Курсовая работа: Договір франчайзингу
В роботі були використані Цивільний кодекс України і Господарський кодекс України, а також наукова і навчальна література.
Структуру курсової роботи складають: вступ, три питання, висновок, списки використаної літератури та посилань.
До того ж, слід додати, що дана тема висвітлена у підручниках та навчальних посібниках різних українських авторів, наприклад, таких як О.В. Дзери, Д.В. Бобрової, А.С. Довгерт, М.І. Панченко, І.А. Безклубого та багатьох інших.
1. Поняття договору комерційної концесії (франчайзингу):
а) поняття комерційної концесії (франчайзингу);
Комерційна концесія (франчайзинг) - один із нових правових інститутів, що знайшов своє відображення у новому ЦК України (статті 1115-1129) і ГК України (статті 366-376). Комерційна концесія основана на тому, що один суб’єкт підприємницької діяльності (правоволоділець) за винагороду надає іншому суб’єктові підприємницької діяльності (користувачеві) право використовувати свої засоби індивідуалізації (фірмове найменування, комерційне позначення, знак для товарів і послуг), передає йому ноу-хау, комерційну інформацію, що охороняється законом, і надає постійне консультаційне сприяння в організації підприємницької діяльності. Саме ці три елементи, як правило, визнаються необхідними для цього типу підприємницьких відносин національними та міжнародними правовими актами з питаньфранчайзингу і документами різних франчайзингових організацій. Поєднаннязазначених елементів в одних правовідносинах дає можливість відрізняти комерційну концесію (франчайзинг) від інших подібних підприємницьких договорів [1, 208].
Договір комерційної концесії (франчайзингу) (contractoffranchising, contratdefranchissageoudefranchise) широко застосовувався в господарській діяльності з 70-х років ХХ століття, хоч уже був відомий в США з кінця ХІХ століття. За своєю суттю франчайзинг є одним із засобів надання продукції або послуг споживачам, форма організації і ведення підприємницької діяльності на основі об’єднання матеріальних та фінансових засобів і зусиль юридичних та фізичних осіб, що зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності. Франчайзинг передбачає створення широкої мережі однорідних підприємств, які мають знак для товарів і послуг (торговельний знак), що об’єднує багатьох підприємців, які дотримуються однакових умов, стилю, методів та форми продажу товарів і надання послуг, а в деяких випадках - і при виробництві товарів.
Терміном «франчайзинг» («франшиза») у середньовічній Франції визначався привілей (право) на здійснення певної діяльності, куплений у короля. У ЦК України законодавцем було прийнято достатньо умовне поняття «комерційна концесія» (у римському праві - concessio- спеціальний дозвіл, який держава надавала товариству), яке найбільш відповідало змісту англійського franchising; у Модельному Цивільному Кодексі для країн СНД цей інститут іменувався «комплексною підприємницькою ліцензією».
Франчайзинг - це «форма маркетингу або розподілення товару, при якому «материнська» компанія, як правило, надає індивідууму або компанії («дочірній» або сторонній) право або привілей робити бізнес у визначеній формі протягом певного періоду часу в певному місці».
В країнах з розвинутою ринковою економікою більшість підприємств працює за схемою франчайзингу в таких сферах, як ресторани і закусочні («McDonald’s», «PizzaHut», «BaskinRobbins» та інші), туризм і готельне господарство («HolidayInn», «Sheraton» та інші), індустрія безалкогольних напоїв («CocaCola», «Pepsi», «7UР» та інші), стоматологія («Cabot»), фотопослуги («Kodak», «Fuji», «АGFА» та інші), автосервіс, будівельні та реконструкційні фірми. Досить поширений франчайзинг і при наданні таких видів послуг, як бухгалтерські, аудиторські, юридичні, консалтингові. Схему франчайзингу поступово починають використовувати і вітчизняні підприємці («Мак-Смак», «Картопляна хата», «Швидко», «ТНК-Україна», «ХХІ-век» та інші) [2, 321].
Хоч сфера використання франчайзингу надзвичайно різноманітна, її можнакласифікувати на чотири види:
1) збутовий франчайзинг (використовується виробником товару для побудови єдиної розгалуженої збутової мережі, функціонування якої перебуває під його контролем);
2) торговий франчайзинг (торговельна організація відкриває мережу своїх магазинів, які юридично не є її структурними підрозділами, філіями або дочірніми підприємствами);
3) франчайзинг у сфері обслуговування та надання послуг (типовим прикладом цього виду франчайзингу, найближчого до торгового франчайзингу, є мережі фірмових готелів, ресторанів або авторемонтних майстерень, а також аудиторських, юридичних, консалтингових фірм);
4) виробничий франчайзинг (використовується виробником для розширеннявиробництва своїхтоварів або їх просування на нові ринки).
