Протягом переломної епохи Відродження було нарощено потужний соціально-економічний, науково-технічний та культурний потенціал. Досягнення у області космографії, картографії, навігації, морського суднобудування, а саме удосконалення астролябії та компасу, поява бистрохідної каравели дозволило європейським мореплавцям вийти на простори Світового океану. Так було покладено початок епохи Великих географічних відкриттів, яка одночасно стала епохою колоніальної європейської експансії у країни Америки, Африки, Азії.

На кінець XV ст. Іспанія переживала переломну епоху. Розклад феодальних відносин, розвиток мануфактур та торгового капіталу, посилення союзу іспанських міст, зародження буржуазії зумовило двояких характер конкісти та строкатий склад заморських експедицій – це були і дрібні, і середні обіднілі дворяни ідальго, різноманітні авантюристи та шукачі пригод. Усі соціальні та політичні структури Іспанії були зацікавлені у нових джерелах збагачення та грабунку заморських країн: королівська влада, католицька церква та духовно-лицарські ордени, збідніле мілке дворянство, що десятиліттями займалося воєнним промислом та склало воєнну основу майбутніх експедицій, міська буржуазія, крупні банкіри та ін.

Дійсно переломним моментом історії іспанської експансії були відкриття здійснені Христофором Колумбом. З падінням Гранади раптом виявилося, що невірних, котрих треба вбивати, більше немає й немає з ким більше боротися за торжество хреста. Бойова машина кабальєро раптово зупинилася. Саме в цей момент на сцені з'явився Христофор Колумб. Цей генуезький мореплавець у віці приблизно тридцяти років залишив море й осів у Лісабоні. Він женився на португалці, родич якої, відомий морський капітан, залишив їй всі свої папери, можливо навіть судові журнали. З їхньою допомогою Колумб не тільки виготовляв і продавав карти, але й переконався, що, пливучи на захід, умілий мореплавець може виявити короткий шлях в Індію; він навіть плекав надію, що за Західним океаном лежать невідомі землі. У 1475 – 1480 роках Колумб зробив першу спробу організувати подорож. Його запит адресувався купцям рідної Генуї, але вони відмовили йому у спорядженні експедиції. У 1483 Колумб запропонував свій проект королю Португалії Жуану ІІ, але він також відхилив його. 30 квітня 1492 року королева Ізабелла дала добро на здійснення експедиції. Правда, гроші на спорядження експедиції він повинен був шукати сам. Але Колумбу допоміг Мартін Алонсо Пінсон – він за власний рахунок спорядив "Пінту", і дав Колумбу грошей у борг на спорядження ще одного корабля. У період між 1492 та 1504 роками Колумб здійснив 4 експедиції. 3 серпня 1492 року з іспанського порту Палое в далеке плавання через Атлантичний океан відправилися три каравели Христофора Колумба з метою відкрити західний шлях в Індію й у Східну Азію. Не бажаючи загострювати відносини з Португалією, іспанські королі Фердинанд і Ізабелла спочатку вирішили приховувати дійсну мету цієї подорожі. Колумб призначався "адміралом і віце-королем всіх земель, які він відкриє в цих морях-океанах", із правом утримувати у свою користь одну десяту частину всіх доходів від них, "будь те перли або дорогоцінні камені, золото або срібло, пряності й інші речі й товари". Також відомо, що екіпаж першої експедиції Колумба було підібрано з ціллю зав’язати торгові відносини з якою-небудь нехристиянською країною, а не для завоювання значних територій. 12 жовтня о 2 години опівночі було помічено землю, а 13 жовтня Колумб висадився на землю, яка виявилася нині відомим островом Сан – Сальвадор з групи Багамських островів. Також відбувся перший контакт з тубільцями. 15 березня 1493 року Колумб повернувся у Іспанію, привізши з собою трохи золота, невідомі рослини, а також тубільців.

Друга флотилія Колумба складалася вже з 17 судів. Флагман - "Марія-Галанте" (водотоннажність 200 тонн). За різним даними, експедиція складалася з 1500-2500 чоловік. Тут уже були не тільки моряки, але й ченці, священики, чиновники, служиві дворяни, придворні. Із собою везли коней і віслюків, велику рогату худобу й свиней, виноградні лози, насіння сільськогосподарських культур, для організації постійної колонії.

