Курсовая работа: Аналіз продуктивності праці в рослинництві
Продуктивність праці як економічна категорія відображує взаємозв’язок між обсягом виробництва продукції і відповідними затратами праці.
Продуктивність праці – це здатність конкретної праці створювати певну кількість продукції за одиницю робочого часу. Продуктивність праці підвищується, якщо збільшується виробництво продукції на одиницю робочого часу або зменшуються затрати праці на одиницю робочого часу або зменшуються затрати праці на одиницю вироблюваних продуктів. З наведеного визначення випливає, що підвищення продуктивності праці в кінцевому рахунку зводиться до економії робочого часу. [7]
Із скороченням робочого часу на виробництво одиниці продукції знижується її собівартість, отже, зростає дохідність підприємств, підвищується їх конкурентоспроможність. Зі зростанням продуктивності праці посилюється процес вивільнення працівників, які можуть бути залучені підприємством для розвитку інших видів діяльності. Очевидно також, що скорочення робочого дня можливе лише за умови послідовного підвищення продуктивності праці. [1]
Розвиток продуктивних сил і неухильне зростання потреб суспільства об’єктивно зумовлюють необхідність підвищення продуктивності праці. На всіх етапах історії людства діє економічний закон неухильного зростання продуктивності праці. Досягнутий рівень і темпи підвищення продуктивності праці є важливим показником ефективності виробництва, джерелом зростання реальних доходів і добробуту населення. Підвищення продуктивності праці в сільському господарстві створює необхідні умови для забезпечення ефективного функціонування агропромислового комплексу країни.
Виробництво сільськогосподарської продукції вимагає сукупних затрат живої і уречевленої праці. Тому підвищення продуктивності сукупної праці відбувається за рахунок скорочення затрат як живої, так і уречевленої праці, необхідної для виробництва одиниці продукції. Підвищення продуктивності праці полягає в тому, що частка живої праці зменшується, а частка минулої праці збільшується, причому загальна сума праці, втіленої в товарі, зменшується.
З розвитком агропромислового комплексу і вдосконаленням його структури має відбутися значний перерозподіл робочої сили між окремими його галузями. Зменшення чисельності працівників сільського господарства супроводжуватиметься зростанням їх у галузях з переробки сільськогосподарської продукції та виробництва засобів праці для агропромислового комплексу. В цих умовах підвищення продуктивності праці в АПК здійснюватиметься лише за рахунок зниження сукупних затрат живої і уречевленої праці на виробництво одиниці кінцевого продукту, який надходить в особисте і виробниче споживання.
У процесі виробництва вирішальна роль належить живій праці, яка в міру розвитку продуктивних сил приводить у рух дедалі більшу масу уречевленої праці (машин, обладнання, пального, насіння, кормів тощо). В результаті цього продуктивність праці в сільському господарстві підвищується, що забезпечує збільшення обсягів виробництва рослинницької і тваринницької продукції, а також зміцнення економіки сільськогосподарських підприємств.[7]
1.2 ПОКАЗНИКИ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ В РОСЛИННИЦТВІ ТА МЕТОДИКА ЇХ ВИЗНАЧЕННЯ
Для визначення продуктивності праці в сільському господарстві застосовують систему економічних показників. Це зумовлено особливостями даної галузі і, насам перед, незбігом робочого періоду з періодом виробництва. У багатьох галузях аграрних підприємств продукцію одержують лише раз на рік, а працю витрачають цілорічно. Тому, застосовуючи систему показників продуктивності праці, можна, не очікуючи кінцевих результатів, враховувати проміжні, що характеризують затрати живої праці на окремих операціях, за окремі проміжки часу, завантаженість працівників тощо. [1]
Продуктивність праці в сільському господарстві характеризується системою прямих (повні) і проміжних (неповні) показників. Прямі показники визначаються кількістю продукції, що виробляється за одиницю робочого часу. Вони безпосередньо характеризують її рівень в окремих галузях, сільськогосподарських підприємствах або в сільському господарстві в цілому. Вони виражаються в натуральній і вартісній формі. [7]
Натуральні показники визначають діленням прямих затрат людино-годин, що виникають у процесі виконання технологічних операцій, на обсяг виробленої продукції. Це – обернені показники продуктивності праці, і їх називають технологічною трудомісткістю продукції. Вони відповідають на питання, скільки витрачено робочого часу на виробництво центнера продукції.