Найбільше франчайзинг поширений у США, де товарооборот на умовахфранчайзингу становить більш як третину всієї торгівлі. Найбільша концентрація американських франшиз у цей час у Канаді, Японії, континентальній Європіта Великій Британії. В Австралії понад 90 % загальної торгівлі на підприємствахшвидкого обслуговування здійснюється на умовах франчайзингу. Франція посідає третє місце за кількістю франчайзингових мереж серед європейських країн і налічує понад 600 франчайзерів (правоволодільців) та 30 тисяч франчайзі (користувачів). Офіційні дані свідчать про те, що франчайзинг використовується вже більш ніж у 80 країнах світу.
Крім того, слід сказати, що поняття франчайзингу і франшизи є різними. Правові і ділові взаємовідносини між суб’єктами франчайзингу визначаються договором франчайзингу (комерційної концесії). Сам пособі франчайзинговий договір стосується франшизної системи, яку правоволоділець дозволяєвикористовувати або ліцензує користувачу. Саме франшизна система, яка означає пакет прав, що охоплює права інтелектуальної власності на один або кілька товарних знаків, фірмових найменувань, промислових зразків і зразків, що охороняються авторським правом, а також технологію ноу-хау і комерційну таємницю, якими будуть користуватися для продажу товарів або надання послуг користувачі, і є франшизою (від англійського franchise - привілей, пільга, особливе право).
Варто відзначити, що застосування франчайзингу в підприємницькій діяльності надає істотні переваги як правоволодільцю, так і користувачеві, а також споживачеві і всьому суспільству [3, 191].
Для правоволодільця (франчайзера) франчайзинг є найбільш зручним засобом розширення свого бізнесу. Він позбавлений необхідності відкривати велику кількість філій або реєструвати підприємства на віддаленій території, інвестувати кошти для придбавання нерухомості, наймання персоналу. Правоволоділецьотримує користь, не вдаючись до кредитів та не беручи на себе серйозних фінансових зобов’язань, адже саме користувач вкладає свою частку в бізнес, де значнівитрати на розширення покладаються також на нього. Правоволоділець покращує свій збут, забезпечує собі можливість у подальшому продавати користувачеві нові партії товарів і здійснювати обслуговування устаткування, сам процес експлуатації якого - безкоштовна реклама. Крім того, для правоволодільця успіх користувача (незалежного підприємця з високим рівнем мотивації у своїй роботі до зростання прибутку) може давати більший прибуток, ніж експлуатація власного підприємства або торгової точки з менеджером, який не вклав власні кошти в справу. Нарешті, правоволоділець може здійснювати більш суворий контроль за умовами реалізації своєї продукції порівняно з тим, який він має при використанні інших каналів, де немає такого тісного взаємозв’язку з клієнтом. Все це і дає можливість протягом відносно короткого строку створити розгалужену мережу виробничих підприємств та підприємств, що надають послуги [4, 248].
Для користувача франчайзинг істотно знижує підприємницький ризик таприскорює окупність капіталовкладень. Залишаючись господарем свого підприємства, він отримує можливість використовувати добре відомий знак для товаріві послуг, що позитивно позначається на входженні до ринку. Крім того, правоволодільці проводять постійну рекламну кампанію на загальнонаціональному і місцевому рівнях у таких масштабах, які не під силу малій і середній фірмі. Користувач отримує від правоволодільця як спеціальні знання за допомогою програм навчання та професійних консультацій з управління підприємством, так і устаткування, інгредієнти, необхідні для виробництва кінцевої продукції або послуг, за цінами нижче ринкових. Неодноразово правоволоділець виступає поручителем за користувача при його зверненні за кредитом до банку або при ускладненнях у розрахунках зі споживачами. І, нарешті, у користувача низька вірогідністьбанкрутства порівняно із звичайним малим підприємством. Так, згідно зі статистикою у бізнесі припиняють свою діяльність понад 25 % звичайних підприємств і тільки 5 % користувачів - за договором франчайзингу.