У ході експедиції здійснене повне скорення о. Еспаньйоли, почато масове винищення місцевого населення. Закладено місто Санто-Домінго. Прокладений найбільш зручний морський шлях у Вест-Індію. Відкрито Малі Антильські острови, Віргінські острови, острови Пуерто-Рико, Ямайку, майже повністю досліджено південне узбережжя Куби.

Після цього було здійснено ще дві експедиції, у ході яких було відкрито берег Центральної Америки. 30 липня 1502 року було відкрито о. Гуанаха, що на північ від сучасного Гондурасу. Сам того не відаючи, великий мореплавець виявився буквально за два кроки від тих казково багатих "східних царств", побачити які він так довго мріяв під час своїх багаторічних плавань. Прямо на захід від нового острова, у якій-небудь сотні кілометрів, знаходились квітучі торгові центри майя Ніто й Нако, куди стікалися товари з доброї половини Центральної Америки. А за ними, на північ, лежала велика й багатолюдна країна, жителі якої побудували в джунглях кам'яні міста, винайшли точний календар і струнку систему писемності за півтори тисяч років до появи там європейців. Колумбу вдалося лише захопити пірогу індіанців майя. Багато іспанських хроністів XVI-XVII ст. (Ов’єдо, Еррера, Бартоломе Колумб) наводять у своїх працях великий список товарів, виявлених в індіанському човні: тонкі бавовняні тканини, мідні сокири й дзвіночки, боби какао, кинджали із кременя, дерев'яні мечі з лезом з обсидіану, маїс (кукурудза) і багато інших товарів. Можна зробити висновок, що човен робив звичайний торговельний рейс із приморських міст Табаско або Кампече (на узбережжі Мексиканської затоки) у Гондурас, навколо всього Юкатанського півострова. У всякому разі, капітан індіанського корабля, що був досить багатим торговцем, під час бесіди з Колумбом часто показував рукою на захід і повторював, що походить із землі "Майям", тобто що він і члени його екіпажа - майя.

Таким чином, Христофор Колумб став першим іспанцем, який "офіційно" відкрив Новий Світ. Сам того не відаючи, він став першим іспанським конкістадором. Можна сказати, що на цьому початковому етапі контакту європейців з корінним населенням не відбулося масштабних взаємовпливів однієї цивілізації на іншу, відбувалося, так би мовити, зондування іспанцями нововідкритих земель.

Дев’ять років по тому майя знову зустрілися з таємничими бородатими тубільцями, але вже за інших, трагічніших обставин. В 1511 році судно з конкістадорами, що направлялися до Ямайки, потерпіло катастрофу. Урятувалося два десятки людей. На шлюпці й майже без припасів вони плили по морю 13 днів. Половина з них загинула від голоду й спраги, а головне - від безвихідності, але інші досягли землі.

Вона в ту пору залишалася невідомою. Тепер її назва - півострів Юкатан. Зустрівши на березі індіанців, іспанці постаралися зав'язати з ними дружні відносини. Спочатку все складалося як не можна краще: прибульців напоїли, нагодували й привели до місцевого князька. Він розпорядився готувати урочисту церемонію. Конкістадори були щасливі. Їх тільки насторожувала постійна сувора охорона, мало схожа на почесну варту.

Нарешті, наступив урочистий день. На площі зібралася величезна юрба. Жерці вивели з хатини прибульців, віддаючи їм знаки їм почесті. А далі відбулося щось досить несподіване для європейців, що привело їх у сум'яття й жах. Одного за іншим іспанців валили на кам'яне ложе. Верховний жрець кремінним ножем під крики юрби розрізав жертві груди й виривав пульсуюче серце.

Так було вбито кілька людей. Тіла їх розчленували, зварили в великих казанах і влаштували каннібальський бенкет.

Конкістадори, що залишились в живих, зважилися на відважний крок. Коли їх зв'язали й замкнули в хатині, вони зуміли перегризти мотузки, зробити підкоп і втекти в ліс. Після декількох днів у дорозі їм зустрілося інше індійське плем'я. Змученим іспанцям довелося здатися в полон. Місцевий князь дав їм притулок, зробивши своїми рабами.

Тільки двоє конкістадорів вижили після всіх колотнеч. Один, Херонімо де Агиляр, постійно молився й продовжував дотримувати християнських свят (він зберігав, як зіницю ока, молитовник). Інший, Гонсало Герреро, вивчив мову індіанців, проколов вуха, зробив татуювання, став поклонятися ідолам і навчати підданих князя військовій справі.

