Курсовая работа: Дивергентні процеси американського та британського варіантів англійської мови

- розглянути культурний плюралізм і етнонаціональну політику визначених країн;

- дослідити питання зв’язку між культурою і мовою;

- зробити аналіз особливостей американської і британської субкультур.

Об'єктом дослідження в даній роботі є американська і британська субкультури.

Предмет дослідження – субкультурні ознаки різних куточків США та Великої Британії.

Відповідно до мети і завдань даною були комплексно використані різні методи дослідження:

- описово-аналітичний метод;

- метод зіставлення;

- метод спостережень і моделювання;

- елементи методів трансформації;

- лінгвістичного експерименту і кількісної оцінки;

- контекстуальний метод;

- інтерпретаційний метод.

Розділ 1. Теоретичне обґрунтування поняття та значення субкультури

1.1 Поняття субкультури

Мовна субкультура - що складаються в середовищі чоловіків або жінок і використовувані мовні па терни, вислови, вибір слів і фраз, анекдотів, невербальних засобів спілкування, що віддаються перевага

Як відомо, у кожного народу своя мовна субкультура, яка оточує людину з народження. З перших років життя дитина потрапляє в атмосферу сімейної субкультури, де крім особливої домашньої мови, сімейного арго, є своя фразеологія, система випадково виниклих в мові фраз, запозичень з мультфільмів, різних казок і так далі. В процесі дорослішання дитини розширюється його соціальний і мовний кругозір, поповнюється і запас фраз, складових його індивідуальну субкультуру. Маленька людина виходить в двір, йде в дитячий сад, потім в школу, і кожна нова соціальна сфера відбивається в його мовній свідомості, формуючи мовну зовнішність особи. Кожне таке входження знаменується залученням людини до іншої мовної субкультури.

Природно, вона не вичерпує всіх характеристик мовної особи, а лише відображає побутові сфери комунікативної поведінки індивіда. Але відображаючи життєву ідеологію різних носіїв мови, субкультура в той же час пов'язує їх з мовним колективним несвідомим нації. І саме в нім формуються виразні засоби побудови мовних творів. Функціонування мовної субкультури тісно пов'язане з мовною дій, з мовним смаком епохи [6, c. 42].

У формуванні мовної субкультури 21 століття велику роль грають засоби масової комунікації (театр, кіно, друкарські видання, телебачення). у «Чоловік той, що говорить» живе в світі текстів, статей, передач, і зі всього мовного масиву, який буквально обрушується на нього, він виділяє тільки ті дискурси, які необхідні для формування його внутрішньої точки зору і комунікативно-інтелектуального багажу. М.М. Бахтін називав подібні ремінісценції «життєвою ідеологією» [1, c. 17], які просочуються в мовну свідомість шляхом багатократного повторення, т відкладаються в пам'яті і спливають в мовній поведінці у вигляді готових обкатаних формул, кліше і так далі Досить часто «життєва ідеологія» мовна субкультура знаходить свій прояв у вигляді мовної гри. У представленні Ханса-Георга Гадамера мовна гра - це таке поняття, де «... мова йде не про гру з мовою... але про гру самої мови, яка з нами заграє» [1, c. 27-29]. Психологи ж, і, зокрема, Р.Франсе визначають мовну гру як перцепт, як « ...якесь явище в свідомості суб'єкта, яка провокує суб'єкт в цілому на спонтанну поведінку» [19, c. 210-212].

У лінгвістиці ж під мовною грою зазвичай розуміють особливий вид мовної поведінки, де основою комунікації стає моделювання і своєрідна дешифровка лінгвістичної коди, тобто відбувається деавтоматизація сприйняття знаку, чим досягається прогнозований ефект дії на адресата (прагматичний ефект).

Пьер Гиробачить в мовній грі серйозну лінгвістичну проблему, яка примушує задуматися про форми і функції мови. В.Г.Гак також підкреслює особливий статус мовної гри, яка «... не носить агональний характер, який має, виступаючи як змагання з партнером (...), коли чоловік проявляє своя майстерність, але розгортається як гра ради самої гри, ради задоволення, яке мовна гра доставляє всім її учасникам, і активним, і пасивним» [8, c. 34-37].

Тобто стратегія мовної гри завжди орієнтована на досягнення нестандартного ефекту дії на адресата, в результаті якого відбувається актуалізація лексичного фону і ситуативне переосмислення одиниць, що входять в його склад. Іншими словами мовна гра визначає комунікативну интенцию що говорить.

У рамках теорії мовних актів комунікація розглядається як цілеспрямована діяльність, керована системою конвенціональних правил, що не зводяться до однієї лише граматиці, але пов'язаних зі всією сукупністю комунікативно-поведінкових процесів, що становлять. Сказане в особливому ступені торкається так званих перформативных мовних актів і вживань мови, коли акцент робиться не на інформації, що повідомляється, а на пов'язаною з нею ілокутивною дією на партнера або адресата: вирок, образа, прокляття, загроза, застереження, обіцянки, похвала і так далі.

З часу перших досліджень в області мовної прагматики список подібних функцій виріс. Так, тільки в області жанру сімейної бесіди виділяються тактики (подяки, запрошення, вибачення) етикеток, тактики турботи і участі (похвали, ради і пропозиції), тактики сімейного єднання (затвердження цінності сімейного спілкування, компліменту), тактики зацікавленості, мовна підтримка, тактики неприйняття, реакції етикеток і так далі.

1.2 Культурний плюралізм і етнонаціональна політика

Визнані теоретики націй та націоналізму – від Е. Ренана і М. Вебера до Х. Сетона-Вотсона і Я. Тамір – погоджуються з тим, що нації існують остільки, оскільки люди усвідомлюють свою приналежність до них. Самосвідомість – одна з найприкметніших характеристик нації, а нація – одна з найбільш “суб'єктивних” людських спільнот. Її міцність і життєздатність залежать насамперед від наявності волі і вміння людей, що належать до неї, будувати державу, від усвідомлення необхідності здійснювати свій суверенітет, розвивати культуру і загалом влаштовувати своє життя відповідно до власних уявлень.

Україна зараз проходить політичні випробування щодо того, чи не зруйнують відмінності у свідомості окремих суспільних груп – етнічних, а ще більше регіональних – їхню здатність і їхнє бажання разом творити і розвивати демократичну державу, бути лояльними до неї як цілого, а не тільки патріотами свого міста, області чи регіону. Тобто, питання культурної багатоманітності в Україні та питання національної єдності й суспільної інтегрованості, мають розв’язуватись паралельно.

Неабияку роль у врегулюванні суперечностей між групами, в гасінні, а ще краще – недопущенні конфліктів у цій сфері має відігравати етнонаціональна політика, яка повинна була б ґрунтуватися на двох взаємно пов’язаних цілях: 1) гарантуванні прав і максимальному створенні рівних можливостей для задоволення потреб та інтересів усіх суб’єктів етнонаціональних відносин; 2) створенні й приведення в дію важелів загальнонаціональної інтеграції і формуванні подвійної (етнічної та громадянсько-національної) ідентичності.

Мета доповіді полягатиме в з’ясуванні особливостей культурного (етнічного та регіонального) плюралізму в Україні в контексті зразків, що є в інших країнах, та оцінка адекватності і перспектив державної етнонаціональної політики.