістичний шлях розвитку, що будує своє розуміння історії не на реальних фактах, а на побажаннях на кшталт «от якщо б, та якби!».

Не тільки вчорашнім «друзям народу», але і сьогоднішнім «демократам», що експлуатують необізнаність простої людини щодо того, як робиться політика, а тому довірливо прислухається до тих, хто заявляє, що Жовтень був не потрібен, що слід було обмежитися лютим і йти капіталістичним шляхом, Задамо простенький питання: Чому ж буржуазний уряд, затвердити після «славного лютого», не повело Росію з цього сьогодні благословляється шляху? Хто йому заважав дати землю селянам, свободу громадянам, мир, і всьому народові? Хто заважав буржуазії, вже стояла у влади розрубати, цей гордіїв вузол найгостріших проблем, який затягувався дедалі тугіше, Нестримно захоплюючи країну до нового революційного вибуху?

Звичайно, висновок про відсутність для тодішньої Росії буржуазної альтернативою ¬ мотиви більшовицькому Жовтню можна оголосити повторенням комуністи ¬ чеський догматики, але тоді доведеться пояснити, хто і як міг здійснити цю альтернативу, Як спростувати подібну версію буржуазної історіографії, в тому числі антикомуністичної?

Один з найбільш відомих істориків і славістів, професор Каліфорнійського університету Мартін Малія, якого ніяк не можна запідозрити в симпатіях до більшовизму, Розглядаючи розвиток «сумнівної революції» 1917 року в Росії як «безперервне викривлення і притому виключно політичне», пише: «Після чотирьох місяців поразку двох легітимістських формацій, кадетів і помірних соціалістів, змушує нас зробити висновок, що ці дві сили в тій ситуації, яка була в 1917 році, не мали в своєму розпорядженні ніякої можливістю створити в Росії демократичний, конституційний, парламентський устрій. Жалкувати про це – значить просто втрачати час. У 1914 році, якщо б вдалося зломити монархію, може бути ці дві політичні сили мали б деякою можливістю створити демократичну державу за західним зразком, а пізніше вже немає… І той факт, що дві спроби в цілому тривали всього чотири місяці, дуже показовий». Але може бути це могло вийти у правоконсервативних сил: армії, правих кадетів? М. Малія відповідає, що праві розмірковували і діяли так: «Оскільки подвійна влада, поради і ця спроба здійснення народно-революційної війни, посіяли всюди лише безлад і анархію, необхідно усунути їх, встановити тверду владу, знищити анархію в армії і відновити війну. Такою була мета Корнілова, але незабаром з'ясувалося, що крім правих кадетів, національно-консервативна середовище в цілому не мала достатньої опори в країні. Спроба, зроблена Корніловим, була поразкою більш ніж жалюгідним». Висновок:» Значить і третя політична сила програє в цій грі: Ні ліберали, ні помірні соціалісти, ні праві не могли виграти».

Мартін Малія, як і інші історики, справедливо заперечує можливість для Росії після лютого 1917 утвердитися на капіталістичному шляху, показує відсутність належних суспільно-політичних сил для цього. Більш того, учорашнім і сьогоднішнім «демократам», сумує з цього приводу, він говорить: «Жалкувати про це – значить просто втрачати час. У 1917 році це було неможливо». Невирішені проблеми Лютого, загострюючись і примножуючи, штовхали країну до революційних подій Жовтня.

1.3 Соціалістична революція

25 жовтня (7 листопада) 1917 року в результаті найгостріших суперечностей як успадкованих від Лютого, так і нових, нашарувалися за час восьми ¬ місячного розвитку країни в умовах тривала імперіалістичної війни, в понівеченій Росії стався революційний переворот. На відміну від лютого цей був аж ніяк не стихійний вибух невдоволення мас, а досить продумане і організований виступ озброєних загонів робітників, солдатів та матросів, що завершилося взяттям Зимового та арештом членів Тимчасового уряду.

У результаті успіху збройного повстання Жовтневою революцією була здобута політична перемога – буржуазний Тимчасовий уряд, очолюваний есером А. Керенським, було повалено, а державна влада була передана Другому Всеросійському з'їздові Рад, що створив і затвердив робочий-селянський уряд, очолений лідером більшовиків – В. Леніним. Перемога Жовтневого перевороту, потрясла не тільки країну, але і весь світ, поставила питання: Чия влада і в ім'я чого утвердилася в країні, куди вона має намір повести Росію?

