Курсовая работа: Діяльність першого професійного театру Полтави

глядачі, коли вони чули п`єси, написані саме цією мовою, знайомою їм з народження. Полтавці сприймали вистави театру Котляревського на "біс". Про це свідчать і науково-популярні, і періодичні видання, використані мною при написанні роботи. Серед них можу зазначити "Отечественные записки" - журнал за 1839 рік, де вперше рецензували "Наталку – Полтавку", особисті записки актора трупи Штейна М. С. Щепкіна, опубліковані в 1914 році і являючи собою велику цінність для вченого-науковця О. Т. Бузинного, що в 1927 році почав досліджувати розвиток "Полтавськой губернии " тощо.

Майже всі нечисельні автори розділяються на дві групи: ті,що пишуть про перший професійний театр Полтави, що виник на початку ХIХ століття під керівництвом Котляревського та Репніна, і ті, що повідомляють про минуле Просвітницького будинка ім. М. В. Гоголя, що діяв на межі століть. А період між існуванням цих двох театрів являє собою білу пляму в історії, яку я намагалась заповнити протягом всієї роботи. Чи вдалося це, чи ні - судити не мені, але ось дуже допомогли архівні джерела: афіши, програмки, що представлені в додатку як показник розвитку драматичного мистецтва в Полтаві, та також спілкування з науковими працівниками музею ім. І. П. Котляревського, краєзнавчого, а також Державного Архіву. Адже для мене фундаментом для написання праці були не тільки теоретичні, але й практичні знання цього питання.

Опрацьовуючи матеріали, я декілька разів натрапляла і на суперечності між авторами. Наведу наприклад деякі з них.

Одну з найбільш цікавих сторінок роботи являє собою особистий щоденник російского мандрівника І. Долгорукого під назвою: "Славні бубни за горами, або Мандрівка моя кудись 1810 року". Адже цей чоловік не те щоб несхвально, але з огидою писав про театр в Полтаві! В мене не було можливості працювати з цим щоденником (він знаходиться у Харківському Державному архіві), але перечитуючи статтю Р.Я.Пилипчука в журналі "Український театр" (випуск 1986 року), вперше зустрілась з такою прямою критикою. Наприклад: "Що за актриси! Які костюмчики! Які руки! Ляльки на нитці так не набриднуть, як ці живі машини!".* Цікаво, чому театр справив на Долгорукого таке негативне враження, коли всі інші автори пишуть про сценічну гру акторів з величезним захопленням. У 1839 році, наприклад, рецензент журналу "Отетественные записки" написав про "Наталку – Полтавку", що вона: "...шла, идет и будет идти, пока останется в Украине хоть один звук родного наречия".** Або: "Очевидці стверджують, яке велике враження справила на всіх та вистава (тобто "Наталка - Полтавка" - прим. автора) . Слухали пісні, затаївши подих, чутливи панночки навіть плакали, побиваючись долею безталанної Наталки та бурхливо раділи з такого щасливого й веселого кінця".*** Отже, з`ясувати причину різноманітності вражень я прагнула у другій главі.

Дата - ще одне велике розходження між авторами. Це - як два ланцюжки, починають які ще дореволюційні дослідники, закінчують - вже сучасні. Група на чолі з Павловським і його послідовниками - Івановим, Самсоненко, Сторохою - вважають датою заснування театру в Полтаві - 1810 рік. До цієї групи належать ще Бузинний і Бучневич, автори - дослідники 20-х років нашого століття. Про свідчить і щоденник мандрівника Долгорукого. Полярну думку, а саме що театр був заснований в 1808 році, мають Петро Ротач, полтавський письменник, високообдарована і досвічена людина, Казимиров - в книзі "Український аматорський театр", і як це не суперечно, автор статті про "критика" Долгорукого, кандидат мистецтвознавства Р.Я.Пилипчук. І ось я опинилась на розпутті: яку дату обрати за вірну?

Допомогли мені однаково як в Державному Полтавському архіві, так і в літературно- меморіальному музеї І.П. Котляревського. Там знайшлися незаперечні факти про будівництво театру в 1810 році. Їх я наведу у

* Пилипчук Р. У дощепкінський період. Український театр. -1986-№ 6 - 27 - c.29.

**"Отечественные записки"- 1839 - № 3 - c.154.

*** Лазорський М. Світлотіні. - Мельборн.- 1973 - c.301 - 308.

першій главі.

Взагалі, якщо схарактеризувати всі джерела, які я використовувала, всі книги, періодичні та науково- популярні видання, хочу зазначити, що фундамент для написання роботи мені дали не ті автори, які присвятили театру цілі статті в газетах і журналах, а дореволюційні дослідники, що кількома словами пишуть потім додала до них враження, спогади,результатидіяльності. Саме це про розвиток драматичного мистецтва в Полтаві.Взявши конкретні і голі факти Павловського, Бучневича, Бузинного і Щепкіна, я вже вважаю особистою рисою свого дослідження. До того ж допомогли мені і розмови з науковими керівниками музеїв, архіву, театру. Хоча ніхто з них поглиблене не вивчав розвиток театральної творчості в нашому місті, всі змогли дати мені хоч якісь факти, вказуючи на діяльність театральних закладів Полтави.