Так проходили рік за роком. Тим часом на Кубі зібралося багато "безробітних" солдатів, які були не проти відправитися на пошуки легендарної країни золота Ельдорадо. Великий загін очолив Франциско Ернандес Кордова. Серед учасників експедиції були й освічені, грамотні люди. Один з них – Берналь Діас дель Кастильйо – пізніше він написав хроніку експедиції: "Правдиву повість про завоювання Нової Іспанії", де повідомив і про підкорення Мексики. Експедиції відплила на трьох кораблях, і головною її ціллю було захоплення рабів для праці на копальнях. Хроніст того часу зазначає, що експедиція іспанців була досить слабо підготовленою, харчів було мало, але кожен учасник взяв з собою скляне намисто для обміну з тубільцями.

Коли кораблі наблизились до узбережжя Юкатану, до них направилось з десяток пірог з індіанцями. Вони підійшли до флагманського корабля й стали підніматися на борт. На відміну від кубинських тубільців, що віддавали перевагу хизуванням голими, ці носили пов'язки й бавовняні сорочки, накидки. Зустріч представників двох цивілізацій пройшла в дружній обстановці, і місцеві жителі вийшли щасливі, несучи по нитці скляного намиста у якості подарунків.

На наступний ранок делегація індіанців була ще більше, а їхній вождь знаками запевняв іспанців у дружбі й запрошував відвідати його володіння. Кордова з добре озброєним загоном висадився на берег і відправився слідом за князем у супроводі величезної юрби. На узліссі князь подав сигнал, і негайно із засідки висипали воїни в бойових убраннях із щитами, списами, луками, пращами. Стріли й камені полетіли в іспанців, поранивши кілька людей. Згуртувавшись, іспанці відкрили стрілянину й відбили атаку, убивши півтора десятка індіанців. Розсіявши ворога, конкістадори ввійшли в селище, у центрі якого була площа із трьома спорудженнями. "То були їхні капища й молитовні, — писав Діас, — а в них багато глиняних ідолів, з обличчями демонів або жіночих осіб…Усередині храмів ми знайшли невеликі дерев'яні скриньки, а в них - інші ідоли й кілька маленьких дисків, частиною золотих, але здебільшого мідних, кілька намист, три корони й інші дрібнички, начебто риб і качок, з низькопробного золота. Побачивши все це, і золото, і кам'яні будови, ми мали велику радість, що відкрили таку країну". Але, як виявилось, радість була передчасною. Судна відправилися на захід уздовж берега. Не зустрічаючи нічого примітного й привабливого, конкістадори не сходили на берег, пройшовши кілька сотень кілометрів уздовж берега. Беріг повернув на південь. Капітан вирішив, що вони відкрили великий острів. Пройшло ще два тижні, нарешті, вони побачили поселення в гирлі ріки, і направили судна до поселення, щоб набрати прісної води. До них підійшла група індіанців у мантіях і запросила прибульців у селище. Іспанці, озброївшись, рушили в тісному строю за ними. Але князь місцевого племені швидко зрозумів, що іспанцям була потрібна зовсім не вода, тому індіанці знаками дали їм зрозуміти, що вони повинні покинути їх країну. Нещастя переслідували мандрівників. Сильний шторм і північний вітер ледь не викинули судна на берег. Питна вода закінчувалася. Вони продовжували йти уздовж берега, доки не показалося велике селище, навколо якого були поля. Більша група солдатів під керівництвом Кордови на човнах у супроводі судна відправилася до гирла невеликої ріки, щоб набрати воду. Не встигли вони наповнити барила, як на них напали індіанці. Зав'язався кровопролитний бій. Півсотні іспанців було вбито, двоє потрапили в полон, інші - поранені - відступили й повернулися на свої кораблі. Багато ран одержав і Кордова. Однак довелося продовжити плавання уздовж берега, уже не мріючи про золото, а в надії знайти прісну воду.

Переконавшись, що відкрита ними земля - не острів, а беріг повертає на захід, вони вирішили повернутися на Кубу. Капітан запропонував окружний шлях, що був найбільш швидким, тому що йшов за течією (Гольфстрім). Дійсно, у такий спосіб вони першими перетнули Мексиканську затоку, пройшовши за чотири доби більше 1200 км. Діставшись до Флориди, конкістадори набрали там воду, відбивши напад тубільців, і повернулися, отримавши не золото й коштовності, а важкі враження й рани. Через кілька днів після повернення Кордова помер від ран. Та ж доля спіткала багатьох учасників походу. Але легенда про відкриту країну, де багато золота, пішла гуляти по світлу.