Сьогодні, як і багато років тому, про Жовтневу революцію пишуть багато і різне. Ми живемо в цікаве час, коли вітчизняних фальсіфі ¬ індикатором нашої історії і в першу чергу Жовтневої революції набагато більше, ніж їх було за кордоном за все післяжовтневі роки. Але самим сумним є те, що цим ганебним справою сьогодні зайняті не тільки напівписьменні та неграмотні політичні крикуни і ласі на синекуру журналісти, яким наука і совість завжди були чужі, але також остепенений політики і політологи, філософи і економісти, – вчорашні марксистські ортодокси, А сьогоднішні «марксоеди», – яких у жодному разі не можна запідозрити в незнанні і неписьменності. Навпаки, є грунтовні причини звинувачувати їх у свідомої брехні, продуманому обмані своєї пастви. Звичайно, коли в країні все ламалося, перебудовувалася і реформувалося, можна зрозуміти, що дехто, намагаючись «потрапити в ногу» з швидко мінливій ситуацією, невдало пристосовуючись до кон'юнктури, «поспіхом» наговорити зайвого, непродумане. Але тепер, коли після того, що сталося пройшло достатньо часу, щоб висвітити наслідки змін, і коли з минулих нотаток та виступів починають ліпити концепцію вітчизняної історії, а кон'юнктурники так і не покаялися, не виправили своїх фальсифікацій, які можуть потрапити в створюваному ¬ мий варіант історії як істин, Як раз час назвати речі своїми іменами.

Одне з головних місць серед «новаторських» підходів до вітчизняної історії, підходів, які загрожують бути «пересадженими» в історичні підручники, займає спосіб фальсифікації фактів вітчизняної історії, який я називаю просталінскім. У чому його суть? Як відомо, І. Сталін в «Питаннях ленінізму», що видавались одинадцять разів, а також у своєму «Короткому курсі», теж виходив багатомільйонними тиражами, виклав свою – фальшиву – версію Жовтневої революції, свій варіант думок і дій Леніна і більшовиків під час цього ключового історичної події. Наша вітчизняна наука не змогла або не встигла свого часу ґрунтовно викрити брехню цієї версії, яка не тільки продовжує жити в головах мільйонів громадян, але і служить предметом сьогоднішніх інсинуацій. Адже нинішні політичні крикуни, не будучи в змозі сперечатися з В. Леніним і фактами історії – та вони й не знають їх – переписуючи історію нашого вітчизни, спростовують не те, що було насправді, а саме цю освоєну ними за радянських часів сталінську версію поглядів і дій Леніна, подаючи свою метушню зі сталінськими спрощеннями як «повалення» Жовтня.

Щоб не бути голослівним, проілюструю сказане однієї великої сталінської брехнею і трьома малими обманами трьох, як я їх називаю, «Сталін ¬ ських ретрансляторів» з двох питань: Чому Ленін виступав за Жовтень ¬ ський переворот? Як він оцінював суть і перспективи Жовтня?

Вихідна сталінська брехня така. Повернувшись до Росії після лютого і перемоги буржуазної революції 1917 року, В. Ленін сходу відкинув меншевістскую догму про соціально-економічну незрілості Росії і вже на квітневих партійних конференціях націлив більшовиків на безпо ¬ відного перехід від буржуазної революції до соціалістичної, на пере ¬ няють першої у другу. Розгорнувши широку агітацію в масах, використовуючи невдоволення громадян триваючою війною, більшовики зібрали необхідні сили і вчинили Жовтневий переворот як класичну соціалістичну революцію: Вони повалили владу буржуазії, затвердили диктатуру пролетаріату і тим відкрили шлях для реалізації ленінського плану переходу до соціалізму.

Якщо ми звернемося до сьогоднішніх спорах про Жовтень, то легко переконаємося в тому, що і друзі і вороги жовтня найчастіше ведуть свої дискусії в рамках цієї сталінської версії. В результаті за межами дискусії залишається головна правда про Жовтневу революцію. Увійшовши в суспільну свідомість як зразок класичної соціалістичної революції, ця революція насправді такою не була: дозволяючи різнотипні протиріччя. Жовтнева революція була за своєю соціальною природою органічною сполукою різнорідних соціально-економічних процесів.

Нерозуміння цієї головної правди жовтня пронизує статті як тих, хто, захищаючи жовтня, сподівається відстояти «марксистсько-ленінську» (а на ділі сталінську) «правду» про Жовтень, так і тих, хто, спираючись на яке в'їлося в обивательську свідомість сталінську брехню, заявляє, що спростовує Леніна і «розвінчує» Жовтень. Це особливо добре видно, коли вихідну сталінську брехню «сталінські ретранслятори» трансформують у свою конкретну брехня і її ж спростовують, видаючи все це за «розвінчання» Жовтня. Звернімося до цих конкретних оманам.

Обман доктора економічних наук Г. Попова: Ленін і більшовики, на думку цього колишнього ортодоксального марксиста, швидко перетворився на марксоеда, не бачили і не хотіли бачити неготовність Росії до соціалістичним перетворенням, вважали, що вона дозріла для цього. Дослівно: «Ленін більшовики переконали себе і країну, що економіка дозріла і навіть перезріла для переходу до соціалізму».