Для споживача та суспільства використання франчайзингу може мати якпозитивні, так і негативні наслідки. До позитивних моментів використання механізмів франчайзингу можна віднести сприяння виникненню нових конкурентів на ринку збуту і збільшення конкуренції серед товарних знаків, надходження іноземних інвестицій, що забезпечують ефективну передачу новітніх технологій і створення робочих місць, поповнення бюджету держави за рахунок надходження коштів від оподаткування. Дійсно, з одного боку, сприяючи насиченості ринку якісними товарами та послугами, франчайзинг відкриває для споживачів додаткові можливості задоволення потреб споживачів, з другого - франчайзингові угоди можуть призвести до порушення прав та інтересів споживачів. Адже сама по собі ідея франчайзингу побудована на своєрідній підміні суб’єкта, коли користувач виступає в обороті фактично під чужим ім’ям, використовуючи фірмове найменування і товарні знаки правоволодільця. У такій ситуацій законні прававласника можуть постраждати. З цієї точки зору найнебезпечнішим для споживача є виробничий франчайзинг. Коли споживач купує ліцензійний товар, він украйньому разі усвідомлює, що цей товар вироблений не власником товарногознаку, а зовсім іншою фірмою, яка може і не забезпечити очікуваної якості. Якщо ж споживач купує товар, вироблений користувачем за договором франчайзингу, він частіше за все вважає, що товар вироблений якщо не самим власником товарного знака, то хоч би його дочірньою компанією[5, 383].
Саме необхідність захисту інтересів споживачів і в широкому значенні - громадських інтересів є однією з підстав введення законодавчого регулювання комерційної концесії (франчайзингу).
б) поняття договору комерційної концесії;
За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов’язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного видутовару та (або) надання послуг [6, 1115]. У наведеному в статті 366ГК України визначенні, крім того, наголошується на обов’язках користувачащодо дотримання умов використання наданих йому прав та сплати правоволодільцеві винагороди.
Необхідно розрізняти державну і комерційну концесію. Раніше під концесією розуміли передачу державою у користування приватним особам у період НЕПу майна, яке було виключно власністю держави, на умовах поділу продукції, виробленоївнаслідок використання цього майна. На сьогоднішній день такі угоди в українському законодавстві називаються угодами про розподіл продукції. Такий договір «державної» концесії не має нічого спільного з концесією комерційною.
Договір комерційної концесії є консенсуальним , двостороннім (взаємним ),платним і каузальним . Договір комерційної концесії є консенсуальним, оскільки він вступає в силу з моменту досягнення згоди сторонами, на відміну від реальних договорів, які визнаються укладеними з моменту, коли на підставі угодиздійснена передача стороною контрагенту певного майна. Передача правоволодільцем користувачеві права використання у підприємницькій діяльності комплексу виключних прав, що належали правоволодільцю, передача користувачеві технічної і комерційної документації та іншої інформації, а також виплата користувачем правоволодільцю винагороди, інші дії здійснюються сторонами задля виконання вже укладеного договору комерційної концесії. Не варто змішувати фактичне виконанняугоди з моментом її виникнення. Так, сторони договору комерційної концесії маютьправо домовитись про те, що передача документації правоволодільцем і виплата винагороди користувачем може збігтися з моментом укладення угоди, проте така угода не робить договір комерційної концесії реальним.
Договір комерційної концесії є двостороннім (взаємним ), оскільки кожнасторона цього договору має права та обов’язки, порівняно з одностороннім договором, в якому у однієї сторони є тільки права, а у другої - тільки обов’язки.Так, наприклад, за договором комерційної концесії, в обов’язки правоволодільцявходить передача необхідної технічної документації, надання консультацій користувачеві, контролювання якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) користувачем, а в обов’язки користувача - використанняторговельної марки і (або) іншого позначення правоволодільця, забезпеченнявідповідної якості товарів, що виробляються, виконуваних робіт, послуг, що надаються, нерозголошення секретів виробництва правоволодільця і таке інше.
Договір комерційної концесії є платним , адже правоволоділець повинен отримувати винагороду за виконання своїх зобов’язань за договором. Критеріємоплати договору є наявність у кредитора права вимагати зустрічного задоволення. Зустрічне задоволення може виражатися в передачі речі, в матеріальному забезпеченні в натурі, але найчастіше зустрічне задоволення виражається як оплата грошових коштів.
Договір комерційної концесії є каузальним (від латинського causa- причина), оскільки в ньому наявні підстави, тобто той юридичний результат, який має бути досягнутий виконанням угоди, на відміну від абстрактних угод, для яких підстава є юридично байдужою.