Але справа була зроблена. Слух про багаті землі й багатолюдні кам'яні міста, що лежать усього в сотні кілометрів на захід від Куби, миттєво рознісся островом, і коли марнолюбний губернатор острова Дієго Веласкес оголосив про підготовку нової експедиції в країну майя, бажаючих виявилося цілком достатньо. У квітні 1518 р. з порту Сантьяго-де-Куба відправилася до берегів Юкатана ескадра із чотирьох добре оснащених кораблів із двома сотнями солдатів і матросів на борту. Начальником експедиції Дієго Веласкес призначив свого далекого родича Хуана де Грихальву. Одним з кораблів командував Франсиско де Монтехо - майбутній завойовник юкатанських майя. Інструкції губернатора були суворі й недвозначні: на нових землях не засновувати колонії й не вести які-небудь воєнні дії, оскільки головна мета експедиції - розвідка, обстеження знову відкритої країни й налагодження торговельних контактів з її мешканцями, щоб скрізь, де Грихальва побуває, індіанці залишилися мирно настроєними.

Після декількох днів плавання ескадра Грихальви благополучно добралася до острова Косумель, відділеного від материка лише вузькою протокою. Побачивши велике селище з кам'яними храмами й пірамідами, іспанці поспішили висадитися на берег. Їх чекала юрба місцевих жителів на чолі з вождем і верховним жерцем. Пішов традиційний обмін вітаннями. У відповідь на наполегливі прохання Грихальви майя принесли кілька прикрас із низькопробного золота: більше в селищі не виявилося. Розчаровані іспанці відправилися далі - туди, де в бузковому серпанку маячили круті стрімчаки мису Каточе. Пропливши декілька днів, іспанці, за свідченнями одного з очевидців побачили місто настільки велике, що навіть Севілья не могла зрівнятись з ним. Швидше за все, очевидець описав древнє майянське місто Тулум (Сама) на східному узбережжі Юкатана, на південь від острова Косумель.

Не знайшовши й тут нічого цікавого, іспанці повернули назад. У Чампотоні, у той час як вони запасалися прісною водою, індіанці вбили одну людину й 50 поранили, у тому числі Грихальву. Треба сказати, що Грихальва з'явився в Чампотон із цілком певною метою. Він хотів провчити непокірливих тубільців за побиття людей Кордови. Однак непрошені гості й цього разу одержали таку сувору відсіч, що в них надовго відпало бажання відвідувати настільки войовниче місто. З тих пір Чампотон одержав на всіх іспанських картах нове ім'я - місто Злої Битви. Рухаючись усе далі на захід, Грихальва першим з європейців довідався про існування могутньої ацтекської держави, що змушувала місцеві провінції регулярно платити їй велику данину. У Табаско іспанцям особливо пощастило. Без яких-небудь жертв і кровопролиття вони протягом двох-трьох днів зуміли шляхом хитромудрого обміну викачати майже все золото, що було в тубільців. Тільки за один день Грихальва одержав від простодушних індіанців коштовностей на добру тисячу дукатів. У міру того як трюми кораблів заповнювалися скарбами, жадібність конкістадорів зростала. Вони забули вже про строгі накази Дієго Веласкеса й підступилися було до Грихальви з вимогою влаштувати іспанську колонію в цих благодатних краях. Але тут коса найшла на камінь. Незважаючи на всі прохання, вимоги й погрози, командуючий залишався твердий і непохитний, посилаючись на заборони губернатора Куби. Коли хвилювання серед учасників експедиції досягло апогею, Грихальва навантажив все добуте золото на один з кораблів, що вимагав термінового ремонту, і відправив його на Кубу, щоб одержати інструкції щодо подальших дій Інші кораблі тим часом продовжували обстеження мексиканського узбережжя. Коли судно з вантажем золота добралося до Сантьяго-де-Куба й Дієго Веласкес дізнався про все, що трапилось, той щиро обурився: знайти такі золотоносні землі й не прибрати їх до рук! Він уже забув і свої власні напуття й свої письмові укази, що обмежували буквально кожний крок Грихальви в знову відкритих краях. На голову бідного мореплавця посипалися прокльони й погрози. Коли ж через якийсь час Грихальва благополучно повернувся на острів, губернатор відсторонив його від всіх справ, забрав маєток і не сказав ні єдиного слова подяки за добуті скарби. В 1523 р. украй зубожілий першовідкривач Мексики був відправлений у Нікарагуа для втихомирення повсталих індіанців і загинув у першій же сутичці, простромлений індіанською стрілою. А тим часом у Сантьяго-де-Куба гарячково готували нову флотилію, і цього разу вже не для відкриттів, а для завоювань. Після всіляких закулісних махінацій і інтриг Дієго Веласкес довірив керівництво настільки відповідальною справою Ернану Кортесу - своєму секретареві. Але завоювання Кортеса та Піссаро будуть розглянуті у наступному розділі. Отож, можна зробити деякі висновки з написаного. У результаті об’єктивних причин європейці (Іспанія та Португалія) були змушені шукати нових шляхів до екзотичних східних країн. У результаті технічного прогресу були вдосконалені навігаційні пристрої, з’явився новий тип корабля, на якому можна було пускатися у далекі подорожі. У результаті мандрівок Христофора Колумба відбулось "офіційне" відкриття Америки. Почалась епоха іспанської колоніальної експансії у Новий світ. У ході подорожей Кордови і Грихальви відбулося поглиблене знайомство з індіанцями, яке часто супроводжувалась численними людськими втратами для іспанців. На перших етапах конкіста не набувала широкого розмаху, супроводжувалась лише локальними сутичками з місцевим індіанським населенням. Але з відкриттям величезних багатств країни майя розпочалась воєнна конкіста у повному смислі слова – з винищенням цілих народів та цивілізацій.