У моєму особистому архіві є розмови з науковими керівниками музеїв і театрів, акторами, директором музичного училища. І всі вони однаково вказують на те, що зараз починаеться новий етап в розвитку театру на Україні, у Полтаві зокрема. Молоді полтавці, нещодавні випускники шкіл і училищ, приймають естафету театрального мистецтва у досвічених вже акторів Полтави, грають, і грають з захопленням, з "фанатизмом, що є необхідною рисою справжнього актора".*

В роботі буде ще багато уривків з цікавих розмов, щоденників, газет, журналів і книжок. Але зараз я хочу закінчити історіографію словами Безгіна, відомого українського критика: "Мистецтво формує в людині здібність до художнього бачення, образного мислення, судження про художню досконалість твору".** І це самісінька правда про театр, його вплив на полтавців зараз, у 90-ті. Тож сподіватимемось, що слова Безгіна ще довго характеризуватимуть так саме полтавський театр, як зірка сяючий на фоні повної темряви складних часів. Хай так є. Хай так буде.

* Особистий архів автора. Розмова з Кучером В.П., директором полтавського музичного училища ім.М.Лисенка.

**Безгін І.Д.Театральне мистецтво і радянська дійсність.- К.- 1978 -c.24.

ІІІ. О С Н О В Н А Ч А С Т И Н А

Глава 1. Основні риси становлення професійного театру в Полтаві. 1.1. Умови для розвитку театрального мистецтва на Полтавщині.

Вертеп в Україні ще з сивої давнини був улюбленою розвагою всього поспільства. Його любило не тільки панство, знало цю містерійну "кумедію" і ремісництво, і селянство, і купецтво. Вертепні містерії часто-густо показували наповпові на базарах, ярмарках та навіть і в тихих селах на Різдвяних святах.* Бо взагалі театральне, пісенне мистецтво ХVIII - першої половини ХIХ століть в значній мірі було представлено талановитими селянами кріпаками, з яких найбагатіші поміщики утворювали свої домашні театральні трупи і оркестри.** Один такий вертеп зберігся й до наших днів у панства Галаганів на Прилуччині.* З часу репертуар того театру дотеппні штукарі відсвіжували вже й світськими жартами, де завжди веселив своїми хитрощами циган та простий собі селянин. Вже ж і такі вистави давали якійсь духовний поживок людям, все ж і тоді глядач міг зробити моральний вислід з разючого контрасту м`якої вдачі українського селянина супроти терпких та зухвалих витівок нечесного цигана.*

А перші театральні вистави на Полтавщині зародилися ще в 60-ті роки ХVIII століття. Так у 1770 році у Кременчуці місцеві любителі театрального мистецтва поставили п`єсу "Кофейный дом" Черткова.*** Але це був епізодичний випадок. Аматорство на Полтавщині починало народжуватись у ХIХ столітті.Пани любили розважатись, а театр був створений як самісінько для цього. Найбільш змістовні данні про кріпосні театри і оркестри на Полтавщині є лише за період першої половини ХIХ століття. Як свідчить довідник з історії українського мистецтва, популярними на Україні були тоді комічні опери. В окремих із нихвиконувались українські пісні. Так, у

* Лазорський М. Світлотіні.- Мельборн.- 1973- c.301.

**Жук В.Н.Які були кріпосні театри і оркестри на Полтавщині // Наш рідний край. - Вип.4.- Полтава. -1990 - c.35.

***ІвановА. Трічі ювілейний. // Зоря Полтавщини.-1969-6липня.

1810 році "Вестник Европы " (№ 1, с.71) повідомляв, що "у Москві була поставлена популярна в той час опера "Старинные святки" і що автор музики вдало скористувався голосами деяких пісень малоросійських. Ця руда ще недавно винайдена і обіцяє театральним композиторам дуже багату здобич, якщо тільки вони звернуть на неї увагу. А не можна не побажати того : у Малоросії пісні... кращі за французські водевілі."

Може виникнути питання – який зв’язок із Полтавщиною? А самий прямий. На початку того періоду кращим театром на Україні був театр у селі Кибинці Миргородського повіту, організований катеринським вельможею Д.П.Трощинським, великим землевласником. Вельможа цей прибув з Москви, і, звичайно, великий вплив на нього мали малоросійські вистави у столиці. На сцені цього театру ставились українські п`єси В. О. Гоголя, батька відомого письменника М.В. Гоголя.* В селі Яреськах, де був маєток Трощинського, було також збудоване приміщення для його "театру", фото якого збереглося.**

Взагалі, багаті поміщики за прикладом гетьмана влаштовували бучні вистави та запрошували всю округу подивитись "лицедійство" виправних акторів, затягнутих сюди просто з села. Ставили не лише Росіна чи там Мольєра, а навіть Корнеля та Буальо.*** Та все те диво було лише для панства, яке розважалось грою парубків та дівчат, відірваних від жнив. Про такі розваги для народу ніхто і не думав.***

Блискучим прикладом театру такого типу є вже згадані раніше аматорські вистави Трощинського. Розквіт цього театру був досягнений в 1812 році, коли на чолі його стали В. П. Гоголь-Яновський і В. В. Капніст, відомий драматург. Треба зазначити, що театр об’єднував талановиті аристократичні сім`ї Муравьових - Апостолів, Лорерів, Хілкових, Скалонів, Капністів, Гоголів та інших, які були передовими людьми свого

* Ротач А.О. І. П. Котляревський і полтавський театр. Наукові записки. -Полтава. - 1958 - 63 с.

** Особистий архів автора. Розмова із Сторохою Є. В.

*** Лазорський М. Світлотіні. - Мельборн. - 1973 - 301 с.

часу.* Справді цікаво? З`ясується те що навіть декабристи брали участь у