Курсовая работа: Актуальні проблеми визначення об’єкту незаконного заволодіння транспортним засобом

Поняття заволодіння транспортним засобом дано у п. 1 приміт ки до ст. 289. Із цієї примітки випливає, що способом такого заво лодіння (протиправного вилучення) може бути будь-який (таємний, відкритий, обман тощо).

Закінченим злочин вважається з моменту, коли винний отримай можливість керувати транспортним засобом і здійснювати рух на ньому.

Об’єктивну сторону злочину складає сукупність двох взаємо­пов'язаних дій : самовільний незаконний захват транспортного засобу та рух на ньому. Способами захвата можуть бути досить різноманітними: таємний, відкритий, шляхом обману або зловживання довір'ям, із застосуванням насильства або погроз його застосування . Але мета при цьому завжди переслідується єдина - скористатися транспортним засобом всупереч волі власника.

Незаконне заволодіння транспортними засобами вважається закінченим коли на лице не лише захват транспортного засобу, але і використання його по цільовому призначенню, тобто, пересування на ньому. Моментом закінчення злочину є початок руху. Тривалість поїздки на кваліфікацію не впливає.

Але виникає питання можливо визнати незаконне заволодіння транспортними засобом випадки зах­вату транспортних засобів та їх пересування без увімкненого двигуна ( буксирування, штовхання ) ? В законі нічого не гово­риться. І все ж таки на думку багатьох вчених незаконне заволодіння транспортними засобами буде закін­ченим з моменту пересування транспортного засобу з місця де воно знаходилось незалежно від характеру та енергетич­ного джерела такого руху.

У судовій практиці іноді зустрічаються випадки коли особа після заволодіння транспортним засобом та поїздки на ньому повертає його на місце. Чи містять такі дії всі ознаки незаконне заволодіння транспортними засобами? Безумовно містить, адже цей склад є формальним, такі дії потрібно розглядати як закінчений незаконне заволодіння транспортними засобами транспортного засобу. Факт його добровільного повернення може бути врахований як пом'якшуюча обставина, але не виключаючи її.

Кримінально карним заволодіння транспортними засобом може бути визнано лише незаконне заволодіння транспортним засобом. Незаконність як ознака об'єктивної сторони злочину означає заволодіння чужім транспортним засобом. Воно є таким, якщо не є власністю винного, не знаходиться в його володінні не закріплено за ним по роботі, он не вправі ним розпоряджатись. Тобто не всяке самовільне використання транспортного засобу з метою поїздки може розглядатись як злочин. Якщо особа заволодіває транспортним засобом при наявності одного із зазначених ви­ще підстав то складу злочину не буде. Наприклад не буде злочину в діях водія, за яким закріплено транспортний засіб якщо він самовільно (без дозволу адміністрації) заволодіває ним для поїздки.

Незаконне заволодіння транспортними засобами транспортних засобів є формальним складом тому, що для визнання злочину не потрібно настання будь яких інших наслідків, окрім розглянутих.

1.3 Суб’єкт злочину

Суб'єктом злочину є особа, яка не має права на користування транспортним засобом, щодо якого здійснюється незаконне заволодіння.

Суб'єктами цього злочину не можуть виступати:

а) водії транспортних засобів, закріплених за ними адміністрацією підприємств установ, організацій, в яких працюють такі водії;

б) особи, відповідальні за технічний стан та експлуатацію транспортних засобів, за­кріплених за ними (начальник колони, інженер з експлуатації);

в) особи, яким власник видав доручення на управління транс­портним засобом;

г) співвласники транспортного засобу;

д) особи, які користуються транспортним засобом за згодою власника чи за­конного користувача, хоча б ця згода і не була належно оформлена. Кримінальній відповідальності за злочин, передбачений ч. 1 ст. 289, підлягають осудні особи, які досягли 16-річного, а за злочини, пе­редбачені ч. 2 та 3 ст. 289,— 14-річного віку.

В окремих випадках лише факт незаконного заволодіння транспортним засобом для поїздки ( проникнення в кабіну, спроба увімкнути двигун і т.і.), а також невдала спроба захоп­лення повинні розглядатися як замах на злочин. В ряді випадків можна казати про приготування до незаконне заволодіння транспортними. Воно буде мати місце коли дії направлені на підготовку до захоплення були присічені на стадії, наприклад, проникнення на територію автопідприємства або відкриття дверей гаража.

Але є одне виключення, якщо особа використовує без доз­волу чужий транспортний засіб за обставин крайньої необхід­ності (наприклад, доставлення у лікарню хворого, який пере­буває в небезпечному для життя стані, переслідування не­безпечного злочинця) не утворює даного складу злочину і не тягне за собою кримінальну відповідальність.

1.4. Суб’ктивна сторона

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину є мета. Проте вона в законі не конкретизована, чим підкреслюється, що зміс­том кримінально-правової заборони заволодіння транспортним за­собом може бути як заволодіння ним з наміром ніколи не повертати його власникові (законному володільцю), так і з наміром викорис­тати його для проїзду у певний пункт або для прогулянки, а потім повернути власникові (законному володільцю) чи кинути на дорозі.

Винний усвідомлює суспільне небезпечний характер своїх дій і бажає їх вчинити. Про наявність умислу на викрадення транспортного засобу можуть свідчити зміна його кольору, встановлення додаткових приладів, заміна держав­них номерів, тривалий час експлуатації транспортного засобу тощо.

При розкраданні автомототранспортних засобів додаткової кваліфікації діяння за ст.289 не вимагається, оскільки незаконне заволодіння транспортними засобами у такому випадку є способом, обов'язковою складовою частиною розкрадання, без чого останнє неможливе.

ІІ. Обставини, що впливають на кваліфікацію незаконного заволодіння транспортними засобами

Кваліфікуючими ознаками незаконного заволодіння транспо­ртним засобом є вчинення цього діяння:

1) за попередньою змовою групою осіб;

2) повторно;

3) у поєднанні з насильством, що не є небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, або погрозою за­стосування такого насильства;

4) з проникненням у приміщення чи інше сховище

5) завдання значної матеріальної шкоди потерпілому (ч. 2 ст. 289).