Розділ 2. Завоювання Ернана Кортеса та Франциско Пісарро

Отож, першим завойовником великої індіанської держави судилося стати Ернану Кортесу. Цей обіднілий ідальго мало чим відрізнявся від своїх попередників, хіба що мав трохи більше хитрості та таланту. Але у подальшому у ньому відкрились якості незаурядного полководця, умілого керівника підкореної ним країни.

Щодо особистих якостей Ернана Кортеса, то можна привести слова очевидця подій того часу, Берналя Діас дель Кастильйо: "Але воістину Ернан Кортес був обранцем для звеличування нашої святої віри й служіння Його Величності, як і далі буде розказано. Перш ніж рушити далі, варто сказати, що доблесний і хоробрий Ернан Кортес - відомий ідальго, що походив від чотирьох родів: по-перше, через свого батька Мартіна - від роду Кортесів і від роду Монрой, а по-друге - від роду Пісарро й від роду Альтамірано. І оскільки був він настільки доблесним, хоробрим і щасливим полководцем, не буду називати його ніяким з доблесних імен – ні Хоробрим, ні маркізом дель Вальє, а тільки Ернаном Кортесом, тому що ім'я Кортеса й так користується такою великою повагою як у всіх Індіях, так і в Іспанії, так само, як було відомо ім'я Олександра в Македонії, а серед римлян - Юлія Цезаря, Помпея й Сципіона, і серед карфагенян - Ганнібала, а в нашій Кастилії - Гонсало Ернандеса, Великого Капітана". Ось так описував відомого іспанського завойовника учасник багатьох подій того часу.