З метою визначення продуктивності праці по сільському господарству країни, по окремих підприємствах з урахуванням усіх видів сільськогосподарської продукції, що ними виробляється, розраховують вартісні показники – погодинну, денну і річну продуктивність праці – відношенням вартості валової продукції в порівняльних цінах відповідно до відпрацьованих годин, людино-днів і середньорічної кількості працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві.
До прямих показників продуктивності праці належать:
1. виробництво окремих видів сільськогосподарської продукції в натуральному виразі з розрахунку на 1 люд.-год.;
2. прямі затрати праці (люд.-год.) на виробництво 1 ц продукції (характеризують трудомісткість продукції);3. вартість валової продукції рослинництва, тваринництва або сільського господарства в цілому з розрахунку на 1 люд.-год.;
4. вартість валової продукції сільського господарства з розрахунку на одного середнього працівника.
Продуктивність праці визначають не тільки за вартістю валової продукції, а й за масою створеної чистої продукції. Це новостворений продукт, або валовий доход, розмір якого обчислюють як різницю між вартістю валової продукції і матеріальними витратами сільськогосподарського виробництва. В умовах підвищення технічної озброєності сільського господарства і відповідної зміни співвідношення між живою і уречевленою працею обчислення показників продуктивності праці за валовим доходом (чистою продукцією) дає змогу більш повно оцінити дійсний вклад окремих галузей і підприємств у масу новоствореного продукту. На основі порівняння показників за валовою і чистою продукцією можна більш глибоко вивчити ефективність використання живої праці і обґрунтувати резерви дальшого її підвищення.
У сільському господарстві продукцію одержують раз на рік або дуже нерегулярно, в той час як затрати праці відбуваються, як правило, постійно. Тому прямі показники продуктивності праці за виходом кінцевої продукції сільськогосподарських галузей визначаються по закінченні господарського року.
Продуктивність праці протягом року обчислюють і аналізують системою (непрямих) неповних показників які є проміжними і розраховуються до одержання продукції. Вони визначаються співвідношенням обсягу виконаних робіт і затрат робочого часу. До них відносять:
1. затрати праці на вирощування 1 га посіву сільськогосподарських культур (люд.- год.);
2. затрати праці на 1 голову окремих видів худоби (люд. –год.);
3. навантаження посівних площ з розрахунку на одного середньорічного працівника;
4. навантаження поголів’я худоби і птиці на одного середньорічного працівника відповідної галузі тваринництва (в тваринництві).
Непрямі показники продуктивності праці характеризують обсяг виконаних робіт з розрахунку на одиницю робочого часу.
Вони лише приблизно оцінюють рівень продуктивності праці, проте дають змогу своєчасно протягом усього періоду виробництва сільськогосподарської продукції визначити його динаміку. Звідси їх значення для контролю і аналізу змін у затратах праці в процесі виконання різних сільськогосподарських робіт. За непрямими показниками виявляють і реалізують резерви підвищення продуктивності праці на окремих стадіях сільськогосподарського виробництва.
Рівень продуктивності праці по окремих роках істотно коливається, тому його динаміку вивчають за середніми даними за 3-5 років.
2. АНАЛІЗ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ В РОСЛИННИЦТВІ
2.1 ПРИРОДНО-ЕКОНОМІЧНІ УМОВИ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА „МЕЛИТОПОЛЬСКАЯ ЧЕРЕШНЯ”
Сільськогосподарське підприємство ПСП „Приморський” розташовано на південно західній частині Приморського району, в зоні сухого українського степу з недостатньою кількістю опадів та нерівномірним їх розподіленням по періодам року, відносно низькою вологістю повітря й частими сильними вітрами.