Отож, як було сказано вище, Дієго Веласкес довірив керівництво новим походом Енрану Кортесу. Коли останній дізнався про своє призначення, то почав активну підготовку до походу. Перш за все він почав скуповувати усіляку вогнепальну зброю, порох, арбалети і т.д. Але, як зазначають сучасники, грошей у Кортеса було досить мало, зате було багато боргів. Але три друга Ернана, знамениті купці дали йому кредит у розмірі 4 тисяч золотих песо. Отримавши ще декілька займів, Кортес отримав можливість досить добре спорядити експедицію. Як би там не було, але 11 каравел для плавання було споряджено. Екіпаж суден складав менше тисячі чоловік. На світанку 18 квітня 1519 року у бухту Сан-Хуан-де-Улоа ввійшли іспанські кораблі. Зійшовши на Берег, Кортес відслужив мессу, та відповідно до ритуалу проголосив ці землі володінням іспанської корони.Іспанці стояли на порозі імперії ацтеків. На чолі держави ацтеків була так звана Триєдина Ліга, яка шляхом насилля об’єднала під своєю егідою конгломерат різномовних народів Центральної Мексики. Використавши протиріччя між окремими племенами, Кортес заключав воєнні союзи з багатьма племенами. Імператор ацтеків Монтесума, дізнавшись про таємничих блідолицих пришельців, спорядив до них експедицію послів. Індіанці принесли з собою щедрі дари – фрукти, маїс, дичину, та декілька дорогоцінностей з низькопробного золота. Кортес пояснив пришельцям, що вони – іспанці-християни, посланці великого імператора Карлоса, самого величного правителя на землі. Крім того, хитрий конкістадор завірив простодушних індіанців, що у нього є важливе послання для самого імператора, яке він повинен передати йому особисто. Під час бесіди місцеві художники швидко й точно зобразили на папері кораблі, коней, гармати й самих чужоземців, їхній дивовижний одяг й бороди. Помітивши це, Кортес вирішив зайвий раз продемонструвати тубільцям свою могутність. По його сигналу раптово гримнули залпи мідних гармат, і важкі ядра зі свистом врізалися в лісову хащу, розтрощуючи на своєму шляху могутні деревні стовбури й широкі гілки. Витівка вдалася на славу. Перелякані індіанці попадали зі страху на землю, уражені й громовими розкатами гарматних пострілів, і їхньою руйнівною силою. Прощаючись, індіанський вождь Тенделе помітив залізний шолом одного з індіанців, який був досить схожим на шолом головного бога ацтеків – Уіцилопочтлі. Не розгубившись, Кортес відразу вручив шолом вождю, і попросив повернути його доверху наповненим золотом.

Можна сказати, що тут іспанці почали грати на слабостях індіанців, а саме на їх релігійному світогляді та забобонному страхові. Кортес досить вдало використовував цей фактор, і це стало однією з причини швидкого завоювання Америки.

Через декілька днів ці явні докази перебування чужоземців лежали перед Монтесумою. Він був вимушений скликати вождів союзу на раду. Було вирішено не чинити прибульцям ніякого опору, а всіляко їх задобрювати.

Через тиждень до Кортеса прийшло посольство від Монтесуми з новими дарами. Мовчки розстеливши перед шатром Кортеса декілька циновок, вони почали викладати дари. Очевидець подій Берналь дель Кастильйо наводить нам перелік дарів імператора: "першим було кругле блюдо, розміром з колесо воза, з зображенням сонця, із чистого золота. Другим було блюдо с срібла, із зображенням місяця. Далі з’явилося 20 фігур качечок, дуже тонкої роботи, та багато інших фігурок. Крім цього було ще багато різноманітних дарів…". Всі ці золоті дари викликали страшну жадобу у іспанців. Кортес тричі просив аудієнції у Монтесуми, і тричі отримував відмову.

Скоро всі учасники посольства таємно покинули табір іспанців. Кортесу знову посміхнулась вдача. Скориставшись відходом мексиканців, до нього у табір прийшло 5 тубільців, не схожих на місцеве населення. Від них він дізнався, що у Монтесуми є багато ворогів. Кортес дуже зрадів, дав багато подарунків тубільцям, та попросив передати їхньому вождю, що їм треба якого швидше зустрітися.Щоб забезпечити свій тил при просуненні углиб країни, іспанці заклали місто Веракрус. Перший похід углиб країни було здійснено під началом Педро Альваради. З великим загоном він рушив за припасами на південний захід. Тубільці з жахом тікали углиб країни, але іспанці все ж таки знайшли багато харчів. У храмах іспанці бачили багато трупів дорослих та дітей, що свідчило про те, що індіанці готувались до війни проти пришельців, приносячи жертви богу війни.Роздобувши припаси, військо Кортеса рушило на північ, у напрямку місцини, звідки прийшли індіанці, ворожі імперії Монтесуми. Іспанці вступили у область Семопалу, населену багаточисельним племенем тотонаків – яке було обернене у рабство Монтесумою. Місцевий правитель-касик гірко жалівся на Монтесуму та дав Кортесу у поміч декілька сотень своїх солдат. У наступне тотонакське місто на півночі, вслід за Кортесом прибули п’ять мексиканських збирачів податків. Він наказав захопити їх, після чого таємно відпустив 2-х, даючи їм завдання передати Монтесумі, що він залишається йому вірним. Це було першим проявом тієї двоякої підлої політ